Підтримуємо Україну у ці важкі для нашої країни дні

вул. Данила Щербаківського, 9А

Київ/Нивки

  • Вінниця
  • Дніпро
  • Запоріжжя
  • І.-Франківськ
  • Кам'янець–Подільській
  • Київ/Нивки
  • Київ/Поділ
  • Львів
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Харків

Абеляр


П’єр Абеляр (1079 — 1142 рр.)

П’єр Абеляр (1079 — 1142 рр.)

Ерудований філософ-теолог, видатна людина свого часу.

Біографія

Народився Абеляр в 1079 році, на півночі Франції в Ле-Пале в дворянській сім’ї лицаря-феодала, але відмовився від своїх прав на маєток, віддав його своїм братам і присвятив себе філософії.

Абеляр був блискучим філософом, вченим, проповідником. В 1114-1118 роках він очолив кафедру школи Нотр-Дам, і учні сходилися до нього з усієї Франції. На основі цієї школи утворився Парижський університет, могутній центр світської і духовної культури. Абеляр викладав не тільки богослов’я, але і філософію, яку вважав важливою частиною свого життя, і загальні науки різного плану: «Тут я мав намір посвятити себе головним чином вивченню Св. Писання, що більше відповідало моїм знанням, проте не зовсім відмовився від викладання і світських наук. Я зробив з цих наук приманку, якою я міг би привабити людей, які отримали смак до філософських занять, до вивчення істинної філософії…»

До цього періоду відноситься драматична історія його кохання до молодої Елоїзи. Вона була його ученицею і видатною жінкою свого часу. Розлучені, вони обоє йдуть в монастир і ведуть листування. Збереглися листи Абеляра до Елоїзи. Коли, через двадцять років після смерті Абеляра, померла Елоїза, на виконання її останньої волі, вона була похована в одній могилі з тим, з ким її розлучила доля.

За життя Абеляр був двічі засуджений Соборами. Одного разу такому засудженню було піддано його твір «Вступ до теології» з приводу тайни Святої Трійці. Його викликали на Собор, де був примушений високими ієрархами спалити свій твір в їх присутності на знак своєї згоди з правотою Собору. Другий раз на Соборі в Сансі були відкинуті і інші положення відносно логіки і ролі розуму в досліджуванні християнських істин.

Прямуючи з апеляцією до папи з надією на більш об’єктивну оцінку своїх тверджень Абеляр, втомлений і виснажений, робить зупинку в Клюі, де його гостинно приймає преподобний П’єро. Тут, в момент зосередженої молитви, він помер 21 квітня 1142 року. На його могилі преподобний П’єр промовив епітафію: «Французький Сократ, величний Платон Заходу, сучасний Арістотель, великий суперечник і діалектик усіх часів, володар умів, геній багатогранний, тонкий і проникливий, він все долав силою розуму і майстерним словом».

Основні твори:

Каталог книг поділяється на три сектори: логіка, теологія, етика.

  1. «Літературні глоси» (коментарі до Боеція, Порфирія та інше), «Діалектичні інтродукції», «Діалектика» та інше.
  2. «Християнська теологія», «Вступ до теології», методологічна робота «Так і ні».
  3. «Пізнай самого себе», «Діалог між філософом, іудеєм і християнином», автобіографія «Історія моїх нещасть», листування з Елоїзою і «Поезія».

Основні ідеї

Про священні тексти

Абеляр був дослідником, гарним схоластом, тому вважав можливим піддавати критичному розгляду все написане (включно праці Отців Церкви), крім Священного писання, яке вважав богонатхненним, а тому таким, що не містить помилок. Він вважав, що з початку необхідно проаналізувати текст, з’ясувати зміст термінів у всіх їхніх історико-лінгвістичних відтінках, після того — чітко встановити автентичність тексту як відносно автора, так і випадкових підстановок і інтерполяцій, далі — перевірка сумнівних текстів шляхом порівняння з оригінальними текстами в рамках цілого корпусу творів автора. В той же час Абеляр, ніколи не відмовляючись від критичної точки зору, вважав, що ми повинні пам’ятати і визнавати обмеження нашого розуму в теологічному дискурсі залишаючи місце для авторитета традиції, безумовність якої непорушна.

Про філософію

Праця Абеляра «Історія моїх нещасть» якнайповніше відображає шлях філософа, теолога, людини, яка присвятила своє життя пошукам Істини. Згідно Абеляра, філософія, дослідження важливі для того, щоб глибше усвідомлювати і вірити. Абеляр вважав, що творіння розуму служить кращому розумінню істин віри, і кінець філософського шляху — це Бог. Абеляр проголошував принцип віротерпимості, пояснював розходження у віровченнях тим, що Бог спрямовував язичників до істини іншим шляхом, через це в будь-якому вченні є елемент істини.

Про діалектику

Абеляр схильний розрізняти діалектику і софістику. Діалектика в його розумінні – швидше логіка, побудована в класичному дусі, допомагає відділити істину від неправди, встановлюючи правила наукового дискурсу. Завдання діалектики — з’ясувати відповідність тих термінів, які вживаються, тоді не буде розбіжностей, викривлення ідей і спекуляцій у відношенні тих чи інших понять. Одна з перших робіт Абеляра, яка присвячена діалектиці, називається «Так і ні». В ній він спеціально підібрав суперечливі один одному висловлювання Отців Церкви, щоб спробувати привести їх до єдиного, ліквідувати двоякість шляхом діалектики, аналізу слів, їх сутності і походження, адже є слова, а є їх сутність, є річ, а є її ім’я. В передмові він пояснює, що є різниця між просто шуканням протилежностей і прагненням до розуміння для обґрунтування і поглиблення своєї віри.Абеляр розмірковує про те, що є багато різних предметів, які об’єднуються в певні поняття, і він намагався найбільш зрозуміло і доступно визначити сутність, яка несе за собою це поняття. З Абеляром пов’язане поняття універсалій — певних концепцій, узагальнень, які стосуються речей і їх назв. Самі по собі уневерсаліїї не можуть мати об’єктивної реальності, але в слові яке позначає поняття, повинна міститися спільність, що з’єднує групу слів. Щоб правильно вживати слова, потрібно знати речі, їхні властивості, характерні особливості, які відрізняють їх від інших речей. Універсалії існують в самих предметах як їх сутність. Все це порівнюється з вузьким мостом, на якому стоїть регулювальник-діалектик, який не дає повернути ні вправо, ні вліво, а примушує вживати слово саме в тому значені, в якому воно повинно застосовуватися в даному випадку — в філософії.

Про доброчесність і сумління

Моральному життю Абеляр присвячує трактат «Пізнай самого себе». Це етичні міркування, в яких він не приховує своїх симпатій до Сократа. Він звертається до питання сумління. Згідно Абеляру, голос сумління в людині є природним моральним законом, спільним для всіх людей від природи. Таким чином, чинячи зло, злочин, гріх, людина йде проти голосу сумління, заглушує його в своїй душі. В таких випадках людина відчуває докори сумління, тобто переживання з приводу того, що вона вчинила, хоч не повинна була цього робити, або не вчинила, а повинна була б зробити, або сказала те, чого не слід було говорити або не сказала, що треба було б сказати.

Про гріх

Розмірковуючи про виникнення гріха в житті людини, Абеляр говорить про те, що центром дій людини є її свідомість. Те, з чим людина народжується, — її тіла, їхні потреби – не є ані поганим, ані добрим, це просто схильності, тому вони не є гріхом. Не можна, на його думку, також назва гріхом самі по собі бажання, імпульс — вони виникають спонтанно. Гріх же народжується зі згоди свідомості з волею і бажанням. Таким чином, є певна даність стосовно розуму людини, а є ініціатива самої людини, її наміри, і лише вони мають моральність, мотиви. Тому він розмірковує про те, яким чином людина може працювати над собою: слід виховувати в собі уміння концентруватися на внутрішніх станах душі, які дають початок добру і злу. Абеляр звертається насамперед до внутрішнього світу людини, оскільки звідти іде воля погоджуватися з чим-небудь, чи не погоджуватися і таким чином здійснювати вчинок добра або зла. Абеляр показує, що само по собі тіло людини не заражене пороками, воно — не джерело гріха. Присутність в нас зла не є неминучим, і через це немає причин зневажати земне життя. Земне життя є породженням Природи або Божественне Творіння, тому не потрібно зневажати його і слід пам’ятати, що ми маємо свободу волі, яка накладає відповідальність на наші вчинки — за ініціативу і дії — через їхні мотиви. Цінність міркувань Абеляра незаперечна, оскільки в XII ст. було прийнято все називати «гріхом», і навіть існувала «Книга покарань», яка називалась «Казуїстикою», де формально перераховувалися всі можливі гріхи людини і покарання за них, без врахування мотивів, обставин, які спонукають до цього, волі людини, її свідомості, її особливого ставлення до того, що вчинено. Саме проти цього виступає Абеляр, пояснюючи шкідливість засудження вчинків і поведінки за повної відсутності розуміння намірів і мети вчинків.

Цитати

Понимать, чтобы верить.

•••

Многие люди склонны судить по тому, что лежит на поверхности, не затрудняя себя лишними вопросами, что за этим скрывается, не видя за действиями побуждений.

•••

Один лишь Бог, знающий не столько действия, сколько дух, движущий поступками, по правде оценивает наши намерения, наказывает судом праведным и безошибочным.

•••

Наука рассуждения больше всего имеет значения для проникновения во всякого рода вопросы, имеющееся в Священном писании и для разрешения их. Диалектика и софистика весьма сильно отличаются друг от друга, так как первая заключается в истинности доводов, вторая — в подобии их; софистика учит ложным доказательствам, диалектика же разоблачает их лживость и путем различения истинных доказательств учит опровергать ложные.

•••

Ведь подобно тому как господь Иисус Христос называется словом отца (по-гречески «логос»), точно так же он называется и Софией (sophia), т. е. мудростью отца, и потому к нему, несомненно, больше всего относится та наука, которая даже по наименованию связана с ним и по происхождению от слова «логос» назван логикой. И подобно тому как от Христа возникло название «христиане», так и логика получила название от «логоса». Последователи ее тем истиннее называются философами, чем более истинными любителями этой высшей мудрости они являются. Эта величайшая мудрость наивысшего отца, когда она облекается в нашу природу для того, чтобы просветить нас светом истинной мудрости и обратить нас от мирской любви к любви в отношении его самого, конечно, делает нас в равной степени христианами и истинными философами.

•••

Самым главным для философа является исследовать истину при помощи разума и следовать во всем не мнению людей, а доводам разума.

•••

Естественный же закон состоит в нравственном познании, которое мы называем этикой.

•••

Хотя при столь великом множестве слов нечто, высказанное даже святыми, кажется не только отличным друг от друга, но и противоположным, нельзя необдуманно судить о тех, коими должен быть судим сам мир.

•••

Что же удивительного в том, что при отсутствии в нас того самого духа, при посредстве коего это было записано и высказано, а также внушено писавшим, нам не хватает понимания, достигнуть которого нам всего более препятствует необычайный способ речения и разнообразное значение одних и тех же слов.

Література

1. Антисери Д. и Реале Дж. Западная философия от истоков до наших дней. Античность и Средневековье. — СПб., 2001.
2. Антология мировой философии в 4-х томах, т.1, часть 2 , «Мысль», М., 1969.
3. М. Суини, Лекции по средневековой философии, Греко-латинский кабинет Ю.А.Шичалина, М., 2001.