Підтримуємо Україну у ці важкі для нашої країни дні

вул. Данила Щербаківського, 9А

Київ/Нивки

  • Вінниця
  • Дніпро
  • Запоріжжя
  • І.-Франківськ
  • Кам'янець–Подільській
  • Київ/Нивки
  • Київ/Поділ
  • Львів
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Харків

Екхарт Йоган


Мейстер Екхарт

(1260 – 1327)

Йоган Екхарт є представником містичного платонізму. Cпирався на вчення Платона, Августина Блаженного, Фоми Аквінського, Діонісія Ареопагіта, Бернара Клервоського та Іоанна Скота Еріугени.

Біографія

Мейстер Екхарт народився у м.Гохгайм в Турингії. Юнаком вступає до домініканського монастиря в Ерфурті, а згодом продовжує навчання в Кельнському домініканському університеті. Його теологічна освіта проходила в атмосфері, сповненій духу платонізму, що походив від Альберта Великого, можливо, вчителя Екхарта. Близько 1298 р. він стає пріором Ерфуртського монастиря й головним вікарієм Тюрингії. З 1311 по 1314 рр. проживає в Парижі, де досягає вищих ступенів теології. У 1320 р. Мейстер Екхарт стає Магістром теології в домініканській Головній школі в Кельні. Потім він мандрує Європою з метою створення монастирів і дає там духовні настанови. Звинувачений у єресі, в 1327 р. Екхарт захищає своє вчення перед судом Архієпископа Кельна. В тому самому році він апелює до папи Іоанна ХХІІ і на шляху до Авіньона, де була розташована папська резиденція, помирає. Інквізиція не визнала його доктрину, яка мало піддається буквальному витлумаченню. Через два роки по його смерті, в 1329 році, процес закінчився тим, що папа Іоанн ХХІІ засудив 28 положень вчення Екхарта.

Головні твори:

“Духовні проповіді й міркування”,

“Книга розради”,

“Трактат про сестру Карей”,

“Тричастинний опус”.

Основні ідеї

Вчення про Бога

Буття Бога – це чистота буття. Він існує, поскільки існує всеохопна любов, що об’єднує все одиничне, множинне, зводячи його до єдності. Бог – в своїх творіннях, без нього вони – попіл, хоча сам Бог вищий за них, адже він єдиний у багатьох речах й існує поза ними. Всі зміни в світі скеровані на те, щоб зберегти його цілісність, яка визначається єдністю Божества. Простір і час – завжди лише частини, а Бог є абсолютною Праєдністю.

За Екхартом розрізняють два принципи Абсолюту: один – це Бог у самому Собі, сутність Бога; другий – природа Бога, або його явлена сутність. Щоб підкреслити різницю двох божественних принципів, Екхарт називає сутність Абсолюта Божеством, а природу – Богом, тобто Божеством, що отримало образ, або обличчя.

Створюючи власну природну дійсність, Бог з кожним кроком творення пізнає Себе у новій якості. Тому і людина може пізнати Бога, коли пройде цей шлях у зворотному напрямку.

Вчення про пізнання

Кожна річ і кожне явище можуть бути правильно зрозумілі лише як частини, підпорядковані цілому, тому цілісному світу, який складає тіло Єдиного Бога. Диференціація є лише формою виявлення універсальної цілісності божественної субстанції. Шлях людського пізнання починається з чуттєвих образів і буденних дурниць. Хоча вищий стан людського духу – незнання, в котрому приховані нескінченні глибини Бога й душі, але шлях до такого незнання йде не від неуцтва, а від знання. Досягнення душею стану повної внутрішньої відмови від світу й поєднання з Богом – як вершина пізнавального незнання – є містичним злиттям суб’єкта з об’єктом.

Вчення про Душу

Мейстер Екхарт ставить на перше місце внутрішнє життя, яке породжує свободу. Душа виходить із божественної єдності, але сам акт творіння розташовує її в явленому світі, в центрі множинності. І для того, щоб набути свободи, повернутися до єдності, душа має абстрагуватися від явленого світу. Це потребує повної відмови від самого себе і від світу, від часу і простору. Тому людина повинна відмовитися від будь-якої власної волі, яка віддаляє її від Бога.

“Там, где кончается создание, там начинается бытие Бога. Все, чего настоятельно требует от тебя Бог, – это отрешиться от самого себя в той мере, в какой ты есть создание, дать Богу быть Богом в тебе”.

Душа неодмінно має досягнути особливого видіння, що дозволяє їй вхопити єдність створіннь: янголи, люди, комахи – всі єдині в Богові, бо вони і реальні в світі, і віртуальні в Бозі.

Душа, що отримала здатність досягти цієї єдності, цієї абсолютної рівності між створіннями, любить їх тією ж любов’ю, яку має до себе:

“Надо, чтобы ты любил всех людей как самого себя, в одном человеке всех людей, ибо этот человек есть Бог и человек”.

Ідея тотожності глибин людського духу й Божественності домінує в духовному світі Екхарта. Він говорить: “Божья глубина – моя глубина, и моя глубина – Божья глубина”. Для досягнення найглибшого зв’язку людської душі з Богом недостатнім є звичайне пізнання, що здійснюється в образах і поняттях. За їх допомогою можна уявити Бога як особистість, проте зовсім неможливо осягнути безособову Божественність – Абсолют. Таке єднання здійснюється завдяки містичній інтуїції. На цьому шляху людина звільняється від тиску земного, створеного світу й відкриває в собі довічний початок, покликаний служити Божій волі.

Мейстер називає Божою “іскоркою” вічну частину душі, котра є провідною зіркою, що спрямовує волю людини до досконалості.

Людина з Богом у душі лишає відбиток божественного на усьому, що робить, усюди, де б не знаходилась.

Повернення до Бога, тобто до своєї суті, можливе лише для чистої, вільної душі. Лише така душа може перебувати у своїй божественній суті. Тоді вона в тихій радості, спокійно переносячи будь-які випробування, живиться з благодатного джерела мудрості Всевишнього.

Цитати

Душа, в которой надлежит родиться Богу, должна отойти от времени, как и время от нее, она должна подняться и застыть в этом богатстве Господа. Там даль и ширь не далека и не широка! Там познает душа все вещи и познает их в их совершенстве.(с.25, 1)

•••

Если бы Бог был прикосновен времени, то Бог не был бы Богом. Если бы душа имела что-либо общее со временем, никогда бы Бог не мог родиться в ней. Для этого должно отпасть всякое время или душа должна освободиться от времени с его желаниями и стремлениями.(с.24,1)

•••

Я говорю иногда: кто меньше всего имеет от мира, тот самый богатый в мире. Никому не принадлежит мир в той мере, как тому, кто отказался от всего мира.(с.26,1)

•••

Вот почему я и говорю: пусть человек отвратится от себя самого и от всего сотворенного. Поскольку ты так поступишь, постольку достигнешь ты единства и блаженства в той искре души, которой никогда не коснулись ни время, ни пространство. Эта искра сопротивляется всем творениям и хочет только Бога, чистого, каков Он есть Сам в Себе.(с.46,1)

•••

Бог не нуждается вовсе в образе и не имеет его в Себе. Бог действует в душе без всякого средства, образа и подобия. Он действует в основе, куда не достигал никогда ни один образ, кроме Него Самого, кроме Его собственной сущности.(с.30,1)

•••

Лишь тот, кто не ищет Бога в образе, обладает Им, таким, каков Он есть Сам в Себе, и Он сама жизнь. (с.37,1)

•••

Бог действует без средств и без образов. Чем свободнее ты от образов, тем восприимчивее к Его воздействию; чем больше погружен в себя, в забвение, тем ближе ты к тому.(с.32,1)

•••

Как истинно, что Отец в своей простой божественной природе рождает Сына, так истинно и то, что Он рождает Его в сокровеннейшем духе. И это внутренний мир. Здесь Божья глубина - моя глубина. И моя глубина - Божья глубина. Здесь я пребываю вне моего, как и Бог пребывает вне Своего. (с.37,1)

•••

Выйди же ради Бога из самого себя, чтобы ради тебя Бог сделал тоже. Когда выйдут оба - то, что останется, будет нечто единое и простое. В этом едином Отец рождает Сына в глубочайшем источнике. Там расцветает Святой Дух, и там возникает в Боге воля, которая принадлежит душе.(с.38,1)

•••

Природа Бога, Его сущность и Его божество состоит в том, что Он должен действовать в душе. И благословен, благословен будь Он за это! Оттого, что Сам Он действует в душе, любит Бог это свое дело. Его дело - наша любовь. И эта любовь - Бог. В ней Бог любит Себя Самого и свою природу, и сущность Свою, и Свое божество… Любовью, которой Бог любит Себя, любит Он весь мир.(с.39,1)

•••

Бог тот же во всех вещах и во всех местах и всегда равно готов отдать Себя, поскольку это от Него зависит; и лишь тот действительно нашел Бога, кто находит Его повсюду в одинаковой мере.(с.52,1)

•••

...лучшее и благороднейшее, к чему можно прийти в этой жизни, это молчать и дать Богу говорить и действовать в тебе.(с.31,1)

•••

Где кончается тварь, там начинается Бог.(с.38,1)

•••

Всякая истина, которой когда-либо учили и будут учить учителя вплоть до конца мира, проистекает из их собственного разума; они же не постигли ни капли из того знания, из той глубины. Пусть то будет названо незнанием, неведением, в нем все же больше, чем во всяком внешнем знании и ведении. Ибо это неведение отвлекает и уводит тебя прочь от всего познанного и прочь от тебя самого. (с.34,1)

•••

Пока ты желаешь добра для себя более, чем для человека, которого ты никогда не видал, ты поистине неправ и ни на один маленький миг не заглянул в эту простую глубину. (с.36,1)

•••

И если бы кто-нибудь спросил правдивого человека, такого, который действует из своей собственной глубины: зачем ты делаешь свое дело? Если бы он верно отвечал, он не сказал бы ничего иного, кроме того, что: я делаю, потому что делаю. (с.38,1)

•••

Если ты страдаешь за себя, это страдание причиняет тебе всегда лишь боль и его трудно выносить. Если же ты страдаешь только ради Бога, такое страдание не причиняет тебе боли и не тяжело. Ибо тяжесть его несет Бог.(с.49,1)

•••

Оставайся отрешенным от всех людей, пусть никакое воспринятое впечатление не волнует тебя, освободись от всего, что может иметь чуждое воздействие на твое существо, что может привязать тебя к земному и принести тебе горе, и обращай непрестанно твою душу на целительное созерцание, в котором ты несешь Бога в сердце своем как вечную цель, от которой твои глаза не отвращаются никогда! А другие упражнения - пост, бдения и молитву - направь к той же цели и пользуйся ими только постольку, поскольку они помогают тебе в этом; так достигнешь ты вершины совершенства.(с.62,1)

Література

1. Мейстер Экхарт.Духовные проповеди и рассуждения. - К., 1998;

2. Мейстер Экхарт. Об отрешенности. - М., 2001;

3. Захара І. Лекції з історії філософії. - Львів, 1997;

4. Александрова О. В. Історія середньовічної філософії. - К., 2000;

5. Реале Д., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. Античность и средневековье. - Харьков, 2001, Т. 1.