Кун-Цзи (Конфуцій)
Кун-Цзи (Конфуцій)
(551 - 479 рр. до н.е.)
Китайський філософ, творець однієї з перших зрілих філософських концепцій і родоначальник конфуціанства — ідейної течії, яка проіснувала більш ніж два тисячоліття.
Біографія
За переказами, Кун Цзи народився в Цзюйфу, в царстві Лу, 21 серпня 551р. до н.е. і жив до 479 р. до н.е. У його батька, Шулян Хе, мужнього воїна, було 9 дочок від першої дружини і син-каліка від другої. Оскільки ніхто з них не міг складати жертвоприношення предкам, вже в похилому віці Шулян Хе пішов від своєї дружини і попросив дозволу одружитися з однією з трьох дочок сім’ї Ян, молодша з яких стала матір’ю Кун-цзи. Коли хлопчику було три роки, його батько помер. З раннього дитинства Кун-цзи виявив схильність до ритуалів і церемоній.
Його сім’я була шляхетного походження, але через бідність у віці сімнадцяти років він змушений був обійняти другорядну посаду в державній адміністрації – хранителя складів і наглядача пасовищ сімейства Ци – одного з найвпливовіших аристократичних родин царства Лу. В той самий час Кун-цзи був учителем в традиційних школах, де діти знаті навчались письму й арифметиці, стрільбі з лука, управлінню колісницями, музиці й ритуалам. Так почалась його вчительська кар’єра.
Вшановуючи Лао-цзи як вчителя, він відвідав його в Лої, духовній столиці Китаю того періоду, і поставив питання про сутність ритуалу. Розвітавшись з Лао-цзи, Конфуцій сказав своїм учням: “Я знаю, что птица летает, зверь бегает, рыба плавает. Бегающего можно поймать в тенета, плавающего – в сети, летающего – сбить стрелой. Что же касается дракона – то я еще не знаю, как его можно поймать! Ныне я встретился с Лао-цзы, и он напомнил мне дракона”. Кун-цзи з Лої (царство Чжоу), повернувся в Лу, і кількість його учнів зросла.
Розмірковуючи у похилому віці про шлях, що пройшов Учитель сказав: “В пятнадцать лет я обратил свои помыслы к учебе. В тридцать я обрел самостоятельность. В сорок я освободился от сомнений. В пятьдесят лет я познал Волю Неба. В шестьдесят научился отличать правду от неправды. В семьдесят лет я стал следовать желаниям моего сердца и не нарушал ритуала”.
На службі в правителя царства Лу Конфуцій був всього чотири роки (501-497), послідовно піднімаючись службовими східцями. З’явився реальний шанс втілити хоча б частину вчення на практиці. Діяльність Конфуція-чиновника розглядається як невід’ємна частина самого вчення, адже особистий приклад відіграє в його вченні вирішальну роль. Судження мають підкріплятися справами, тим більше коли мова йде про самого Вчителя. Дані про діяльність Конфуція на посаді управителя повітом Чжунду вкрай лаконічні: “Прошел год с тех пор, как Дин-гун назначил Кун-цзы управляющим Чжунду, и с четырех сторон все стали подражать ему”.
Пізніше він отримує наступну посаду – помічника начальника Управління громадських робіт, потім призназначається да сикоу – це посада на рівні міністра юстиції. В 52 роки він обійняв одну з вищих урядових посад царства Лу. Його методи були настільки ефективними, що через три місяці він реорганізував адміністрацію. На цій високій посаді Конфуцій перебував близько трьох років. Через інтриги правителів сусіднього царства Ци, які боялися посилення царства Лу, було порушено ритуал жертвоприношення в храмі Землі й Неба, протестуючи Конфуцій був змушений покинути свою посаду й царство Лу.
Разом з Конфуцієм з Лу пішли кілька десятків його учнів. Почалися роки мандрів, сповнені лиха і випробувань. На дев’ятому році доля, наче зглянувшись, послала Конфуцію втілення довгоочікуваної мрії – вищу урядову посаду, на якій навчений досвідом мислитель міг би реалізувати свої знання. Але, опинившись перед моральним вибором, він як “шляхетний муж” відмовився від посади, щоб не порушувати своїх принципів. Демонстративно відмовившись від служби в царстві Вей, він присвятив себе викладацькій діяльності й вивченню класичної літератури.
Ще через п’ять років (в 484 р. до н.е.) він раптово отримав запрошення на батьківщину в царство Лу, де про нього клопоталися його учні. Повернувся Конфуцій один, за рік до цього в царстві Вей померла його дружина.
Він знову набирає учнів, намагаючись передати їм свій ідеал “шляхетного мужа”: яка людина, таке й правління в даній державі. В 479 році він перервав свої заняття, відчуваючи наближення кінця.
Учителя поховали на березі ріки Сишуй, в тому місці, яке він сам вибрав незадовго до смерті. “Последующие поколения соорудили храм Учителя, где были собраны одежда, головные уборы, музыкальные инструменты, повозка, книги Кун-цзы”. Могила Конфуція стала місцем паломництва.
Основні праці
Найвидатніші його праці – це коментарі до І Цзин (Книги змін), “Лунь юй” – бесіди й висловлювання Конфуція, записані його учнями й зібрані в окремий твір після смерті Вчителя. Крім того, після Конфуція залишилась поповнена ним Ши Цзин (Книга пісень), в яку ввійшли ритуальні піснопіння й гімни, що виконувались під час жертвоприношень, а також народні пісні.
Основні ідеї
Лі (ритуал)
Кун Цзи сповнив новим етичним значенням цей принцип дотримання традиційних ритуалів і звичаів: це видимий вираз космічного й небесного ладу на землі. Крім того, йдеться про людську здатність через розуміння зв’язку небесного й земного виявляти Справедливість у всіх своїх діях.
Ритуал у Конфуція – це дійсно каліграфія сердця, і він зовсім не вичерпується бездумним дотриманням тих чи інших правил доброчесності. Життя за ритуалом передбачає стан невсипного пильнування, жорсткий контроль над собою, але контроль, який не пригноблює природні здібності людини, і веде до єднання культури й природи: Почтительность без знания ритуала превращается в самоистязание. Осторожность без знания ритуала превращается в трусость. Храбрость без знания ритуала превращается в безрассудство. Прямодушие без знания ритуала превращается в грубость. Превозмогай себя, следуй ритуалу, и Поднебесная вернется к человечности“.
Жень (людяність)
Ієрогліф жень складається із знаків “людина” й “два”, тобто він означав стосунки між людьми. Принцип жень втілює гуманність і людинолюбство.
“Человек, наделенный человечностью, обладает пятью качествами: он учтив, великодушен, честен, прилежен и добр. Тот, кто учтив в обращении, избегает оскорблений. Тот, кто великодушен, привлечет к себе людей. Тот, кто честен, будет пользоваться доверием других. Тот, кто прилежен, добьется успеха. Тот, кто добр, сможет использовать людей на службе“.
Людяність – це шлях кожної людини до себе. І вона робить людину мостом між тим, чим вона є, і тим, чим вона має бути.
“Человечный муж помогает другим обрести опору там, где он обрел опору сам, и ведет людей туда, куда и сам стремится”.
Про державу
Конфуцій жив в період напруженої політичної боротьби між китайськими царствами й безладу всередині самих цих царств. Тому питання про політичну стабільність, методи управління державою й досягнення нею багатства й могутності були одними з найгостріших питань того часу. Філософом було створено модель управління державою й суспільством, модель людських взаємин. Розглядаючи державу як велику сім’ю, а політичну владу як аналог влади батька, Конфуцій створив свою етико-політичну систему, викладену в “Лунь юй”.
“Государь должен быть государем, сановник — сановником, отец — отцом, сын — сыном”
“Не печалься, что не занимаешь высокого поста; печалься от того, что твои способности не соответствуют посту. Не печалься, что неизвестен людям; как только начнешь совершенствовать свои способности, то люди узнают о тебе”.
Шляхетний муж
Цзюнь-цзи (Шляхетний муж) посідає одне з центральних місць у вченні Конфуція, йому відведено роль ідеальної людини, прикладу для наслідування, людини, яка, незалежно від свого походження, культивує моральні цінності, знає свої обов’язки й діє на благо суспільства, якому служить. Для того, щоб досягти ідеалу Шляхетного мужа, необхідна цілісна система освіти й виховання.
Учитель сказав: “Каждый может стать благородным мужем, нужно только решиться им стать”.
Шляхетний муж, за словами Конфуція, неодмінно ввічливий, милосердний і викликає повагу, але головне – має незламну силу волі й стійкість духу. Він не знає страху й спокійно приймає удари долі, навіть мученицьку смерть, адже знає, що все життя служив добру й совість його чиста. Йому легко підкорятися, оскільки він вимагає від інших лише те, що їм доступне, але йому важко вгодити, бо він цінує людей не за послуги, що йому зробили, і навіть не за їх особисті якості, а за безкорисливе служіння Великому Шляху. У шляхетного мужа є його антипод – “низька людина” (сяо жень).Таким є той, хто в своїх вчинках керується лиши міркуваннями особистої користі, хто всюди шукає спільників, але не поважає ані їх, ані себе, хто домагається милостей, а, отримавши бажане, забуває про вдячність:
“Благородный муж стойко переносит беды. Низкий человек в беде распускается.
Благородный муж с достоинством ожидает велений Небес. Низкий человек надеется на удачу.
Благородный муж в душе безмятежен. Низкий человек всегда озабочен”.
Шлях
Поняття шляху стало ключовим для Конфуція, що не відрізняв своє вчення від своєї долі. Конфуцій вважав, що в світі немає нічого природнішого, ніж праведний Шлях, і немає нічого зручнішого, ніж іти цим шляхом. Одного разу він так і сказав учням:
“Кто может выйти из дома, не пройдя через дверь? Так почему никто не идет этим путем?” Істинний Шлях в житті, стверджував Конфуцій, починається в людській природі й стає видимим завдяки правильно побудованим зв’язкам людини з іншими людьми.
Учитель сказав: “Человек делает великим Путь, а не Путь делает великим человека” .
Література:
1. Мудрецы Поднебесной. Конфуций. Лао-цзы. – С.: Реноме, 1998.
2. В. Малявин. ЖЗЛ. Конфуций. – М.: Молодая гвардия, 1992.
3. Переломов Л.С. Слово Конфуция. — М., 1992.
4. Древнекитайская философия. Собрание текстов в двух томах. Т.1. — М.,1972.