Мистецтво завжди бути філософом
Автори: Хорхе Анхель Ліврага
Це мистецтво сьогодні майже забуте. Ми виросли в метушні і суєті постійних змін, вічного руху, до якого нас схиляє або нудьга, або фантазії нашої психіки.
«Старий світ», у якому всі ми живемо, все ще міцно тримає нас – своїми порожніми звичками, «маленькими радощами», отупляючим матеріалізмом і строкатістю позбавлених суті релігійних форм.
Нам дуже не вистачає здатності зупинитися й уважно подивитися навколо – адже це один із способів побачити самого себе. Ми йдемо, зневажаючи все, що бачимо, без роздумів, без реальної участі в житті Природи, яка є проявом Божественного.
Ми забули, що є речі дорогі, близькі серцю, нехай навіть маленькі і незначні, але зате наші, рідні, які дають тепло серцю і зміцнюють дух. Іноді навіть здається, що ми втратили любов до них.
Думаю, прийшов час повернути це забуте мистецтво.
У нас під рукою є Платон, у нашому розпорядженні «Таємна Доктрина», гарна бібліотека... але чи достатньо цього?
Що означає бути Філософом? Учитися, проводити заняття, читати лекції, дізнаватися про те, про що раніше не знали? Так... але не тільки. Необхідно відчувати потаємну реальність усіх речей і вміти жити нею. А для цього недостатньо лише робити ті чи інші вправи, сідати у певні пози, виснажувати тіло постом та утриманням, чи упадати в інші крайнощі. Я знаю, що нам не вистачає чогось іншого, більш величного. Нам не вистачає розуміння того, що є речі на перший погляд незначні, але насправді великі і дуже важливі.
Я знаю також, що сам дуже далекий від досконалості і мало підходжу для того, щоб бути ідеальним прикладом філософа. Але, якщо я вже виявився у полі вашого зору і відчуваю потребу розділити з вами маленьку частку свого життєвого досвіду, я спробую перебороти незручність і розповім одну історію з власного життя. Не все можна виразити словами, але я хочу передати вам свій досвід, сподіваючись, що він виявиться корисним для вас.
Кілька місяців я жив на острові Майорка, куди приїхав, щоб писати свою нову книгу і знову відчути зачарування древньою магією моря.
Одного разу мої супутники вирушили за покупками, а щоб не шукати стоянку, залишили мене в машині. Вечоріло. Переді мною головною вулицею рухався нескінченний потік туристів: невелике рибацьке містечко влітку перетворюється на центр відпочинку. З бічної вулиці, вже зануреної у темряву, я міг бачити все що відбувається, ніким не помічений, начебто з іншого виміру.
Я бачив людей, які поспішали в різні сторони. Машини, мотоцикли, велосипеди насилу прокладали собі дорогу крізь людський потік. Я бачив парочки закоханих, які були повністю поглинуті одне одним, і літніх людей, яких ріднила неквапливість і, певною мірою, спільні спогади. Якісь діти бігали, захоплені своїми іграми, що для дорослих залишаються загадкою.
Мені подумалося, що якби раптом усі довідалися, що Істина знаходиться там-то і там-то, і її можна побачити на власні очі, то усі кинулися б до неї. І тому щоразу, коли я бачу людей, які йдуть поодинці і кожний у свій бік, серце підказує мені, що шукають вони зовсім не Істину. Кожен намагається наблизитися до своєї власної істини, яка віддзеркалює, як правило, його бажання, прагнення, та й взагалі все що завгодно.
Я побачив перші зірки, які також здійснювали свій рух по небу, і старий вітрильник, що в нерухомості очікує на верфі нового плавання. Мною опанувало дивне почуття. Я зрозумів, що можу бути філософом, не згадуючи ні Геракліта, ні Канта. Звідкись прийшло усвідомлення, що постійний рух речей і живих істот, які шукають чогось, нехай навіть несвідомо, є природним і гідним поваги. Бог є у всьому і в усіх, у кожному шляху, у кожній надії, у кожній ностальгії. Втратити можливість побачити цю Божественну присутність в усьому – це велика помилка. Але ще більша помилка – перестати через це бути філософом. Тому що саме розуміння цієї істини привело мене до тих маленьких прозрінь душі, про які я вам розповідаю, і до багатьох інших усвідомлень, про які мовчу, не знаходячи слів, щоб виразити невимовне.
Раптом я відчув, що з усіма людьми мене зв'язують якісь загадкові узи. Згадуючи про те, що писав великий поет Амадо Нерво, я відчув, що якимось таємничим чином усі люди стали моїми братами... Бог... Я сам... Життя... Час... Простір... Все переплелося й об'єдналося в мені.
Я був дитиною, бігав і грався; я був закоханим і йшов, не помічаючи нічого, крім своєї любові; я був літнім чоловіком і брів, важко пересуваючи ноги, вулицями, якими проходив тисячі разів; я розмовляв німецькою, англійською, французькою, іспанською, італійською, шведською мовами. Я був зіркою, що пливла по небу, і старим кораблем, що застиг на верфі. Ці кілька хвилин я жив великою істиною, непохитною впевненістю, спокоєм і хвилюванням одночасно.
І я зрозумів, що в цей момент був філософом – філософом, яким не можуть зробити ані титули, ні звання, ні книги. Так, просто філософом... І це було так прекрасно! Тому я вам про це і розповідаю.
І якщо багато хто з вас усе ще не розуміє, про що я кажу, нехай це їх не тривожить. Я теж до кінця не розумію. Я просто розповідаю вам про одне невелике відкриття душі, внутрішнє, тонке, але інтуїція підказує мені, що воно є надзвичайно важливим.
Чи не відкрилася в цей момент частка цього забутого мистецтва – великого мистецтва бути Філософом завжди і скрізь? Я щиро вірю, що це так. Спробуйте коли-небудь і ви не пошкодуєте.
Джерело зображення: Peggy Anke von Pexels