вул. Данила Щербаківського, 9А

Київ

  • Вінниця
  • Дніпро
  • Запоріжжя
  • Івано-Франківськ
  • Київ
  • Львів
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Харків

Піфагор

Піфагор

(580 – 500 рр. до н. е.)

Давньогрецький філософ, релігійний та політичний діяч, засновник піфагореїзму.

Біографія

Піфагор народився на Самосі. Згідно з легендою, його батько, Мнесарх, звернувся до Піфії з приводу однієї дуже важливої для нього подорожі. Він отримав відповідь, що подорож буде успішною, а його дружина народить дитину, яка буде виділятися з-поміж усіх, хто жив коли-небудь, красою й мудрістю й принесе людському роду дуже велику користь на всі часи. Мнесарх після пророцтва дав своїй дружині нове ім’я – Піфаїда, а новонародженому – Піфагор. Батько дав йому добру освіту, навчаючи його в найзнаменитіших учителів того часу. Багато хто вважав, що він – син бога Аполлона. За словами Ямвліха, “набираючи сили й від такої репутації, і від виховання з дитинства, і від богоподібної зовнішності, він ще більше прагнув бути гідним цих чеснот”. Після смерті батька Піфагор вирушає до Мілета, де його вчителями були Ферекід, Анаксимандр і Фалес. Саме за порадою Фалеса Піфагор у віці 20 років їде до Єгипту, аби в спілкуванні з жерцями стати ближчим до бога й набути мудрості.

Діоген Лаертський: “Был в Египте... Впоследствии на Крите с Эпименидом был в пещере Ида, а в том же Египте в святилищах приобщился к таинствам египетских жрецов. Вернувшись на Самос, нашел родину под игом тирана Поликрата, потому отплыл на парусах в италийский Кротон, где составил законы италийцам, чем снискал великую славу себе и приспешникам, числом около 300, правление коих было почти аристократическим”.

В Грецію Піфагор повернувся на п’ятдесятому році життя. В Кротоні він засновує “піфагорійський союз”, прообраз майбутньої філософської школи. Союз виникає як певне братство чи релігійний орден, підкорений жорcтким правилам спільного життя й поведінки. У піфагорійців перш за все культивується певний образ життя, що передбачає особливий погляд на людську душу, її безсмертя і потойбічне існування, а в теперішньому житті – певне виховання. Вчення сприймалося піфагорійцями як таємниця. Ямвліх наводить слова піфагорійця Лісида: “Пифагор запрещал разглашать блага мудрости среди тех, кто еще не освободил душу от сонного оцепенения”.

Доля Піфагора, як і його школи в Кротоні, трагічна. Один із впливових людей Кротона, Кілон, претендував на дружбу Піфагора. Коли його не прийняли до братства через важкий і владний характер, він став його ворогом і організував змову проти піфагорійців. Прихильники Кілона підпалили дім, де збирались піфагорійці. Чи був там Піфагор, точно не відомо, але, за переказами, врятуватися вдалось лише двом: Архіппу та Лісиду. За іншою версією, Піфагор, втікши від заколотників, загинув у Метапонті, у святилищі муз, де залишався без їжі 40 днів.

Твори

Із записаних творів Піфагора відомі “Про природу”, “Про виховання”, “Про державу”, “Про світ”, “Про душу”.

Вчення Піфагора:

Введення терміну “філософ” приписують Піфагору, який назвав себе не мудрецем, а “тим, хто любить мудрість”. Філософи належать до особливого типу людей, які замість того, щоб турбуватися про славу чи визнання, гроші чи прибуток, все життя присвячують вивченню природи речей.

Про Всесвіт

Піфагор був першим, хто назвав Всесвіт “Космосом” через ту впорядкованість, яка йому притаманна. За його вченням основоположні принципи світобудови можна висловити мовою математики. Началом, що об’єднує всі речі, виступають числові відношення, які виражають гармонію і порядок природи: “Всі речі суть числа”. Всесвіт, за Піфагором, шароподібний і складаєть з десяти небесних сфер. В центрі Всесвіту розташований не видимий із землі “вогонь”, який піфагорійці називають “стражем Зевса”. Навколо нього обертаються всі сфери, в тому числі й Земля. Кожна сфера, поскільки вона визначена числом, дає притаманний лише їй звук, в результаті космос в цілому являє собою гармонійний світовий хор.

Про Бога

За вченням Піфагора, “Бог – це число чисел”, це єдиний Бог, що містить в собі все. Бог виявляється як закон і сам є закон. А прийняття цього Закону – Клятва слухняності закону. Піфагорійці, даючи клятву, були впевнені, що справа, яку вони обіцяють виконати, освячена божественним Законом. Клятва: “Клянуся ім’ям Тетрактис, що послана нашим душам. В ній джерело й корені вічно квітнучої природи”.

Про сакральну математику

У своєму прагненні осягнути вічну Істину Піфагор звертався до математики, вважаючи цю священну науку найкращим методом для осягнення й висловлення першопринципів, об’єднуючої сили космосу. З цієї точки зору, усе створене прив’язане до числових правил і пропорцій, які синтезовані в Десяти – досконалому числі.

Про гармонію

Гармонія присутня кругом у Всесвіті: і в комбінації ритмів астрономічних тіл, за якими вони обертаються в просторі, відомій як “музика сфер”, і в мистецтві музики, яка очищує душу. Гармонія встановлена не лише на фізичному рівні, але також і в відношеннях між космічним і моральним порядком. Піфагор увів звичай застосовувати музику для очищення душі й практикував лікування музикою. Деякі мелодії були проти пригнічуючих душу страждань – смутку й мучінь, другі – проти гніву й злості, а треті – проти пристрастей. Піфагорейцями було відкрито гармонійні співвідношення октави, квінти й кварти, а також числові закони, що ними управляють.

Про еволюцію

Друга сторона вчення Піфагора говорить про Еволюцію, як закон космосу, єдиний для всього. Безсмертна душа людини, слідуючи цьому закону, переходить з одного тіла в інше, набирає необхідного досвіду, пізнає світ, закони, Природу, завойовує Мудрість, щоб повернутися на свою Божественну Батьківщину.

Про дружбу

Піфагорійці високо цінували дружбу, яка розглядалась як невід’ємна умова спільного життя, що добре ілюструє відомий вислів: “між друзями всі речі спільні”. Піфагорійська дружба досі слугує гідним прикладом відданих, чесних, щирих стосунків між людьми.

Цитати

Піфагор “Священне слово” чи “Вчення про богів”: “Это слово о богах принадлежит Пифагору, сыну Мнемарха, которое я постиг, пройдя посвящение в Лифеврах Фракийских, с помощью Аглафама, посвященного, передавшего мне, что Орфей, сын Калиопы, обученный матерью на горе Пангей, говорил, что неизменная сущность числа является силой, пекущейся обо всем, что есть на небе, на земле и в природе, она также корень жизни героев, богов и демонов”.

Порфірій: “Что он говорил своим ученикам, никто не может сказать наверное, ибо молчание соблюдалось у них с исключительной строгостью. Однако наибольшую известность получили следующие положения: душа бессметна; она переселяется в другие виды животных; все, что некогда произошло, через определенные периоды времени происходит снова, а нового нет абсолютно ничего; все живые (“обладающие душой”) существа следует считать родственными душами друг другу. Очевидно, первым, кто принес эти учения в Элладу был Пифагор”.

Література:

1. Всемирная энциклопедия: Философия – М., Мн., 2001.

2. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – М., 1995.

3. Дж. Реале, Д. Антисери. Западная философия от истоков до наших дней. І. Античность. – СПб., 1994.

4. Ямвлих Халкидский. Жизнь Пифагора. – М., 1997.