вул. Данила Щербаківського, 9А

Київ

  • Вінниця
  • Дніпро
  • Запоріжжя
  • Івано-Франківськ
  • Київ
  • Львів
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Харків

Платон

Platon

Платон (428/7 р. до н. е. — 347 р. до н. е.)

Давньогрецький філософ, класик філософської традиції. Вчення Платона є набутком не лише світової філософії, але й світової культури.

Біографія

Платон народився в Афінах в 428-427 рр. до н. е. Його справжнє ім’я — Аристокл. Саме слово Платон означає «широкоплечий»​, цей псевдонім йому в юнацтві дав учитель боротьби Аристон з Аргоса за його міцну будову тіла. Він був сином Аристона, нащадка царя Кодра, і Периктіони, предком якої був великий законодавець Солон. Грамоті він навчався в Діонісія, про якого згадує в своєму творі «Суперники»​. Відомо також, що він навчався боротьбі, живопису, а крім того складав дифірамби, пісні й трагедії. Пізніше схильність до поезії виявилась в художньо обробленій формі його діалогів. Оскільки він був обдарований розумово й фізично, то отримав чудову освіту, наслідком якої було його близьке знайомство з філософськими теоріями того часу. Аристотель повідомляє, що Платон спочатку був учнем Кратила, послідовника Геракліта.

В 20 років Платон зустрів Сократа й залишався з ним до самої смерті свого вчителя — всього 8 років. Згідно з аттичною легендою, у ніч перед зустріччю з Платоном Сократ бачив уві сні лебедя в себе на грудях, який високо злетів із дзвінким співом, і після знайомства з Платоном Сократ неначе вигукнув: «Ось мій лебідь!»​. Цікаво, що в міфології античності лебідь — птах Аполлона, а сучасники порівнювали Платона з Аполлоном як богом гармонії.

Як згадує сам Платон у Сьомому листі, ще молодим він готувався до активної участі в політичному житті свого міста. Несправедливий осуд Сократа викликав у Платона розчарування в політиці Афін і став поворотним моментом в його житті.

В 28 років, після смерті Сократа, Платон разом з іншими учнями великого філософа залишив Афіни й переїхав в Мегари, де жив один з відомих учнів Сократа — Евклід. У 40 років він відвідав Італію, де познайомився з піфагорейцем Архітом. Раніше він побував в Єгипті й у Кірені, але ці мандрівки він замовчує в своїй автобіографії.

Він знайомиться з Діонісієм Старшим, тираном Сиракуз, і мріє втілити в життя свій ідеал правителя-філософа. Однак з ним дуже швидко виникли неприязні стосунки, хоча зав’язалась дружба з Діоном, племінником тирана. В Діоні Платон сподівався знайти гідного учня і в майбутньому — філософа на троні. Платон образив правителя своїми міркуваннями про тиранічну владу, сказав, що не все те добре, що корисно лише тирану, якщо той не відрізняється доброчесністю. За це Платона було продано в рабство на Егіну, з якого його викупив і звільнив Аннікерид, філософ мегарської школи.

Пізніше Платон хотів повернути ці гроші Аннікериду, а коли той відмовився їх взяти, купив на них сад у передмісті Афін, названий на честь місцевого героя Академа Академією. В цьому саду Платон у 387 р. до н. е. заснував свою школу, відому платонівську Академію, яка існувала в Афінах аж до 529 року, доки не була закрита імператором Юстиніаном.

Ще двічі він їздив у Сиракузи на вимогу Діона, сподіваючись здійснити свою мрію про ідеальну державу на землях, які йому обіцяв виділити Діонісій Молодший. І хоча ці спроби ледве не коштували Платону життя, наполегливість його є прикладом високого служіння ідеалу.

У 360 році Платон повернувся до Афін і не розлучався з Академією до своєї смерті в 347 р. до н. е.

Твори:

Твори Платона мають форму діалогів або листів. Більшу частину в його діалогах охоплює міф, або міфічна розповідь. Міфологія завжди мала для нього символічний смисл і використовувалась переважно для виразу філософських концепцій.

Твори Платона були впорядковані граматиком Трасилом; вони можуть бути згруповані за дев’ятьма тетралогіями.

1. Євтифрон, Апологія Сократа, Критон, Федон.
2. Кратил, Теетет, Софіст, Політик.
3. Парменід, Філеб, Бенкет, Федр
4. Алківіад I, Алківіад II, Гіппарх, Суперники
5. Феаг, Хармід, Лахет, Лісид.
6. Євтидем, Протагор, Горгій, Менон.
7. Гіппій Менший, Гіппій Більший, Іон, Менексен.
8. Клітофонт, Держава, Тимей, Критій.
9. Мінос, Закони, Епіномід, Листи.

Філософія Платона

Про філософію

Філософія для Платона — це не лише пізнавальний процес, але й прагнення душі до надчуттєвого світу ідей, і тому вона тісно пов’язана з Любов’ю. На думку Платона, не займаються філософією лише Боги або цілком неосвічені люди, які самовпевнено вважають, що знають все. І, навпаки, філософією займаються лише ті, хто відчуває потребу в знанні й охоплений бажанням пізнати мудрість. Цю напругу, породжену нестачею знання й величезним бажанням його, Платон визначає як Ерос, Любов, прагнення Краси, яку він розумів як порядок і гармонію.

Вчення про ідеї

Вчення про ідеї — центральний елемент філософії Платона. Він трактував ідеї як певні божественні сутності. Вони — вічні, незмінні, вони не залежать від умов простору й часу. У них узагальнене всекосмічне життя: вони керують Всесвітом. Це архетипи, вічні зразки, за якими з безформної й текучої матерії організується вся множина реальних речей. Ідеї мають своє власне існування в особливому світі, і речі існують лише остільки, оскільки вони відображують ту чи іншу ідею, поскільки та чи інша ідея в них присутня. По відношенню до чуттєвих речей, ідеї є одночасно й їхніми причинами, й метою, якої прагнуть істоти чуттєвого світу. При цьому між ідеями існують відношення координації й підпорядкування. Вища ідея — це ідея абсолютного Блага, джерело істини, краси й гармонії.

Теорія пізнання

Теорія пізнання Платона будується як теорія пригадування, керівним початком при цьому виступає розум або розумна частина душі. За Платоном, душа безсмертна, причому до народження людини вона знаходиться в позамежному світі, де вона спостерігає блискучий світ вічних ідей. Тому в земному житті душі людини виявляється можливим осягнення ідей як пригадування про бачене раніше.

«И раз все в природе друг другу родственно, а душа все познала, ничто не мешает тому, кто вспомнил что-нибудь одно люди называют это познанием — самому найти и все остальное, если только он будет мужествен и неутомим в поисках: ведь искать и познавать это как раз и значит припоминать»​ (Менон).

Людина отримує істинні знання, коли душа пригадує те, що вона вже знає. Знання як пригадування того, що було до народження людини, є в Платона одним із доказів безсмертя душі.

Про душу

Приймаючи ідею безсмертя душі й розуміючи, що в такому випадку смерть забирає в людини все, крім душі, Платон приводить нас до думки про те, що головною турботою людини в житті має бути турбота про душу. Ця турбота означає очищення душі, вивільнення від чуттєвого в прагненні до злиття з духовним світом.

Пояснюючи природу душі, те, яка душа зараз і якою була до свого сходження в світ чуттєвий, Платон символічно ототожнює її з морським божеством Главком, до тіла якого за довгий час перебування в морських глибинах приліпилося багато бруду. Він весь вкритий мушлями, водоростями й піском, а тіло його зламане й покалічене хвилями… Душа перебуває в подібному стані, і вона має скинути з себе все зайве — все, що, роблячи її важкою й безформною, не дозволяє їй впізнати себе. Вона потребує очищення від усього, з чим зрослася протягом багатьох перевтілень.

Ззовні душа здається однією істотою, але насправді вона є поєднанням трьох — людини, лева й химери, які міцно зрослися одне з іншим. Кожній з трьох частин душі притаманна своя чеснота: розумному початку — мудрість, лютому — хоробрість, а хтивому — стриманість.

Очищення душі в Платона пов’язане з тілесною й розумовою дисципліною, яка внутрішньо трансформує людину, уподібнює її до божества.

«Благоразумие, справедливость, мужество и мудрость являются средствами такого очищения»​ (Федон).

Всі ці чесноти є метою філософського пошуку.

Ідеальна держава

Теорія ідеальної держави найповніше викладена в «Державі»​ й розвинута в «Законах»​. Істинне політичне мистецтво є мистецтво спасіння й виховання душі, а тому Платон висуває тезу про співпадіння істинної філософії з істинною політикою. Тільки якщо політик стає філософом (або навпаки), можна побудувати справжню державу, що ґрунтується на вищій цінності Правди й Блага. Побудувати Місто-Державу означає пізнати до кінця людину й її місце в універсумі.

Держава, за Платоном, як і душа, має трійчасту структуру. Відповідно до основних функцій (керування, захист і виробництво матеріальних благ) населення поділяється на три стани: землеробці-ремісники, стражники й правителі (мудреці-філософи). Справедливий державний устрій має забезпечити їх гармонійне співіснування. До першого стану належать люди, в яких переважає пожадливий початок. Якщо в них переважає така чеснота як самовладання, свого роду любов до порядку й дисципліни, тоді це найгідніші люди. Другий стан складають люди, в яких переважає вольовий початок, обов’язок стражника — мужність по відношенню як до внутрішньої, так і до зовнішньої небезпеки. Згідно з Платоном, державою покликані керувати лише аристократи як найкращі й наймудріші громадяни... Правителями мають бути ті, хто вміє любити своє Місто більше за інших, хто здатний виконати свій обов’язок з більшою старанністю. А найважливіше, якщо вони вміють пізнавати й споглядати Благо, тобто в них переважає раціональний початок і їх можна справедливо назвати мудрецями. Отже, досконала держава — це така держава, в першому стані якої переважає самовладання, у другому — мужність і сила, у третьому — мудрість.

Концепція справедливості полягає в тому, що кожен робить те, що йому належить робити; це стосується громадян у державі й частин душі. Справедливість у зовнішньому світі є лише тоді, коли вона є в душі. Тому в досконалій державі має бути досконала освіта й виховання, причому для кожного стану воно має свої особливості. Велике значення надає Платон вихованню стражів як активної частини населення, з якої виходять правителі. Виховання гідне правителів мало сполучати практичні навички з опануванням філософії. Мета виховання — через пізнання Блага дати приклад, який має наслідувати правитель в своєму прагненні втілювати Благо в своїй державі.

В фіналі IX книги «Держави»​ говориться, що «не так важливо, як має чи як може бути»​ в ідеальній державі, досить вже, якщо хтось один живе за законами цієї держави, тобто за законом Блага, Добра й Справедливості. Адже перш, ніж виникнути в реальності ззовні, тобто в історії, платонівська держава народжується всередині людини.

« …Ты говоришь о государстве, устройство которого мы только что разобрали, то есть о том, которое находится лишь в области рассуждений, потому что на земле, я думаю, его нигде нет. – Но быть может, есть на небе его образец, доступный каждому желающему; глядя на него человек задумается над тем, как бы это устроить самого себя. А есть ли такое государство на земле и будет ли оно — это совсем неважно. Человек этот занялся бы делами такого и только такого государства»​.