вул. Данила Щербаківського, 9А

Київ

  • Вінниця
  • Дніпро
  • Запоріжжя
  • Івано-Франківськ
  • Київ
  • Львів
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Харків

Плотин

Плотин

(204/5 – 269/270 рр. н.е.)

Давньогрецький філософ, засновник неоплатонізму.

Біографія

Плотин походить з міста Лікополь в Єгипті. За словами його учня і друга Порфірія, Плотин завжди уникав розповідей про своє походження, батьків, батьківщину, тому біографічних свідчень про нього дуже мало. Відомо, що інтерес до філософії з’явився у Плотина, коли йому виповнилось 27 років. Він відвідував лекції багатьох олександрійських філософів, однак вони не справили на нього очікуваного враження. І лише познайомившись с Аммонієм Саккасом, бесіди якого глибоко зачепили його, він із задоволенням зізнався другу: “Ось людина, яку я шукав!” Протягом 11 років під керівництвом Аммонія Плотин досяг таких успіхів, що схотів познайомитись із наукою “магів”. З цією метою він записався до армії імператора Гордіана і вирушив у похід на Персію. Але незабаром імператор був убитий, а сам Плотин ледве врятувався.

В 244 році він оселився в Римі і відкрив філософську школу, яка привернула увагу багатьох слухачів. За підтримки імператора Галлієна Плотин намагався створити місто філософів – Платонополь. Спочатку він навчав усно, а потім почав записувати зміст свого вчення. Порфірій оформив рукописне надбання Плотина певним чином: він розділив усі твори вчителя на шість груп, які містили в собі по 9 трактатів, звідки і загальна назва його праці – «Еннеади», або «дев’ятки». Завдяки Порфірію вчення Плотина набуло такої послідовності: етика, натурфілософія, космологія, психологія, ноологія (вчення про розум) і генологія (вчення про єдине).

Основні ідеї

Про Єдине

Весь світогляд Плотина пронизаний пафосом єдності. Єдине – це Бог, Благо, вічне начало всього сущого, джерело життя. Єдине порівнюється із Сонцем: воно – джерело тепла і світла. Єдине трактується як абсолютна єдність, яка повністю виключає будь-яку множинність, різнорідність, протилежність і суперечність. Єдине не пізнається через множинне, тому що вище не пізнається через нижче. Єдине не має ніяких бажань, воно знаходиться поза часом і простором, інакше воно не було б абсолютним, самодостатнім. Це – вічність.

Про еманацію

Плотин пов’язує створення всесвіту з еманацією. В перекладі з латини цей термін означає “витікати, виливатися”. Нічим не обмежене Єдине здатне виливатися, сходити без усіляких зовнішніх причин. Як “джерело наповнює ріки, саме нічого не втрачаючи, як сонце освічує атмосферу, аніскільки не затемнюючись саме, як квітка випускає свій аромат, не залишаючись від цього без запаху”, так Єдине виливає себе, не втрачаючи своєї повноти, незмінно перебуваючи в собі.

Про Розум

Першою еманацією Єдиного є Дух (Розум). Цей Дух подібний до світла, яке виходить із Нього, в той час як саме джерело від цього не змінюється і залишається у спокої. Так вогонь розповсюджує навколо себе тепло, лід і сніг – холод. Дух перебуває найближче до Абсолюту, однак, він уже менш досконалий, хоча і перевищує все інше. За допомогою діяльності Розуму неподільна повнота Першоєдиного розподіляється на множину ідей, котрі представляють собою умосяжний світ. Отже, Дух породжує ідеї (ейдоси) і наповнений ними. Ці ідеї – не зовнішні предмети, які споглядає Дух, а його власні одвічні стани, думки про Першоєдине.

Про Світову Душу

Дух, або Розум, виходить з Єдиного, а Душа – з Розуму. Душа набуває визначеності й форми від того джерела, яке її породжує. За Плотином, існує два різновиди душі: вища і нижча. З одного боку, Душа тісно пов’язана з Духом, бере в ньому участь, його сприймає і ним наповнюється, а з іншої – утворює речі більш низького рівня і пов’язана з ними. Подібно до того як Дух розподіляється на множинність ідей, які формують світ умосяжний, Душа розмножується в нескінченній кількості душ, що наповнюють світ реальний. Вища душа породжує богів і астральних духів; нижча душа, або природа, розмножується в демонічні, людські й рослинні душі, згущуючи для них “небуття” матерії у відповідні тіла.

Про Природу

Через сім’яні логоси природа породжує речі, які є відбитком ідей розуму. У феноменальному світі душа подрібнюється, породжуючи душі небес, зірок, планет. Душа землі породжує душі рослин, тварин, людей. Всі вони опиняються в залежності від фізичного тіла. По мірі згущення матерії Божественне начало все більше огортається оболонками природи і відтісняється від Єдиного.

Про матерію

Плотин говорить про матерію як про небуття, неіснуюче. Як світло і тепло слабшають з віддаленням від джерела і щезають у цілковитому мороці й холоді, так еманації Божественної сили поступово слабшають у природі, доки не доходять до повного замерзання в матерії, яка позбавлена істини і блага і тому є не-сущим і злом. Зло виступає тут не як певне начало, а як нестача добра.

Про сходження до Єдиного

Світ перетворюється і повертається до Божественного, множинне повертається до нього, намагаючись знову стати Єдиним, подолати свою відокремленість і долучитися Блага. Найбільш усвідомлено це прагнення виявляється у людини. Поєднання душі з Єдиним, розчинення в ньому складає, згідно Плотина, вищу мету людського життя. При цьому душа людини поступово відрікається від матеріального, або плотського, а потім – від ідеального, або умосяжного. Плотин підкреслював, що основною умовою наближення людини до Бога є аскеза і практична моральнісність.

Цитати

Прекрасное – это нечто, чувственно воспринимаемое нами с первого взгляда. Душа наша схватывает его и, распознав, принимает в себя и как бы настраивается на один с ним лад. Натолкнувшись же на безобразие, она отвращается, отрекается от него, отказывается принять, не гармонируя и чуждаясь безобразного. (I, 6)

...

Мудрость – это мышление, отвращающееся от низшего, ведущее душу к высшему миру. (I, 6)

 ...

Добро и красота для души заключаются в том, чтобы уподобиться Богу, ибо оттуда и прекрасное, и всякий иной удел сущего. (I, 6)

 ...

Душа божественна и есть частью прекрасного, и все вещи, с которыми она соприкасается и подчиняет себе, она делает прекрасными настолько, насколько они способны приобщиться к красоте. (I, 6)

... 

Благо, будучи само наивысшей и первой красотой, делает любящих его прекрасными и достойными любви. Ради него все усилия, и тот, кто достигает его – счастлив. (I, 6)

... 

Красота – место эйдосов, а Благо – источник и первоначало всего прекрасного. (I, 6)

... 

Благо – это то, от чего зависит все сущее, в чем нуждается, к чему стремится, как к своему началу и основанию, в то время как само благо ни в чем не нуждается, оно есть мера и предел всего, оно произвело из себя и Дух, и бытие, и Душу, и жизнь, и мышление. (I, 8)

... 

Дух содержит все и есть все, остается собой самим, каждая вещь участвует в нем настолько, насколько она сама способна, это первая энергия блага, его первая сущность. (I, 8)

... 

Вселенная – это организованная, эффективная, сложная, всеобъемлющая жизнь, демонстрирующая высшую мудрость. (II, 9)

... 

В душе всегда присутствует что-то высшее; переходя в область разумной и духовной деятельности, опираясь на свои воспоминания, пускай поначалу и смутные, сделав их основой своего видения и сутью своего бытия, она постепенно освобождается от оков и начинает свое восхождение. (IV, 8)

 ...

Как материя должна быть лишена всех качеств, чтобы быть спокойной к восприятию всяческих форм, так и душа – свободной, чистой от форм, образов, если желает, чтоб ничто не мешало ей наполниться сиянием света верховного существа. (VI, 9)

... 

Экстаз – превращение себя в нечто совершенно простое и чистое, жажда теснейшего единения, напряжение ума в стремлении к возможно полному слиянию с тем, которого желательно зрить в святая святых единения, а в конце всего – полнейшее успокоение.

Література:

1. Плотин. Эннеады. - К., 1996.

2. Всемирная энциклопедия: Философия/ Главн. науч. ред. и сост. А. А. Грицанов. – М.:АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001.

3. Пьер Адо. Плотин или простота взгляда. - М.,1991.

4. Шамиль Султанов. Единое: творящая сила созерцания. – М., 1996.