Український рушник. 04. Оберіг
Рушник відігравав важливу захисну роль під час посухи чи розповсюдження епідемій. Так, із охоронною метою колективно виготовляли рушник чи просто шматок полотна, якими могли обв’язати «фігуру», оперезати церкву, вистелити дорогу, вулицю, роздоріжжя; переганяти через полотно худобу чи переходити через нього людям. Під час посухи такий рушник несли до церкви і клали на образ. Іноді робили дерев’яний хрест, вкопували його на межі села чи на могилі і вішали на нього витканий рушник. У випадку хвороби дитини чи для дитини, що народилася у сім’ї, де до цього помирали діти, мати виготовляла рушники, які називалися «обиденними» і дарувалися церкві, для ікон Богородиці Покрови.
Рушниками завішували вікно «від злих духів», коли освячували хату чи справляли поминки, завішувались кути хати — «щоб ніде не заховалась нечисть». Над дверима також вішали довгий рушник — для захисту дому.