вул. Данила Щербаківського, 9А

Київ

  • Вінниця
  • Дніпро
  • Запоріжжя
  • Івано-Франківськ
  • Київ
  • Львів
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Харків

Великий Зміїний Насип

Великий Зміїний Насип

 

 Цікаву спадщину жителям північного сходу США залишили невідомі попередники. На землях Огайо, Кентуккі, Віргінії, Пенсильванії нараховується більше 1000 загадкових насипів, як правило, у вигляді тварин. Знаходячись на землі, на одному з ними рівні не можна сказати, що вони приголомшують, хоча й так виглядають вражаюче. Інша справа — коли підіймаєшся в повітря... Одним з тих, що найбільш відомі та збереглися за 5000 років до наших днів є Великий Зміїний Насип. Детальне вивчення його вченими дозволило зробити висновок, що це зовсім непроста споруда.

Офіційно археологія відносить його до культури Адена, але прямих свідоцтв тому немає.

Легенди, історія Робити припущення, який різновид змії представлений в Серпент Маунді — ризикована справа, і це признають усі. Однак вчені Вебб та Сабі висунули припущення, що Серпент Маунд являє собою гримучу змію, адже багато інших вчених вже не раз повідомляли, що в мистецтві індійців Північної Америки частіше за все зображується саме гримуча змія. Бойл, наприклад, дійшов висновку, що «відносно змій (розділені великими відстанями малюнки, гравіювання чи зображення яких знайдені на більшій частині Північної Америки), виявлялося, що практично в кожному випадку зображувалась гримуча змія. Обидва, чи будь-яке із закінчень її тулуба можуть допомогти в розпізнанні».

Крім гримучої, зображення інших змій зустрічаються дуже рідко. Мабуть, це пов'язане з тим, що її жахливо великі розміри й смертельна отрута, отримана від природи, — фактори, які справляють досить-таки сильне враження. Без сумніву, ті ж самі фактори стали причиною загальної нелюбові до плазунів. Серед ірокезів, наприклад, гримучі змії описувалися як «діти злобних, ганебних та ненависних земних плазунів»; а черокі визнавали гримучих змій як «найстрашніших духів тварин».

 

 Очевидно також, що гримуча змія надихнула ірокезів на зображення Великого Рогатого Змія, про що свідчить ромбічний малюнок на його спині. Серед черокі розповідаються легенди про двох істот, що були послані знищити Сонце: Уктену — монстра у вигляді змія, що має атрибути гримучого, — і саму Гримучу. За легендою, ці істоти були послані вбити сонце за те, що сонце намагалося наслати смертельну хворобу на черокі — але вони лише зіпсували свої обличчя, коли поглянули на нього. В будь-якому випадку, Уктені та Гримучій не вдалося вбити сонце; однак, саме Гримуча помилково вбила Доньку Сонця.

Беручи до уваги багато відповідностей між Серпент Маундом й Уктеною — вищезгадані легенди черокі про Гримучу, що була послана атакувати Сонце й спостереження, що багато змій в індійському мистецтві насправді — гримучі, — робимо висновок, що Серпент Маунд міг бути змодельованим за гримучою змією.

В зв'язку з цим, коментар Бойла, що обидва закінчення можуть допомогти в розпізнанні, набувають конкретного сенсу. Наступні характеристики закінчень Серпент Маунда змушують зробити висновок, що він являє гримучу змію:

хвост, що завивається;

«ріжки» по обох сторонах від голови.

Як вказано на малюнку, хвіст Серпент Маунда завивається кругами по спіралі, що розширюється. Без сумнівів, конструювання хвосту таким чином потребувало багато часу й зусиль. Звідси ми можемо зробити виснвок, що будівельники Серпент Маунду вирішили надати хвосту зображення якесь спеціальне значення. Відповідно, одна з найбільш незвичайних характеристик гримучої змії — особливий набір брязкалець на її хвості, який використовується для попередження ворогів про неминучу атаку. Більш того, гримучу змію частіше за все можна знайти в положенні, яке відомо як кільце відпочинку, чи, коли вона загрожує — в атакуючому кільці.

Кільце відпочинку — це плоска, схожа на млинець, спіраль, яка включає тіло змії повністю, при цьому голова лежить на зовнішньому краї. Тим не менш, перед ударом гримуча змія викидає себе в вертикальну спіраль, відому як атакуюче кільце. В будь-якому сипадку, гримуча змія характеризується характерними спіральними кільцями.

 

 В принципі, в доісторичному мистецтві існує тенденція перебільшувати риси, які бажає виділити художник. Відповідно, якщо будівельники Серпент Маунда намагалися слідувати ідеї гримучої змії в зображенні, найпереконливішим шляхом було би робити саме те, що вони й зробили — закрутити хвіст, щоб акцентувати увагу на частині тіла тварини, що відмічена брязкальцями, і, знов-таки, закрутити хвіст, щоб проявити пристрасть гримучої змії скручуватися як під час відпочинку, так і під час підготовки до удару.

В зв'язку з цим, треба відмітити, що хвіст Серпент Маунда закручується проти годинникової стрілки — починаючи з кінчика, через вигини спірали, врешті-решт зливаючись з рештою тіла. Сонце, навпаки, сходить на сході, рухається через небо на півдні й сідає на заході — що може бути описане як рух за годинниковою стрілкою. Очевидно, що обидва рухи протилежні один одному. Як би відповідаючи намірові монстра знищити сонце, рух тіла змія, вираженого Серпент Маундом, протилежний рухові сонця. В тому, що ця анти-геліотропічна побудова Серпент Маунда не є всього-навсього випадковим співпаданням, підтверджується спостереженнями Маршака: «Етнографічна література американських індійців багата описами визначених видів руху наборами символів, в яких рух представляється круговим за рухом сонця, або проти сонця, або за спіраллю, що часто є відображенням сонячного руху… Ця форма вивченого, символічного руху етнографічно відома в різноманітних народах й періодах у всьому світі».

 

 Друга фізична риса Серпент Маунда, що припускає, що зображення побудоване за гримучою змією, — це викликаючі суперечки чи-то виступи, чи-то насипи по обом сторонам зображення голови змії. Відмітьте, як ці насипи сильно нагадують за формою та положенням виступи на потилиці гримучої змії. У реальних змій вони яскраво виражені й сформовані перетином кісток нижньої щелепи, квадратної кістки і птеригоїда. Можливо, що будівельники Серпент Маунда мали намір зобразити виступи як насипи по обох сторонах голови земляної змії, щоб відзначити цю видатну особливість гримучої змії. Прояв цих виступів в природі стає «ріжками» — частим атрибутом Великого Рогатого Змія.

На закінчення, цікаво помітити, що роги — частий атрибут надприродно сильних істот (включаючи злих змій), яких уявляли собі племена північноамериканських індійців. Наприклад, за словами Онніона, змій-монстр Хурон мав ріг на лобі, яким він користувався, щоби пронизувати скелі, дерева, горби, і все, що зустрічав на шляху. Відповідно, в мистецтві північноамериканських індійців роги часто використовуються як символ, або художній прийом, що означающий, що істота наділена надприродною силою. З тієї ж причини, Серпент Маунд має бути зображеним з рогами.

Факти і гіпотези Довгі роки колонізатори Америки займалися обробітком родючих земель континенту, тому, коли в 1883 році професор Путнам з Гарвардського університету знайшов на ріці Буш-Крік загадкову земляну споруду, що представляла собою насип у вигляді змії, яка ковтає яйце, він був, м'яко кажучи, засмучений станом речей. З кожним роком на тілі змії з'являлися нові відмітини від рук селян та шукачів скарбів, і через три роки професор звернувся по допомогу до громадськості. Страшно подумати, що могло статися, не зроби він цього, але в 1886 році на зібрані гроші він просто викупив ділянку з насипом і відновив її для подальших досліджень. Він провів перші точні заміри насипу. Голова змії підноситься над рікою на 45 метрів. В широко розведених щелепах вона тримає яйце, довжина якого 30 метрів. Сам насип має в висоту 1-1,2 метру й біля п'яти в ширину. Вся довжина змії становить 400 метрів. Не дивно, що її краще за все спостерігати з висоти. Неподалік (в 500-ах метрів) від хвоста змії він знайшов конічний насип, із скелетом в центрі. За більш ніж 100 років було зроблено чимало відносно подальших досліджень, доволі детальних. Цікаво, що донедавна не існувало жодної карти Зміїного Насипу, тому що сама вона розташована в такому місці, де спостерігається сильна магнітна аномалія, із-за якої неможливо визначення точної й магнітної півночі за допомогою компаса. Коли карта була складена, здавалося б, всі проблеми вирішені, і вже нічого більше неможна взнати про насип, але тут до дослідників підключилися геоастрономи, або археоастрономи, які вирішили відшукати орієнтацію споруди на визначені точки горизонту. І не дарма. Кларк і Марджорі Хардман вказали, що лінія голови змії й яйця, яке вона захоплює, вказує на північний захід, — точку, в якій сідає Сонце в день літнього сонцестояння. 

В подальшому Роберт Флетчер та Террі Камерон розвили ідеї сезонних відміток на точки сонцестоянь та рівнодень. Три витки змії вказують на схід Сонця в рівнодення й дні сонцестоянь. Уільям Ромейн відкрив, що шість з семи витків відмічають важливі точки 18,6-річного місячного циклу. Орбіта Місяця навколо Землі нахилена на 5°, тому Місяць періодично спостерігається як "низький" і як "високий" Місяць — нижче всього й више всього над горизонтом відповідно. Цим складним рухом саме й обумовлене те, що вона має більше важливих точок, ніж Сонце. Коли Місяць сходить посередині між точками сходу "високого" та "низького" Місяця, в цей день відбувається затьмарення Сонця. На цю точку орієнтований четвертий вигин. Таким чином, насип об'єднує точки, орієнтовані як на Сонце, так і на Місяць.

Але точками сходу й заходу Сонця та Місяця не вичерпується археоастрономічний сенс насипу. Виявляється, якщо спробувати сумістити Зміїний Насип з зображенням сузір'я Дракону, його зірки, причому не тільки найяскравіші, на диво точно лягають на контур (саме на контур!) споруди. Якщо це і збіг, то дуже точний та неймовірний. Все-таки проблема із збігом, хоча й таким точним, існує, і ось яка. Сучасне зображення сузір'я поміщає голову Дракона в четирикутнике, що знаходиться із сторони хвоста насипу, що виглядає нелогічним. Але ж ми тільки що сказали, що це лише сучасне зображення, але хіба немає гарантій, що буівельники насипу дивилися на нього так само.

Тим більше, що зірка Тубан, Альфа Дракона, яка опиняється всередині першого витку зміїного тіла, з арабського перекладається як "голова змія". Кидається в очі також те, що Тубан виявляється єдиною зіркою, що лежить не на контурі насипу. Мабуть, цій зірці (якщо звичайно наше припущення вірне, і невідомі будівельники дійсно проектували Дракона на Землю), приділялося якесь суттєве значення, инакше навіщо так явно виділяти її серед інших? Одне пояснення в тому, що Тубан лежить на прецесійному крузі, й саме він вказував на північ давнім єгиптянам 2000 років тому. За минулі століття прецесія "змістила" північ на іншу зірку — Полярну. Друге — що будівельники навмисно взяли її як геометричний центр так, що коло з центром в точці проекції дотикається до хвостового брязкальця і верхнього кута трикутника, який підтримує овальне яйце. Втім, одне не суперечить іншому.

Разом з тим, друга трактовка дозволяє пояснити ще одну трудність: сузір'я насправді простягається далеко за хвост змії. Можливо, якщо б вдалося розвернути хвіст змії, ми б як раз "дотягнулися" до чотирикутника на хвості, але тоді порушаться межі круга, описаного з центру в зірці Тубан.

 

 На небі поряд з Драконом розташована Мала Ведмедиця з Полярною зіркою, у звя'зку з чим декотрі дослідники роблять припущення про те, що Зміїний насип має бути зв'язаний з іншим об'єктом на Землі, що представляє Малу Ведмедицю, і в її якості висувають Стоунхендж. Вік Маунда визначений як 5000 років. Автори гіпотези вважають, що вік Стоунхенджу той же, звідки роблять висновок, що обидві споруди відносяться до одної "вікової групи".

На тій же підставі вони здійснюють порівняння їх обох, з якого виявляється, що Стоунхендж відображає Малу Ведмедицю, а Маунд — Дракона. Незрозуміло проте, на якій підставі вибраний саме Стоунхендж. Адже діаметр Стоунхенджу становить приблизно 100 м, а довжина Маунда (по прямій) — 200, звідки слідує, що на малюнку вони зображені не в масштабі, тобто або Стоунхендж для аргументації цієї гіпотези має бути в два рази менше, або Маунд в два рази більше, ніж насправді.