Підтримуємо Україну у ці важкі для нашої країни дні

вул. Надії Алексєєнко, 21, оф. 612

Дніпро

  • Вінниця
  • Дніпро
  • Запоріжжя
  • І.-Франківськ
  • Кам'янець–Подільській
  • Київ/Нивки
  • Київ/Поділ
  • Львів
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Харків

Дніпро / 22.05.2010

Семінар "Українське традиційне вбрання"

У Дніпропетровській філії КЦ “Новий Акрополь” відбувся черговий семінар із циклу “Українські традиції”. Цього разу мова йшла про традиційне українське вбрання, яке являється однією з важливіших складових культури народу. Будь-яке традиційне вбрання виокремлює людину зі світу навколишньої природи, несе закодовану інформацію про свого власника та його місце в соціальній структурі суспільства. Вбрання не тільки використовувалося за прямим призначенням але ще мало ритуальний і соціальний смисл. Нашим пращурам вдавалося зуміщувати в одязі дві, здавалося, протилежні функції — практичність та естетичність. Одяг ділився на два типи - святковий та буденний, але навіть повсякденна одежа мала естетичну довершеність. У різних регіонах України одяг мав свої особливості, але можна стверджувати, що існували певні елементи однакові для усіх.

 

Пригадаємо деякі з основних елементів українського одягу. Перше, з чим асоціюється українське традиційне вбрання, це, безумовно, вишивана сорочка, вишиванка. Сорочка — один з найдавніших видів одягу наших пращурів. Матеріалом для виготовлення сорочок вишиванок в українців здавна служило конопляне та лляне полотно. Сорочка вишиванка виступала символічним замінником людини. Сучасна традиція не купувати до народження дитини одяг має своє коріння у народних уявленнях про те, що одяг (сорочка) є символічним тілом людини і до народження нового тіла не можна виготовляти одяг для нього.

 

Менш помітним, але не менш важливим символічним елементом вбрання був пояс. Окрім свого утилітарного призначення підтримувати натільний одяг, пояс ніс забуту тепер функцію залучення людини в простір культури. Невипадково відсутність пояса фіксується в обрядах, пов'язаних з культом природи, її життєвими циклами, приміром, на свято Івана Купали. В традиційній свідомості пояс був тією межею, що відокремлювала фізіологію від культури.

 

Окрім сорочки і пояса, важливим елементом одягу є головний убір — вінок. Традиційно вінок сприймається як дівочий головний убір або як головний убір нареченої у весільному обряді. Натомість вінок в українській народній традиції має ширше символічне значення, оскільки фіксується не лише як дівочий головний убір або головний убір нареченої. В українській традиції наявність вінка спостерігається в усіх регіонах. Він широко побутує у різноманітних архаїчних ритуалах: календарних (купальських, обжинкових) та сімейних (поховальних, весільних).

 

Не можливо не згадати і про взуття. На Україні кінця ХІХ — початку XX ст. існували декілька типів взуття: личаки плетені з лика, постоли зі шкіри, чоботи з суцільнокроєною халявою та черевики з розрізною халявою. В кожному регіоні чоботи мали свої характерні способи крою, форму, колір, оздоблення. Вони були як для щоденного використання, так і святкові.У весільній обрядовості досить поширеним був звичай дарувати молодій чоботи. Дарування чобіт перед весіллям рівнозначно освідченню в коханні. Цей сюжет неодноразово зустрічається у фольклорі та художній літературі. Згадаймо повість Миколи Гоголя «Ніч перед Різдвом», де черевички стали весільним подарунком.

 

Одяг в будь-якій традиції, у тому числі в українській, нагадував людині про її сутність, призначення, відмінність від інших істот. Зараз ми живемо в пострадиційному суспільстві і на жаль значення багатьох речей і предметів забуто. Тому важливо постійно віднаходити смисл речей, слів та й врешті-решт нас самих. У цім нам може допомогти традиція, до неї варто звертатися і задавати питання, а вона обов'язково відповість.