Аврелій Марк

Марк Аврелій, Анній Вер Антонін

Марк Аврелій (26 квітня 121 року — 17 березня 180 року)

Марк Аврелій, Анній Вер Антонін — Римський імператор із династії Антонінів, який був при владі в 161-180 рр.

Біографія

Марк Аврелій належав до давнього італійського роду Анніїв Верів. Його наставником у стоїчній філософії став Аполлоній Халкедонський. Релігійно-моральний аспект стоїцизму справив найсильніше враження на Марка Аврелія. Він дізнався про нього від Юнія Рустика, якого дуже поважав: із Рустиком він завжди радився і в державних, і в приватних справах. Вивчав він також право, риторику й граматику.

Імператор Адріан, що доводився йому далеким родичем, був покровителем Марка із самого дитинства. Імператор усиновив Антоніна Пія, однак, із тією умовою, щоб сам Пій усиновив Марка і Луція Верів. Таким чином, він ніби наперед готував Марка в спадкоємці самому Антоніну. Прийнявши владу, Марк Аврелій негайно призначив своїм співправителем Луція Вера з титулами Августа й Цезаря, і з цього часу вони спільно керували державою. Їхнє правління було відзначено важкими війнами із зовнішніми ворогами, епідеміями і стихійними лихами. У 166 році всі племена від Іллірика до Галлії об'єдналися проти римської держави. У 168 році Марк Аврелій очолив похід проти них. Витративши на цю війну всю свою скарбницю, він улаштував на форумі Траяна торги предметів розкоші, що належали імператорові: він продав золоті й кришталеві келихи, імператорський посуд, шовковий золочений одяг дружини, навіть дорогоцінне каміння, яке він знайшов у великій кількості в потаємній скарбниці Адріана. Цей розпродаж тривав два місяці й приніс стільки золота, що Марк Аврелій міг успішно продовжити боротьбу, здобути багато перемог та гідно нагородити воїнів. У 175 році здійснив похід до Єгипту з метою придушити заколот. У 178 році виступив у похід проти маркоманів і сарматів, де два роки потому знайшов свою смерть, заразившись чумою. Смерть свою він прийняв спокійно й мужньо.

Основна робота:

«Наодинці із собою» («Роздуми»)

Основні ідеї

Космологічні уявлення

У своїх поглядах на космос Марк Аврелій поділяв основні уявлення стоїків. Космос — істота жива й розумна. У вічно повторюваному процесі він походить із першовогню, живе, знову звертається у вогонь і знову з нього виникає. У житті космосу нескінченно чергуються періоди, коли єдність світу розгортається в розмаїтті різних істот із періодами, коли всі їхні розбіжності зникають у неподільній єдності божественної єдиної субстанції. Космос, як розум, із необхідністю прагне бути таким, який він є, і тому вічно повторює себе. Це єдиний, одночасно можливий і необхідний космос, що міг бути породжений Розумом. Розум не може породити кращий чи гірший світ. І все у цьому світі взаємопов’язане: «Ти завжди повинен мислити світ як єдину істоту з єдиною сутністю і єдиною душею. Подумай про те, як усе зводиться до його ж єдиного відчуття, як створює він усе єдиним прагненням, як усе сприяє виникненню всього, який в усьому зв'язок і відповідність».

Уявлення про людину

Людина в розумінні Марка Аврелія трійчаста: у неї є тіло — воно тлінне, є душа, і є керівне начало, тобто розум. Марк Аврелій називає розум у людині її генієм, її божеством. Людина повинна пестувати його у собі, не кривдити нічим нижчим, не осоромлювати «генія, що живе у грудях». А це означає ніколи не вважати для себе корисним те, що «коли-небудь буде спонукати тебе переступити обіцяне, забути сором, ненавидіти кого-небудь, підозрювати, клясти, лицемірити, побажати чого-небудь такого, що ховають за стінами й замками. Адже той, хто віддав перевагу своєму духу, генію, служінню чесноті, не надягає трагічної маски, не видає стогонів, не потребує ні самоти, ні багатолюддя». Марк Аврелій обіцяє цим людям лише одну нагороду — повний спокій духу, коли досягнута абсолютна рівновага усередині й зовні — із навколишнім світом: «…будь подібним до скелі: хвилі безупинно розбиваються об неї, вона ж стоїть нерухомо, й навколо неї стихають схвильовані води».

Стоїчний життєвий вибір полягає у згоді із самим собою. Це найвища цінність, якою може володіти людина. Внутрішня гармонія, узгодженість цілого і його частин, відчуття єдності з усім світом складають ідеал для стоїка.

Зумовленість і свобода вибору

Як поєднується зумовленість долі богами й свобода вибору для людини? У нотатках Марка Аврелія ми знаходимо думку про свободу людини з волі богів: «Вони влаштували так, що цілком від самої людини залежить, впасти або не впасти в істинне зло». З іншого боку, найвища мета для стоїка — жити доброчесним життям, тобто у відповідності до законів природи. Марк Аврелій приймає й любить свою долю. Amor fati (любов до долі) — одне з найзнаменитіших понять стоїцизму. Свобода вибору дозволяє людині відмовитися від прийняття долі, повстати проти загального порядку й діяти або мислити всупереч загальному Розуму й природі, тобто може відокремити себе від універсуму, «стати чужаком, добровільним вигнанцем із великого світового граду». Утім, ця відмова нічого у світовому порядку не змінить. Адже Розум включає в задум світобудови всякий опір, протидію і перешкоду.

Про щастя

Чому люди почуваються нещасними? Марк Аврелій убачає причину в тому, що люди постійно бажають того, що знаходиться поза їхніми можливостями. Ми беззахисні перед усілякими випадками, мінливостями долі, хворобами, смертю. Люди жагуче прагнуть здобувати блага, які їм не дано віднайти, й уникнути лих, що неминучі. Єдине, що в нашій владі, чого в нас неможливо забрати, — це воля діяти відповідно до розуму. Воля творити добро є тією неприступною внутрішньою фортецею, яку кожний може спорудити в самому собі. Лише тут людина віднайде свободу, незалежність і гідність, що цінили у найвищій мірі стоїки, — порозуміння із самою собою.

Про життя й смерть

Марк Аврелій гостро відчував плин часу, швидкоплинність людського життя: «Час є ріка… стрімкий потік. Лише з'явиться що-небудь, як уже проноситься повз, але проноситься й інше, і знову постає перше». Озирнися назад — там безмірна безодня часу, глянь уперед — там інша безмежність. Перед цією безмежністю часу однаково мізерні й найдовше, й найкоротше людське життя. Але етика «Роздумів» не пасивна, вона потребує від людей лише покірності й терпіння. Сама короткочасність життя – це заклик людини до дії. «Усе потрібно робити, про все говорити й розмірковувати так, начебто кожна мить може виявитися для тебе останньою...». Думка про неминучу смерть змушує людину замислитися про нескінченну цінність кожної миті. Це заклик до активності, заклик проживати кожен день як останній у своєму житті. Жадати від себе максимального, працювати на межі своїх можливостей, віддавати себе цілком справі, до якої покликаний.

Поряд із цим, людина має знаходитися в постійній увазі до світу й самої себе. Самі «Роздуми» Марка Аврелія були взірцем духовної праці стоїка, який заглиблюється у світ, радісно усвідомлюючи себе часткою великого світового цілого.

Література:

1. Римские стоики: Сенека, Эпиктет, Марк Аврелий. – М.:Республика, 1998. (Цитати перекладено українською мовою за цим виданням)
2. Сапов В.В. О стоиках и стоицизме.
3. Пьер Адо. Что такое античная философия? – М.: Издательство гуманитарной литературы, 1999.
4. Лосев А.Ф. Поздние стоики.