Екофілософія Генріка Сколімовські

Автори: Істван Орбан

Світ — це Храм, — так говорить Генрік Сколімовскі, сучасний польський філософ, котрого визнають батьком екофілософії, — а не Машина, як стверджував Ньютон. Сколімовскі навчався в Оксфорді, де отримав ступінь доктора філософії, а після цього протягом багатьох років викладав філософію в Сполучених Штатах Америки.

Екофілософія Сколімовскі йде проти основних філософських світоглядних течій, особливо механістичних, які виникли в 17-му столітті. Ньютонівська теорія розглядає природу як годинниковий механізм, в якому ми — маленькі гвинтики й коліщатка, і саме це дозволило людству зловживати ресурсами планети і знищувати її. Сколімовскі також критикує аналітико-лінгвістичний підхід філософії через зайву абстрактність і нездатність відповісти на виклики нашого часу.

Запропоновані ж паном Сколімовскі рішення засновані на ключовій ідеї, що світ — це дещо унікальне, цінне і святе. Він говорить, що саме глибока повага до життя має бути цінністю, яка нас скеровує. Людина — лише гість на Землі, а не її власник, тому маємо поводити себе не як завойовники, а як розпорядники. Земля просто тимчасове місце проживання, про яке ми маємо якнайретельніше піклуватися. Цю ідею він означив як екологічний гуманізм.

Він також пише про доброзичливий космос — ідею, яка походить з античності, де (як і у Платоновому «Тімеї») Світ-Космос розглядався як жива істота. Космос виник, аби з’явилося життя, а потім і людське життя зокрема. Одна з головних властивостей Космосу — це творчість, тому що він рухається до самоздійснення. Оскільки Космос фізичний і в той же час трансцендентний, він керований як фізичними, так і трансфізичними законами.

Сколімовскі розглядає людей як космічних істот. Оскільки ми виникли внаслідок еволюції та розвили уяву і творчі здібності, ми стали здатними відтворювати форми Всесвіту та власне себе. Подібно до деяких східних філософських течій, Сколімовскі вважає, що ми об'єднуємо в собі всі етапи еволюції Космосу у нашій крові і в нашому мозку. Але ми більше, ніж це, оскільки можемо мислити, любити і творити. Тож ми — очі, розум та люблячі руки Космосу.

Сколімовскі вказує на великий парадокс західного світу: одночасно з розвитком технологій, ми все більше деградуємо і забуваємо культуру, розглядаючи її як анахронізм досучасної епохи. Однак культура, яка надає динамічні структури для життя, це набагато більше, ніж просто спогади з минулого, — це невід'ємна частина людського мистецтва виживати й процвітати. І в той же час, вона надає життю сенс. Попри те, що сьогодні завдяки машинам, якими ми себе оточили, маємо все більше комфорту та техніки, ми все ж ніяк не збагнемо, в чому сенс життя. Ми його не знайдемо в споживанні, розвагах чи технологіях.

Ми все ще потребуємо більшої мети. А для цього нашому життю потрібен трансцендентний вимір, який часто, але не завжди, пов'язаний з релігією. Та устремління до трансцендентного не передбачає слідування релігіям, і його не слід плутати з релігійною вірою. Так само це не передбачає і світське життя, оскільки замість того, аби дати щастя та відчуття повноти, це ще більше нас позбавляє від них. Сколімовскі мислить про майбутнє дуже оптимістично, кажучи: "Дивовижна подорож простягається перед нами, коли ми прагнемо звершити космічний сенс, що є в нас самих, аби допомогти Всесвіту та всім його істотам на шляху самозвершення та у зціленні землі, завдяки чому вона знову заквітне".


Переклад з англійської

Опубліковано НА Великобританії, 27 грудня 2015

Оригінал статті тут