Ще раз про філософію

Автори: Антон Мусулін

В ювілейний для «Нового Акрополя» 25-й рік в Україні ми вирішили поговорити з його засновником, сучасним філософом Антоном Мусуліним про його досвід філософського способу життя, актуальність філософії сьогодні та її практичне застосування.

 

Що таке філософія для Вас?

Перш за все, це шлях. Але це і ставлення до життя, його осмислення, це пошук та зміна себе самого. Я думаю, що у кожної людини виникають запитання про життя, про себе, своє місце в цьому світі, і філософія як світогляд, вчення і шлях допомагає знайти відповіді на запитання, що нас хвилюють.

Філософія – це і певна форма діалогу в трьох його аспектах. Перш за все, внутрішній діалог, це початок філософії в собі. Кожна людина, як казав Платон, від самого початку є філософом, тому що не володіє мудрістю, не знає істини, не знає себе, не знає життя, але прагне до розуміння... Виникають екзистенційні питання, які йдуть зсередини, тому що ніхто з нас не хоче прожити безглузде і пусте життя. В другому аспекті філософія – це діалог зі світом, прагнення надати сенс своєму життю, облагородити свої стосунки з іншими людьми, глибше зрозуміти навколишній світ. І врешті в третьому аспекті і по своїй суті філософія – це діалог із тайною, з Богом, зі своєю душею.

Філософія – це спосіб олюднення людини, тому що пошук мудрості не може зупинитися на інтелектуальних відповідях, він вимагає не тільки переосмислення життя, але і зміну себе – прагнення, волі і зусиль ставати кращим, щоби зробити кращими наше життя і світ.

Можна давати різні визначення філософії, але ми не повинні погоджуватися з готовими відповідями. Філософія запитує, сумнівається, шукає відповіді.

 

Ви сказали, що філософія вимагає змінити себе. Як змінити себе?

З одного боку, якщо у нас є реальні запитання і ми прагнемо справжнього знання та наближення до істини, це не проходить безслідно – воно зачіпає все наше єство. Інакше кажучи, змінюючи ставлення до життя, ми змінюємось самі. Ми вже не можемо залишитись такими як є, враховуючи світоглядні ідеї, до яких наближаємось і які приймаємо як точки відліку та орієнтир для свого життя.

Як приклад приведу один філософський роздум: є незаперечний факт, який ми можемо констатувати для себе – ми  недосконалі. Приймаючи це, даємо собі право на недосконалість, а відтак маємо дати право на недосконалість іншим. Це додає трішки толерантності нашому життю. Будучи «дітьми Бога» і приймаючи це за основу, ми маємо усвідомити, що інші люди споріднені з нами і до них потрібно виявити більше людяності, ніж ми зазвичай готові. Такі моменти, міняючи наше ставлення до життя, змінюють нас самих.

Філософія – як турбота про себе – передбачає певну долю пильності, тобто здатність стежити за собою, оцінювати себе і виправляти. Турбота про себе в царині моральності – це бути здатним внести в своє життя трохи більше доброти, а для цього – більше мудрості, правильного розуміння нашого місця в житті, того, хто ми і навіщо прийшли в це життя. Філософія також включає в себе і духовну дисципліну, яка передбачає та вимагає змін себе, хоча б мінімальних. Ніхто, крім нас самих, не зможе зробити. Тобто філософія – це не інформування людини про щось, це формування, метод самобудування. Я б навіть сказав, що все наше життя може і повинне бути духовною практикою, тому що через життя ми пізнаємо, хто ми є, що потрібно виправити, куди рухатись. В цьому аспекті філософія – це шлях на все життя.

 

Чим філософія може бути актуальною для молоді?

Власне філософські питання – про сенс життя, свободу, олюднення людини, добро і зло, про метафізичне, позамежне в житті – завжди хвилювали людину. І це те, що врешті-решт робить людину людиною. В наш час, коли ми спостерігаємо певну втрату орієнтирів, духовних цінностей, в епоху інформування, коли в світі все дуже швидко змінюється, філософія може дати нам певну опору. Коли молодь стикається з життям, у неї виникають запитання стосовно свого власного життя, стосунків з іншими людьми, історичних процесів. А філософія пропонує певний фундамент та інструменти для думки й дії.

Є питання, яке хвилює всіх нас: як зробити наше життя радіснішим і щасливішим? Це фундаментальне питання. І як каже Сенека, очевидно, якщо в нашому житті не так багато щастя, не так багато радості, то ми шукаємо щастя там, де його знайти неможливо, або шукаємо не тими методами. А філософія допомагає нам знайти ці методи, шукати щастя там, де воно є. Врешті-решт, щастя – це внутрішня категорія, те, що знаходимо і відкриваємо в собі, це близькість до Бога і до людського в людині. Тобто щастя не приходить зі здобуттям чогось зовнішнього. Щастя – це наслідок здобуття самого себе.

 

Чи передбачає філософія активну громадянську позицію, чи це переважно споглядання та спроба осмислити, що відбувається? Чи ми відповідальні перед історією і тим, що відбувається, чи це надто складні процеси, які не залежать від нас? 

Кожен має взяти на себе відповідальність за ту частину навколишнього світу, яка є відповідною для нього. Я розумію, що не можу змінити історію, перебуваю не на тому місці, не маю влади, у мене немає здатності й можливості змінити когось, але внести трохи більше доброти в своє життя та життя близьких людей може кожен.

Стосовно історії нас хвилює, зокрема, питання: куди веде історія і чому привела нас в ту точку, де ми зараз? Логічно, що теперішня історична ситуація є наслідком того, що відбулось в минулому – певних процесів, що почались раніше; конфліктів, які існували, але не були вирішені й доведені до кінця та історичних умов цього часу. Якщо говорити про ситуацію в Україні, то, вочевидь, 5 років тому більшість людей не очікувало такого трагічного розвитку подій. Але історія українського народу та його стосунків з Росією передбачала  вірогідність такого повороту подій. Те, що відбувається зараз, можна було очікувати. Будь-яка історична ситуація має бути вирішена, а яким чином – мирно чи війною – залежить від політиків, можливостей та інших об’єктивних причин.

Також те, що хвилює нас зараз, 5-10 років тому хвилювало інші народи, що перебували в такій же ситуації. Що відбувалось 20 років тому в Югославії, в Африці і було далеко від нас, зараз стає більш зрозумілим. Але в цьому випадку це наш історичний досвід. Одночасно можемо розуміти, що не все знаємо, але можемо піймати вектор історії  й передчуття того, що хоче історія від нас. Також є відчуття обов’язку, національна ідентичність, яка, хочемо ми того чи ні, ставить нас перед певним вибором, висуває нам вимоги. Як вчиняти? В давніх лицарських кодексах сказано: «Моя душа належить Богові, життя – народові, честь – мені». В якій би ми не опинились ситуації, наша честь належить нам, тому навіть у війну можна внести більше гуманності.  В самурайському кодексі сказано, що єдиний ворог – це ми самі, наш страх, незнання та негативні емоції. Це те, що може знищити людину. А на війні завжди є місце честі, гідності, доброті, навіть повазі до ворога, тому що з іншого боку фронту теж люди. Ситуація специфічна, але кожен робить те, що може.

 

Поговорімо про Ваш філософський шлях. Ви приїхали в Україну з Хорватії, аби заснувати «Новий Акрополь». Що змусило Вас це зробити й з якими труднощами Ви зіткнулися? Як долали їх, що допомагало?

Що змусило зробити? Важко відповісти на це запитання. Думаю, щось внутрішнє. 25 років тому я був менш сивий і менш розумний. Був юнацький порив, з одного боку, і порив душі, який, напевно, і змусив прийняти таке рішення. У молодості, ще не знаючи про «Новий Акрополь», я читав книжки, розмірковував на певні теми, часом ходив вулицею й вголос собі відповідав на запитання: «От якби мене спитали це, я би сказав це так». Була потреба поділитися розумінням, досвідом, відповідями, які я знайшов і відкрив для себе. Я не кажу, що то були найрозумніші відповіді чи повне розуміння, та ця потреба ділитися привела мене в Україну. Може, в цьому було трішечки амбіцій і дух авантюризму. Сьогодні, у цьому віці, напевне, було б важче прийняти таке рішення, але воно було б більш зрілим. Якщо говорити про труднощі, з якими зіткнувся, то це передовсім незнання мови, інша культура та світогляд, матеріальні проблеми. Допомогало впоратися почуття відповідальності й люди, що були поруч. І ще – тиха присутність учителів. У глибині душі я ніколи не почувався самотнім, завжди була можливість звернутися до когось по допомогу. Та, врешті-решт, проблеми не були такими важкими. Найважчими були проблеми, які виникали у стосунках з іншими людьми, які не завжди складались так, як хотілося б, оскільки людина – це вельми складна істота. Решту якось можна було вирішити. Але тут були потрібні терпіння та мудрість.

 

Який філософ і які традиції Вам близькі й чим?

Вочевидь, що найближча філософська традиція – це традиція «Нового Акрополя», а з сучасних філософів, мудреців найближчим є людина, яку я вважаю своїм наставником і вчителем – це професор Хорхе Анхель Ліврага. Він дивує своєю турботою про людей, здатністю піднімати важливі питання та вказувати дорогу. Розмірковуючи про «Новий Акрополь» і його історичну перспективу, я вважаю, що сьогодні чудово було б втілити на практиці ідеали і підхід стоїків. Це означає внести більше міцності в життя, моральності, доброти, любові. І ще додати з улюбленої мною піфагорійсько-платонічної традиції трохи більше метафізики, теорії та розуміння. Окрім стоїчної, піфагорійської та платонічної традиції, я люблю гностицизм. Дуже близькі також тексти чи традиції, де присутнє символічне. Символи, міфи дозволяють нам через образи доторкнутись до певних істин, до таємниці, до священного. Цікаво, що символічне, езотеричне та ініціативне присутнє в піфагорійській школі й в Академії Платона одвічно. Я – фізик за освітою і люблю науку як таку. З цікавістю вивчав твори Мірчи Еліаде про релігію, її історію та символічне, священне в ній. Багато читав Юнга. Є ряд філософів, містиків, вчених, якими цікавився, та всіх їх об’єднує пошук, прагнення пояснити певні речі, запропонувати відповіді на питання, що так хвилюють людину. В цьому плані еклектичний підхід «Нового Акрополя» дозволяє познайомитися з різними традиціями і побачити, що між ними є багато спільного. Кожна підкреслює певну грань пошуку, реальності та дотику до життя. Всі школи, які були у давнину, і навіть сьогодні існують, ведуть до однієї мети – пробудження людини, а решта – питання методу, часу, епохи та ін.

 

«Новому Акрополю» в Україні цього року 25. Що для Вас ці 25 років? Що Ви вважаєте найбільшим досягненням?

Для мене це загалом 35 років в «Новому Акрополі». 35 років бесід, лекцій, дружби, реалізації певних проектів – це довгий і цікавий шлях, на якому були важкі моменти, багато парадоксальних і комічних ситуацій. Це 35 років пошуку, самобудування та, що найважливіше, будування людських взаємостосунків. Найцінніше, що я надбав за ці 35 років – це друзі на шляху. Вони різні, та напрямок, в якому ми йдемо, – той самий. Основні питання, що нас хвилюють – ті ж самі. Бажання зробити щось гарне й корисне для суспільства, в якому ми живемо, – одне й те ж. І ще цінним для мене є досвід, ті вистраждані зерна мудрості та розуміння, яке набувалося протягом цього періоду.

 

Про що Ви мрієте?

Складне питання… Для «Нового Акрополя» України мрію, аби ми ставали трішечки добрішими (цього ніколи не буває забагато) і трішечки мудрішими, щоби було більше взаєморозуміння та єдності, менше особистісного, більше розуміння та внутрішньої міцності у виборі філософського способу життя. Й що б з нами не відбувалося, залишатися на філософському шляху, тому що це шлях у глибину, назустріч самому собі й іншим людям, це шлях назустріч Богу. На особистому рівні, напевно, хотілося б зробити більше. Є статті, дослідження, які було б добре написати; не тому, що вони будуть дуже розумні, а тому, що є певні нові моменти, мною відкриті, наприклад, про Піфагорійську традицію. Треба мати мрії, певні цілі, уявлення про майбутнє, але до майбутнього потрібно рухатися, його треба будувати. Тому для мене мріяти – означає робити. Спокійно, впевнено, постійно.

«Справжня філософія – це завжди сходження до таємниці, яка лежить в засадах Всесвіту та в засадах людського життя. За доби античності, як на Сході, так і на Заході, філософія охоплювала всю духовну культуру, і її метою було впливати на людей, допомогти їм здійснити внутрішній поворот, збагатити їх не просто знанням якихось речей, а вмінням змінити докорінно своє життя. Займатися філософією означає постійно вправлятися у мистецтві бути людиною, жити істинами, які відкрили на своєму шляху, що веде до мудрості. Людина творить себе сама, і припинення зусиль у цьому напрямку призводить до деградації».