Підтримуємо Україну у ці важкі для нашої країни дні

вул. Данила Щербаківського, 9А

Київ/Нивки

  • Вінниця
  • Дніпро
  • Запоріжжя
  • І.-Франківськ
  • Кам'янець–Подільській
  • Київ/Нивки
  • Київ/Поділ
  • Львів
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Харків

«Філософія – це не професія, це доля». Інтерв’ю з філософами Інституту філософії НАН України.

Кисельов Микола Миколайович, доктор філософських наук, професор Зарубицький Костянтин Євгенійович, кандидат філософських наук

 

Основним питанням нашої бесіди, присвяченої Дню Філософії, є сутність філософії і чи може вона допомогти у сучасному світі? Це просто теоретизування, певні розумні побудови висловлювань чи за цим приховане щось інше?

М.М.К. Філософія – це не професія, це доля. Є люди філософи, а є професіонали – кандидати, доктори наук, – але не філософи. На жаль, буває і таке. Філософія – це навіть не форма суспільної свідомості, це дещо більше. Якщо кажуть, що світопереживання можна виразити у звуках, то філософія – це світопереживання, виражене у поняттях. Філософія наближена і до релігії, і до мистецтва, вона певним чином об’єднує різні напрями.

Мистецтво, естетика – це мислення в образах, а філософія – мислення у поняттях. Хороший естет, художник має мислити і в поняттях, і в образах, але в нього домінує образність, а в нас – поняття. Однак без фантазії, без інтуїції, без образності (є слово «безобразный» в рос. мові – явище, яке не має образу) і в філософії бувають «неподобства» (рос. «безобразия») як дефіцит образності. В будь-якому науковому пізнанні людина спочатку що-небудь припускає, фактично, вона має у щось повірити, щоб потім це «щось» спробувати обґрунтувати, довести. Але спершу проникнення відбувається на рівні інтуїції, віри. І виникає інше питання: чому людина обирає цю долю, адже філософія – це доля.

Якщо все добре, безхмарно, нізвідки взятися будь-якому прагненню. Це залежить від глибини переживань. Людина має щось пережити, вона має зустрітися з тим, що дає поштовх таким переживанням (це не обов’язково трагічні події).

Філософія – це вроджена здібність людини. Кожна людина – філософ, слюсар, математик – філософує, свідомо чи несвідомо. Кожну людину цікавить світ, в якому вона живе, цікавить вона сама. Мало хто замислюється над тим, що він сам для себе загадка, але багато мистецтвознавців і людей творчих професій це розуміють. У кожної людини своя філософія, своє місце у світі; людина як представник свого роду є первісно філософом.

А щодо практичного значення філософії, воно абсолютно об’єктивне, але не очевидне. Це вміння мислити, культура мислення, вміння розумітися на тому, що ти вивчаєш предметно, якщо ти вчений або художник, або просто у галузі своєї професії.

Мабуть, скільки філософів, стільки і відтінків. Я спробую пояснити, чому виникають ці відтінки. Ми говоримо про мислення у поняттях. Ось людина навчилася оперувати поняттями, працювати з ними, і їй здається, що вона бере будь-яку тему, якісь вихідні поняття, методологічно обґрунтовує і, рухаючи та вибудовуючи ці поняття, може дати картину, принаймні у тій сфері, в якій вона займається. І тут починається мистецтво заради мистецтва або любов до самого процесу як такого. Людина відчуває у собі силу розкладати і малювати цю мисленнєву картину. Вона може насолоджуватися цим, бути в цьому художником, жити цим. Особисто я філософію ніколи так не сприймав. Для мене на першому місці стоїть проблема недосконалості світу, певної несправедливості або того, що слід вирішити, і якщо це не локальна проблема, а глобальна, то нею має займатися філософія. Філософія існує для того, щоб вирішувати проблеми людей; все інше підпорядковане цьому. Це виражено у давній легенді та мрії, що філософ має управляти державою. Мені ближча позиція естетів, ніж філософії. Вони говорять, що філософія здатна не вирішувати проблеми, а ставити їх. І я вважаю, що визначення проблеми є не менш важливим, ніж її розв’язання. Формулювання проблеми ближче філософії, аніж її вирішення. А озброївшись вже сформульованою філософами проблемою, ті, хто покликані вирішувати різні проблеми, можуть з користю розв’язати їх.. Тому що безсистемні проблеми, за які хапається наша виконавча влада без первинного філософського підґрунтя, як правило, або не вирішуються, або вирішуються так, щоб краще б узагалі не вирішувались.

Говорячи про вирішення проблем, ще у давнину велася мова про цілительство. Як може допомогти філософія у сучасному світі з точки зору хворого суспільства?

М.М.К. Раніше філософи це розуміли. Потім був великий період, коли ця проблема навіть не обговорювалася. Зараз на тлі різноманітних катастрофічних явищ у сучасному людстві спостерігається поворот до цілительства, тобто до прочитання давньої філософської максими: «Все пов’язане з усім». Ми не помічаємо – і часу немає, і не докладаємо зусиль, щоб помітити, – що все пов’язане з усім. Софісти першими показали, що слово може ранити сильніше за будь-яку зброю і лікувати краще, ніж будь-який медикамент. Це відчуття зв’язку усього з усім, духовного і матеріального, є однією з центральних філософських завдань. Тому що в історії філософії всіх філософів поділили на матеріалістів та ідеалістів, а люди такого масштабу не бувають рафінованими ідеалістами або рафінованими матеріалістами. Ця наскрізна ідея (особливо актуальною вона була у середньовіччі) – духовне і матеріальне, душа і тіло, віра і знання – є тим, на чому «товчеться» сучасна філософія, педагогіка, психологія. Вирішується одна і та ж сама проблема – зв'язок духовного і матеріального. У людському бутті їх не можна розділити.

На мій погляд, найважливіша проблема сучасної філософії полягає в необхідності об’єднати культуру природничо-наукову та гуманітарну. Не вивчення яких-небудь нових архімодних течій – тому що мода буває не лише на взуття, але й на філософські думки, на систему, – а об’єднання роз’єднаних досі гуманітарних наук та природознавства. Це одна з основних функцій філософії, методологічна і світоглядна.

Людський розум схильний до аналітики – розділити, тут одне, там інше. Навіть в людині ділять: ось це біологічне, а ось це соціальне. Тобто ділять неподільне. З чисто дидактичних, аналітичних міркувань. Ще до Гете казали, що світ є значно складнішим і гармонічнішим, більш єдиним, ніж його відтворює наукова картина світу. І справа саме в цьому нюансі. Це дається важко, але це єдиний спосіб зрозуміти сакраментальну ідею єдності світу.

Але якщо нюанси є в житті кожної людини, то в кожного і своя філософія.

М.М.К. Філософія – це любов до мудрості, а шляхів до неї багато. Це не означає, що існує багато філософій. Хоча поділ філософії на напрямки, на школи створюють видимість, що це так.

К.Є.З. Це ціла культура. В будь-якій сфері ми враховуємо накопичений досвід, так само і тут. Для того, щоб довести ту чи іншу філософську позицію, ми маємо звернутися зокрема до історії філософії, тому що там ми маємо знайти основи і паралелі, вказати рух у цьому напрямку – і маємо результат.

Отже кожного разу людина зустрічається з тими самими проблемами, які вже вирішувалися?

К.Є.З. Тут багато позицій. Скажімо, я не визнаю філософію, яка обмежується формулюванням яких-небудь захмарних проблем безвідносно до будь-якої практики. Теоретизування заради теоретизування. Зрозуміло, що вона не може видати готову технологію. Але це повинно мати вихід у практику в загальнотеоретичному аспекті, тому що, дійсно, немає нічого кращого, за гарну теорію.

Повернемося до питання, чи може філософія допомогти сучасній людині?

М.М.К. Лікар – це одна справа, він може допомогти, щось дати, щось зробити й одразу допомогти. І філософія може допомогти, але не так очевидно і не так швидко, як лікар. Філософія звичайній людині необхідна. Вона дає поміч. Інколи допомагає так само конкретно, як лікар, але для цього слід вийти на певний рівень. Філософія заспокоює. У побуті з людиною може щось трапитися і їй кажуть: «Постався до цього по-філософськи», тобто не нервуй, заспокойся, подумай і тоді, можливо, проблема або сама розв’яжеться, або ти її вирішиш, подумавши, зваживши всі можливі варіанти і т. п. Це вже та допомога від філософії, яку можна відчути.

А взагалі, чи схильна людина мислити, чи її цьому можна навчити?

М.М.К. Людина схильна міркувати і її цьому вчать – вдало чи невдало. Людина – це homo sapiens, Карл Ліней нас так визначив у структурі тварин. Вочевидь вона є «людиною розумною», це її родова властивість. Хоча багато хто думає інакше. Дехто з американців писав, що якщо б хтось з іншої планети прилетів і подивився на нас, що ми тут робимо і що ми самі себе назвали «людьми розумними», він би дуже довго сміявся з цього.

Парадокс. Але людина – це homo sapiens. Хоча у давнину, зокрема, Теренцій, казав, що людині властиво помилятися, тобто родова сутність людини не в тому, що вона розумна, а в тому, що схильна помилятися. І розвивали ідею аналізу цих помилок: як робити так, щоб не повторювати помилку.

Можна сказати, що ми маємо право на помилку.

М.М.К. Якщо говорити про сучасні кризи – екологічну, антропологічну та інші, то більш слушним буде визначення, що людині властиво помилятися, аніж визначення, що вона розумна.

К.Є.З. Це також інша сторона свободи, тому що тварина, на відміну від людини, веде себе ситуативно, вона заглиблена в середовище, реагує інстинктивно і т.д. Але все одно зв'язок «середовище та реакція» нерозірваний, він вписаний. Людина – перша у тваринному ряді серед тих, хто може діяти всупереч умовам. І вона може дистанціюватися, може зробити вибір, і цей вибір містить право на помилку. Це фактично одне й те саме. І найбільша проблема – чи здатна вона виробити свою власну стратегію і тактику. Тому що нам ззовні – як біологічним істотам, а не соціальним – нав’язують певні стандарти життя, які ми приймаємо некритично. Реклама грає на тваринних інстинктах або на будь-яких інших, вже прищеплених культурою, але не піднесених, а ницих… Хіба ми робимо розумні вибори? І проблема полягає в тому, чи зможемо ми дистанціюватися, чи зможемо відірватися, поводити себе вільно і в цьому випадку розумно.

Як відрізнити розумне від нерозумного?

К.Є.З. Часу немає. Були часи, коли важка праця не давала можливості людині замислитися. А зараз дозвілля настільки заповнене усілякими дрібницями, що ніколи замислитися. Але не замислюючись, ми перетворюємося на заручників цього печерного механізму і фактично поводимо себе на рівні інстинктів. А так не має бути. Проблема в тому, що все це ще культивується, тому що є економічно вигідним. Питання в тому, чи зможе етика вийти на соціальний рівень чи ні.

А яким чином етика має відроджуватися або культивуватися?

М.М.К. Це ставлення людини до самої себе. Якщо раніше культура самосвідомості була розвинена – у наших давніх пращурів і тоді, коли суспільством керували моральні закони, а не право – тоді етика була надійним регулятором поведінки людини. Зараз акцент робиться на право. І ти робиш, що хочеш, якщо не попався – вільний.

А для того, щоб себе заспокоїти, ми культивуємо у фільмах і книгах героїв, які весь час переступають право, для яких закон не писаний. І вони гідно виходять із ситуацій, все завершується хеппі-ендом. Тобто можна все, лише потрібно вміти і мати на це сили.

Культивування героїв іде знову ж таки з традиції, лише наразі вона набуває таких форм.

М.М.К. Згадайте, які герої культивувалися 50 років тому і зараз. Згадайте, що співали наші пращури – «Я встретил вас и все былое» – і що співають зараз. Це наше покоління і те, яке йде нам на зміну. Люди захоплюються не тим, чим захоплювалися у мої роки. І те, що раніше вважалося поганим, зараз добре, а людина сумлінна і гуманна вважається за таку, яка не вміє жити.

К.Є.З. І зворотній бік – проблема суспільного ідеалу. І звідси проблема національної ідеї. Будь-яке суспільство функціонує, коли його членів об’єднує яка-небудь ідея. Чи є зараз така об’єднуюча ідея? Я вважаю, ні. Незважаючи на те, що багато хто займається її пошуком, незважаючи на те, що Російська академія поставила завдання у 90-их роках сформувати таку ідею, власне, на мій погляд, і наскільки я володію матеріалом, вона її не сформувала. І вона не знайшла нічого кращого, ніж повернутися до вихідних дореволюційних ідей, де державність, народність, православ’я тощо є достатніми для сучасної людини. Така ідея не була сформована, і це дуже серйозна проблема для сучасної філософії і її серйозне завдання.

Але окрім національної ідеї, можливо саме в тих героях, в яких відчувається потреба, і є для людини якийсь ідеал. Чи пов’язані ці ідеї?

М.М.К. Як мені відомо, про це думають вже не одне століття, зокрема і в нас на Україні. У Липинського такою ідеєю має бути ідея вселюдська, яка, по-перше, буде інтегрувати, а по-друге, має бути досить високою, щоб піднімати усіх. Це не означає, що «ми правильні, а інші – неправильні», оскільки така ідея негативна і вже використана в різних варіантах. Має з’явитися, дійсно, щось нове. Але нового поки що немає. І це також завдання філософії, можливо, найголовніше.

К.Є.З. Завдань у філософії дуже багато. Важкі, але до їх втілення слід прагнути. Філософія – не матеріально-технічна база. Філософія – це те, що робить людину людиною, відрізняє її від тварини.

Колись Вілен Сергійович Горський гарно сказав про «філософську думку в тілі культури», тобто про присутність філософії у культурному просторі. А як у вашому житті з’явилася філософія?

Знайти своє місце у житті не так просто. А людина, яка займається не своєю справою, відчуває себе нещасливою. Слід знайти себе у цьому світі за принципом спорідненості, «сродної праці», як казав Григорій Сковорода. Я, звичайно, своїх заслуг перед філософією не перебільшую, зробив, що зміг і що зробив, але вважаю, що в житті єдине, в чому мені пощастило, це те, що я займаюся філософією. Мені це цікаво.

Я закінчив філософський факультет. Іноді я заздрю своїм однокурсникам – десять класів, університет, аспірантура, а іноді не заздрю, тому що в мене між школою та університетом – сім років. За цей час я закінчив залізничне училище, три роки служив в армії, потім – вищі курси верхової їзди, працював у локомотивному депо два роки, але за останні три роки до вступу готувався серйозно, кожного вечора читав літературу, історію – те, що належало знати на вступних іспитах… Філософ повинен мати певний життєвий досвід. Не просто школа – університет – аспірантура. Він має побувати, подорожувати світом, приймати участь у ньому. Це, я вважаю, корисно. А казати, що мені поталанило чи ні, – навіть неможливо. Так ось, нічого унікального немає, але загалом, мені досі не набридло займатися філософією. Це, я вважаю, добре. Певна надія, що спрацював принцип спорідненості.

А займатися філософією означає щось вивчати чи викладати?

М.М.К. Неможливо все вкласти у схему. Займатися філософією – не означає стільки-то годин викладати, стільки вивчати, стільки часу мислити, такого не буває. Заняття улюбленою справою має бути природнім. Зараз немає ідеалу вченого. Раніше всі вчені були філософами. «Вчений» як термін з’явився у Британській енциклопедії у 19 столітті. Якщо взяти античний взірець, то чоловік має бути розумним, духовним, красивим. А вже в середньовіччі той, хто займається наукою, кволий, як Жак Паганель, тоді як інший – спортсмен. Зараз ці ножиці абсолютно розійшлися. Людина, яка систематично займається розумовою діяльністю, викликає сумніви у трудящих. Такому мужику, як казала моя теща покійна, ліс валити, а він сторіночки перегортає. Вчений має бути «не від світу сього». В окулярах, худенький, ефемерна істота. На противагу античній тезі «В здоровому тілі – здоровий дух» сьогодні працює, швидше, наступна: «Сила є – розуму не треба».

Мені також здається, що у вислові «В здоровому тілі – здоровий дух» є свої тонкощі, як Ви кажете – відтінки, тому що в ті часи вважалося: коли ти лінуєшся фізично, то лінуєшся і мислити.

М.М.К. Тоді і освіта була побудована відповідно. Гімнасій, де 80% нормальної фізичної підготовки і 20% науки. Арифметика разом з музикою. Ми це втратили. І поняття «гімнасій» у нас розкололося на два поняття – гімназія, де сидять по сорок чоловік у тісних класах, згорбившись, і гімнастика. Гімнасій – це місце, де дитина формувалася, де формувалося тіло і душа. У нас про це пишуть і вчителі новатори, і цілі академії педагогічні, і всі все начебто розуміють, а віз і досі там. У мене є онук. Я пройшов з ним з першого по восьмий клас, те ж саме, що і в мій час. Хіба що мої вчителі були більше вчителями, вони не «відбували». Для мене пропущений урок був нонсенс. А зараз і вчителі прогулюють. Вчитель – це перша людина у державі. Вчитель слід писати з великої літери. Від вчителя залежить майбутнє країни. Вчитель – це той, хто формує і вчить дитину жити. І своїм прикладом, і ставленням. Зараз такого немає.

Мені подобається Блез Паскаль, який казав, що людство можна поділити на дві половини – праведників, які вважають себе грішниками, і грішників, які вважаються себе праведниками. Вдумайтеся – блискуче. Моральна людина завжди собою незадоволена, вона вважає себе недосконалою. А от аморальна людина вважає, що вона досконала і моральна, і праведник. Така, як слід.

Скласти який-небудь каталог філософів і нефілософів, моральних і неморальних абсолютно неможливо, адже одна і та ж сама людина може за різних обставин, навіть дивуючи саму себе, виступати в різних функціях. Абсолютно різних. У цьому і полягає краса світу людини і людського існування.

 

Інтерв'ю Каменщикової Ірини. Переклад з російської.