Інь-ян
У давньокитайській міфології та натурфілософії інь-ян («тай цзи», Велика Межа) — символ творчої єдності протилежностей у Всесвіті. Його зображували у вигляді кола, образа безмежності, розділеного хвилястою лінією на дві половини — темну та світлу. Симетрично розміщенні усередині кола дві точки — світла на темному фоні та темна на світлому — говорили про те, що кожна з двох сил Всесвіту несе у собі зародок протилежного начала. Темне і світле поля, що позначають відповідно інь і ян, симетричні, але ця симетрія не статична. Вона передбачає постійний рух по колу — коли одне з двох начал досягає свого піку, воно вже готове відступити: «Ян, досягнувши піку свого розвитку, відступає перед обличчям інь. Інь, досягнувши піку свого розвитку, відступає перед обличчям ян».
«Концепція інь і ян — двох протилежних і взаємодоповнюючих начал — пронизує все у китайській культурній традиції, від системи управління державою й відносин між людьми до правил харчування та саморегуляції. Вона ж поширюється й на досить складну схему взаємовідносин між людиною і духовним світом… Концепція інь і ян як не можна більш точно передає сприйняття китайцями і зовнішнього світу, і світу усередині себе». (А. Маслов)
За уявленнями давніх китайців, усі прояви Дао породженні динамічним чергуванням і взаємодією цих протилежних сил. Розподілу Неба й Землі передував стан первозданної цілісності світу. Це джерело всього сущого називалося Хаосом («хундун») або Безмежним («у цзи»). Щоб почалося створення світу, хаос повинен був диференціюватися. Перш за все, він розпався на два основні елементи — ян та інь. Взаємодія цих елементів призвела до утворення предметів видимої природи.
«Первісно інь і ян означали відповідно тіньовий і сонячний схили гори (таке розуміння можна, зокрема, зустріти у «І цзині») — і ця символіка як не можна краще відображала суть цих двох начал. З одного боку, вони представляють лише різні схили однієї гори, що не зводяться один до одного, але й не відрізняються один від одного; з іншого боку, їхнє якісне розходження обумовлюється не внутрішньою природою самого схилу, а якоюсь третьою силою — сонцем, яке по черзі висвітлює обидва схили». (А. Маслов)
З епохи Чжоу китайці почали розглядати небо як утілення ян, а землю — інь. «Ци Неба й Землі, збираючись, утворить єдність, а розділяючись, утворить інь і ян», — говорила традиційна формула. Сонце й Місяць, «Тай Ян» і «Тай Інь», Великий Ян і Великий Інь, утворюють пару протилежностей, що дають начало формам Неба.
Уже в давнині ян та інь дали життя цілій низці космічних символів. Силу ян співвідносили з небом, сонцем, теплом, світлом, духом, життям, активним і чоловічим началом, лівою стороною, непарними числами. Ян символізує все світле, сухе й високе: гора, небеса, сонячні тварини й птахи. Інь — це первісні води, пасивне, жіноче начало, місяць, душа, глибина, негативне, м'яке й поступливе, північ, пітьма, смерть, парні числа. В області людського мислення інь — це інтуїтивний жіночий розум, ян — чіткий раціональний глузд чоловіка. Інь — нерухомість зануреного у споглядання мудреця, ян — творча діяльність правителя. Контраст інь та ян є не лише принципом, що організовує всю китайську культуру, але також відображається у двох основних філософських напрямах Китаю. Конфуціанство віддає перевагу всьому раціональному, чоловічому, активному. Даосизм же, навпаки, дає перевагу інтуїтивному, жіночому, містичному.
Крайнє ян і крайнє інь співвідносяться із стихіями Вогню і Води. Цикл їхніх взаємних перетворень включає дві проміжні стадії, що символізуються стихіями Металу й Дерева. Утворюється коло трансформацій інь і ян, що має, як і будь-яка окружність, свій центр. Емблемою центра виступає стихія Землі. Так Велика Межа розгортається у п'ятирічну структуру, що об'єднує у собі подвійність інь-ян і тріаду творіння, а тому є містким символом світобудови.
Одне з найважніших понять традиційного китайського світогляду — сань цай — «три матерії», «три дарунка», «три багатства»: Небо, Земля й Людина, яка їх поєднує. У циклі свого розвитку Хаос породжує два начала світобудови — Небо й Землю, а отримує завершення в Людині. У «Дао де цзин» сказано: «Одне народжує два; два народжує три; три народжує всю пітьму речей». Людина, за китайськими поняттями, стоїть у центрі світобудови, на ній замикається, нею тримається світовий потік буття. «Із усеосяжного характеру Дао, що вміщує у собі і макрокосм, і мікрокосм, в «Каноні Змін» випливає представлення про людину як центр подій: особистість, що усвідомлює свою відповідальність, може бути на рівних із силами космосу — Небом і Землею… У тій мірі, у якій особистості, що усвідомлює свою відповідальність, дано впливати на стан речей, мінливість перестає бути підступною нерозпізнаваною пасткою, стаючи органічним світопорядком, який знаходиться у згоді з людською природою. Тому людині приділяється далеко не мізерна роль». (Гельмут Вільгельм, «Зміни»).
Таким чином, усе суще ні що інше, як перетворення єдиного потоку буття, проекція Великого Шляху, у кінцевому рахунку — «перетворене єдине». Обидва начала — інь і ян — включені в коло загального циклічного обертання і зміни.