Краса і смисл

Автори: Сабіна Ляйтнер

Останнім часом я довго розмірковувала про здатність сприймати красу і смисл (суть). Для того, аби дещо сприймати, потрібно розвивати органи чуття. Щоб бачити, необхідно розвивати зір. Без слуху для нас не існували б звуки. Коли б ми не мали органів нюху, то розповідь про пахощі й запахи була б для нас незрозумілою.

Крім того, необхідно розвивати те, що ми називаємо «внутрішнім чуттям». Аби відчути красу музичного твору, недостатньо мати вуха. У кішок і собак органи слуху розвинуті краще, ніж у людей, та навряд вони здатні оцінити красу музики так само, як люди (хоча недавно у статті «ВВС наука» розповідалось про експеримент, який засвідчив, що кішки небайдужі до класичної музики, особливо до Генделя).

Звичайно, сприйняття краси та здатність розуміти суть у різних людей різні, і нема сумніву, що наше внутрішнє сприйняття з часом зростає, стає більш розвинутим, особливо, якщо ми до нього постійно звертаємось. Зокрема, розповідаючи про гомеопатію, один лектор зазначив, що інтуїція з роками тільки зростає. Наприклад, коли я навчалась грі на скрипці й піаніно, то, звичайно ж, цінувала музику і багато годин на день присвячувала заняттям. Але з роками я стала цінувати її ще більше, вона стала хвилювати мене сильніше, ніж в юності. Схоже на те, що коли з віком наша фізична здатність бачити й чути погіршується, наші внутрішні відчуття в той час стають більш розвинутими, і ми можемо більше «бачити» серцем і очима розуму.

Виходить, наша здатність до сприймання краси та істини залежить саме від розвитку нашого внутрішнього чуття. Тож, чи можемо ми з певністю говорити про те, що існує, а чого нема? Теософ Чарльз Ледбітер якось сказав: «Одна з найпоширеніших помилок – вважати межу нашого сприйняття межею можливого сприйняття». Хто знає, скільки ми ще можемо зробити відкриттів, можливо, навіть, розвинемо шосте відчуття!


Оригінал статті тут