Лабіринт

Автори: Делія Стейнберг Гусман

Лабіринт

Часто нас запитують про розбіжності, які існують між міфом та тим, що ми називаємо історією. Досить часто ми приймаємо за історію будь-які факти, що трапилися на певній території у певний час і які розповідалися відомими людьми. Тобто, факти, якими постачають нас авторитетні історики. Міфами ж ми звемо більш фантастичні розповіді, з неточними датами, казковими персонажами. Інакше кажучи, розповіді про події, існування яких в дійсності не доведене.

У випадку Лабіринту, ми зустрічаємось саме з міфом, більш ніж символічною розповіддю, яка має глибинний зміст і є важкою для історичного розуміння. Ми вважаємо, що в будь-якому міфі, в будь-якій містичній розповіді є реальні факти, не завжди відомі в історії. Міф — це істина, яка проявлена через буття людей, через процеси та форми, які відображають символічні події. Міф примушує нас повернутися назад у часі, до людей тих часів, допомагає нам розвиватися, відходити від невігластва, проявляти в собі окультні сили та глибинне розуміння життя.

Міф про Лабіринт є дуже давнім і, можу стверджувати, загальним для цивілізацій, де він існував. В ньому розповідається про важкий та заплутаний шлях, на якому герой, фантастична людина чи міфічний персонаж або зникає з безглуздої причини, або руйнує Лабіринт та знаходить рішення загадки, яка має вигляд шляху.

Відомо, що більша частина міфів про лабіринти прийшла до нас у формі дитячих казок про героїв, як міфічних, так і реальних (наприклад, міф про лабіринт Крита). Не будемо говорити про лабіринт в аспекті добре відомих міфів чи в аспекті якихось фактів, відомих нам завдяки відкриттям археологів на Криті. Подивимось на Лабіринт як на об`єкт поклоніння; як на дещо більш складне, ніж просто забавка.

Сокира, Лабіринт

Спочатку розглянемо прадавній символ, який означає вищий прояв божества — сокиру з подвійним лезом. Вона може зображуватися як два однакових роги, один з яких вгорі, а інший внизу, що поєднуються в сокирі з подвійним лезом — старовинному символі, який означає божество в дуже розповсюдженому на Криті культі священного бика. Ця сокира отримала ім`я Лабрис і, згідно з однією дуже старовинною традицією, була зброєю, якою бог (прадавні греки називали його Арес-Діоніс) відкрив перший Лабіринт.

Ось ця розповідь: це було, коли Арес-Діоніс — Бог споконвічних часів — створив землю. Ще нічого не було створено, не було форм, були лише темрява та морок. Проте на деякій вершині Арес-Діоніс дістав зброю — Лабрис — і саме з допомогою її створив світ.

В темряві Арес-Діоніс став ходити по колу. Це дуже цікаво, оскільки коли ми опиняємося в темряві та не знаємо куди йти і де вихід, основною траєкторією нашого руху є коло. У випадку, коли ми заблукали, ми також починаємо рухатись по колу. Я провела цю аналогію, аби показати як збереглося первісне відчуття лабіринту у формі атавізму, який присутній в людях. В темряві Арес-Діоніс, рухаючись по колу та працюючи сокирою, зробив борозну. Він прокладав шлях, висікаючи його сокирою. Так з`явилася дорога, яка пізніше стала священною. Вона і була названа Лабіринтом.

Арес-Діоніс працював сокирою доти, доки не прийшов в самий центр висіченої дороги і зрозумів, що ще не створив початку. Тоді його сокира висікла чистий промінь світла. Тепер Арес-Діоніс мав полум`я, вогнище, факел, який освітлював усе навколо, і був подвійним дивом: джерело світла було висічене із темряви силою одного леза Сокири та розповсюджувалося у темряві за допомогою іншого леза. Де є промінь світла ззовні, є він і всередині; шлях назовні відкривається шляхом всередину.

Отже, коли приходиш в центр лабіринту — знаходиш центр дороги, досягаєш світла. Досягнувши світла, досягаєш самого себе. Це дуже давній критський міф. Інші міфи менш відомі.

Часто згадується лабіринт, який був побудований Дедалом — чудесним архітектором і винахідником прадавнього Криту. Його ім`я використовують як синонім Лабіринту — Заплутаного проходу.

Згадуючи стару легенду греків, Дедал чи Дактиль, як його називають інші джерела, створив лабіринт, працюючи власними руками. Його споруда є символічною. Вона не поєднана із палацами та садами, як це було в часи царя Міноса. Однак, в наш час цей лабіринт сприймається як творіння Бога, який створив у мороці Лабіринт Світла. Кажуть, що в дійсності лабіринт Дедала не є лише підземним, темним та похмурим, а являє собою комплекс споруд: палаців та садів. Увійшовши в нього, неможливо знайти вихід.

Дедал побудував цей Лабіринт для царя Криту Лабіринт Криту — Міноса, легендарного персонажа, чиє ім`я дозволяє нам проводити аналогії із багатьма традиціями народів цієї епохи. Мінос жив у фантастичному палаці й мав дружину Пасифаю, яка є героїнею будь-якої драми, що розповідає про Лабіринт.

До влади Мінос прийшов за допомогою могутнього Бога Океану і Води — Посейдона. Тому при сходженні на трон Міноса Посейдон здійснив чудо: між водою і піною вод з`явився фантастичний білий бик, подарунок острову Крит. Він підтверджував право Міноса на трон.

Проте далі, як розповідає грецький міф, дружина Міноса закохалась у білого бика і пристрасно жадала його. Не знаючи, як наблизитись до нього, вона попросила Дедала зробити їй бронзову корову, щоб бик зміг відчути потяг до неї. Пасифаї лишилося б тільки заховатись у корову.

Дедал зробив корову, в яку і сховалась Пасифая. І бик наблизився до неї. В результаті цього союзу між жінкою та білим биком сталася величезна трагедія: з`явилася істота — напівлюдина-напівбик — Мінотавр. Цей монстр був поміщений в центр Лабіринту, який настільки змінився, що вже не був комплексом садів та палаців, а являв собою всього лише сумне, жахливе та скорботне місце — вічне нагадування про драму правителя Криту.

В інших прадавніх традиціях ми зустрічаємо спрощені варіанти драми Пасифаї та білого бика.

У розповідях прадавньої доколумбової Америки та Індії ми виявили міфи, які розповідають про те, що у певний момент еволюції — мільйони років тому назад — люди стали змішуватися з тваринами і, порушивши цим закон природи, викликали появу живих монстрів, істот-гібридів, дивних за виглядом. Лабіринт являє собою не просто огорожу від зла, як у випадку із Мінотавром. Це охорона ганебного союзу, який ніколи не повинен повторюватися; це захист секрету. Цей вчинок посилено викреслюється із пам`яті людей.

Таким чином, міф про зв`язок Пасифаї та бика, про народження Мінотавра являється надійним способом донесення прадавніми народами подій, про які мовчить історія. Інакше кажучи, монстр-Мінотавр являє собою сліпу матерію, яка схована в центрі лабіринту в очікуванні відповідної жертви.

Минають роки — продовжує свою розповідь легенда — і Мінотавр всередині лабіринту перетворюється на справжній інструмент терору. Правитель Криту під страхом війни зобов`язаний кожні 9 років приносити в жертву Мінотаврові 7 юнаків та 7 цнотливих дівчат. На третій строк герой — Тесей з Афін — береться перемогти монстра. Тесей сам відмовляється від влади у місті доти, доки не зможе звільнити людей від цього покарання, вбивши Мінотавра.

Його ім`я було внесене до списків юнаків, які призначені для жертвопринесення. Приїхавши на Крит, він закохується у доньку Міноса — Аріадну. Вона дає йому клубок ниток, за допомогою якого, після вбивства Мінотавра, можна знайти вихід з лабіринту. Тут клубок є ключовим моментом. Тесей увійшов до лабіринту і нитка, розмотуючись, тягнеться за ним по коридорах. Коли він прийшов в центр і за допомогою своєї сили та волі зміг вбити Мінотавра, йому вдалося знайти вихід. Читаючи міф, ми дізнаємося, що Тесей убив Мінотавра шаблею або кинджалом. Але якщо розглянемо зображення на античних вазах, то побачимо, що Тесей убив Мінотавра сокирою з подвійним лезом. Дійсно, ми не раз зустрічали, що герой, який знайшов шлях всередину лабіринту, ввійшовши в центр, втілює свій задум Лабрисом — сокирою з подвійним лезом.

Ще одне джерело говорить, що Аріадна дала Тесею не клубок, а видовжене веретено з ниткою. І, розмотуючи це веретено, Тесей проникав всередину лабіринту. Проте, коли Тесей, повертаючись, став змотувати нитку, вийшла ідеальна куля. Цей символ також не є новим для нас. Видовжене веретено, з яким Тесей входив до лабіринту, являє недосконалість його внутрішнього єства, яке необхідно «розмотати», пройшовши серію випробувань. Куля, яка виходить із нитки, стає ідеальною лише після того, як вбито Мінотавра, іспит подолано та знайдено вихід назовні.

Лабіринт в храміІснувало багато «лабіринтів» та «Тесеїв». В Іспанії також існують лабіринти. Впродовж всього шляху від Сантьяго де Компостели і у всій Галісії зустрічаються численні зображення на камінні — старовинні лабіринти, які систематично повторюються як сигнал або знак, який веде мандрівника дорогою від Сантьяго та показує стежку більш зручну та вірну. В плані духовної реалізації, символічно це також є лабіринтом.

Лабіринти зустрічаються і в Англії, у відомій фортеці Тинганал, тобто там, де жив народ короля Артура.

Так само їх ми зустрічаємо в Індії, де лабіринти розуміються як символи медитації, зосередженості, повернення до власної осі. І в стародавньому Єгипті, у місті Абідос, історія якого ведеться від доісторичних часів до династій стародавнього Єгипту, існували лабіринти, які називаються Каракол. Вони являли собою майже круглі храми, в коридорах яких проходили церемонії, що символізували етапи еволюції та той шлях, який веде людину до її центру, до того, що є самістю людини.

У відповідності до відомостей про Єгипет, Каракол Абідоса був частиною ще невідомого величезного лабіринту, описаного Геродотом як Лабіринт Єгипетської Епохи, настільки величезного та фантастичного, що величезні піраміди являють собою лише один його бік. На жаль, ми не зустрічаємо у Геродота точної дати. Люди традиційно називають Геродота «батьком історії», «Геродотом правдивим» та іншими подібними виразами, тому що всі знахідки вказують на те, що не існує більш надійного джерела, ніж його вислови. Ми не маємо можливості розглядати це питання, поки не з`являться якісь відомості про Великий Лабіринт, описаний греком.

Лабіринти є і в готичних соборах середньовіччя. Один з них, найбільш відомий, завжди зображується в туристичних проспектах. Це лабіринт Чартрас, намальований на бруківці зовнішнього Собору. В цьому лабіринті неможливо заблукати. Він є чимось на кшталт шляху ініціації, шляху реалізації та досягнення, яку кандидат, учень, який претендує на посвячення, повинен пройти.

Важко загубитися в лабіринті Чартас: дорога вказана, шлях видно відразу, але важливо дійти в центр — кам`яний квадрат, де гвіздками відмічені різні сузір`я, де людина символічно наближається до неба, потрапляє у світ Богів.

Мабуть, лабіринти міфів античності та лабіринти, символічно зображені у соборах, являють не стільки реальну історію, скільки психологічну реальність. І ця психологічна реальність лабіринту жива зараз, як і завжди. Якщо у відношенні до античності ми говорили про лабіринт ініціації, який уявляється шляхом, проходячи яким людина може реалізуватися, то тепер ми повинні сказати про «лабіринт», переведений в матеріальну та психологічну форми.

Матеріальну форму не треба довго шукати: весь світ, що нас оточує, все, у що ми занурені, де ми живемо й що трапляється навколо нас, побудовано як лабіринт. Як той, хто проникає в сади Криту, повинен пройти лабіринт, так і ми, входячи у наш світ, усвідомлюємо своє існування в лабіринті. І так само, як у садах Криту, ми обертаємося в нашому світі, як в лабіринті, в пастці.

Психологічно, прадавній Тесей, який шукав Мінотавра для того, аби вбити його, символізує прадавню людину з властивим їй страхом перед неорганізованістю. Ми боїмося того, чого не знаємо. Боїмося тому, що не знаємо світу, і це незнання примушує нас відчути невпевненість. Страх є проявом незнання: що вибрати, що робити, куди піти і як перетворити біг на вічність. Ми знесилені та засмучені: будь-яка ситуація має безліч рішень, немає істинного погляду, немає стійкості.

Я не знаю жодної хвороби, яка була б психологічно представлена в лабіринті. Я не знаю цього, мабуть тому, що дуже важко нам сказати про себе: Хто ми? Звідки ми? Куди йдемо? Ці три запитання начебто прості. Вони не здаються складними, на них здавалося б не можуть дати відповідь лише діти. Проте, ці питання створюють фундаментальне незнання.

Психологічно, ми поступово занурюємося в лабіринт. Психологізування нас завжди приваблює, якщо тільки ми не надто обмежені і не завмерли в минулому.

Зрозуміло, що міф не дає точного вирішення. Тесей ввійшов в Лабіринт не з порожніми руками: і для нас нелогічно вирішувати проблему нашого лабіринту з порожніми руками. Тесей ніс із собою дві речі: сокиру (чи кинджал, якщо бажаєте) для вбивства монстра і веретено ниток для знаходження виходу. Перекладемо це нашою мовою.

Сокира або кинджал завжди були символом волі. Які тільки середньовічні традиції не зображували кинджал у камінні, який могла витягнути тільки людина сильної волі! Яким чином витягнути кинджал із каменя? Воля, яка робить із горизонтальної матерії вертикальну. Тобто, головна зброя, яка потрібна для проходження лабіринту — Воля, сила волі.

Іншою важливою зброєю є веретено, хитрість веретена, яке, розкручуючись в дорозі, допомагає знайти вихід. Веретено уособлює наполегливість та пам`ять. Адже для нас неможливо запам`ятати, не користуючись веретеном, увесь шлях, куди ми йдемо, які зустрічаються перешкоди та де знаходиться вихід.

Аріадна, Тесей, ЛабіринтДля греків Аріадна була тим духом, який в останню мить, коли Тесей вже зневірився, знаходить вихід, ключ та рішення. В момент коливань та хвилювань, в момент прийняття рішення з`являється Аріадна. Дух-рятівник, який допомагає нам зробити вибір і розв`язує нашу проблему.

Мінотавр уособлює надмірну проявлену матеріальність, яка приваблює і потім ковтає нас. Ця надмірна матеріальність руйнівна для нас так само, як і для Тесея, що входить до Лабіринту.

Усвідомлення Лабіринту та проникнення в нього для нас настільки ж важливе, як і для Тесея в міфології греків, так само важливо і нам знайти вихід. Він же знайшов вихід та зруйнував лабіринт.

Але ми повинні враховувати, що вихід з лабіринту знаходиться не зовні, вихід із нього — точно в центрі, в серці лабіринту. Проникаючи в лабіринт та запам`ятовуючи його повороти та вигини, ми відчуваємо страх, намагаємося дістатися центру несвідомо або воліємо лишатися уві сні, чи, діставшись поверхні, намагаємося оминути загадку лабіринту. Справді як Тесей входиш, йдеш і дістаєшся центру. Вихід у центрі, а не в бездіяльності. Маючи мужність Тесея, можна протистояти монстрам.

Звичайно, дуже важко уявити себе у вигляді доісторичної напівлюдини-напівбика. Але ми насправді кожного дня зустрічаємося з монстрами, яким протистоїмо, з якими боремося, якщо тільки насмілюємося на це.

Сумніви, хвилювання, злостивість, побоювання, невпевненість, хоча вони і не мають фізичного тіла, живуть в нас. Маючи щупальця, вони володіють нами як Мінотавр на Криті. Цьому, як відомо, потрібно протистояти зброєю Волі, Розуму, Пам`яті.

Греки казали, що ідеальний спосіб увійти до лабіринту — танцюючи або рухаючись, зображуючи кроками якісь фігури: землі, простору, ритуалів і магії. Ми якимсь чином повинні швидко рухатися нашим життям, якщо так можна назвати процес еволюції.

Кожен крок ми робимо не лише в горизонтальному лабіринті. Це наше зростання, підйом на вищу сходинку, точку, яка є загадкою для нас. Ми еволюціонуємо та навчаємося правильно і послідовно, часто в непередбачуваних ситуаціях, на так званих «кроках шляху».

В кожному з нас також відбувається пробудження Тесея, який дарує життя, народження цього героя на світ. Для кожного з нас існує друге народження, яке є не фізичною появою на світ, а появою на світ нашого внутрішнього героя, який показує нашу кращу зброю, кращі чесноти, кращі якості та силу.

Безперечно, не всі ми рівні, не всі ми однаково герої, час втілення наших героїчних вчинків не співпадає.

Люди прагнуть стати героями в різних напрямках: дехто — в навчанні, науках, в мистецтві, в релігії, політиці, інші — шляхом медитацій, в сім`ї, за допомогою інших істот, чи просто прикрашаючи життя навколо себе.

Все це є героїчними діями, якщо дійсно внутрішньо народжує нас. Для цього вибрано тему грецького героя, який проникає в лабіринт, вбиває монстра і знаходить свою душу, яка допомагає йому знайти вихід. Стара тема, яка допомагає показати, що з плином часу цивілізація тільки здається сильно зміненою.

Історія проходження лабіринту й виходу із нього вказує нам на шлях. Зброя Тесея може бути нашою зброєю. І герой, який прикрашає легенду також існує в нас!

Делія Стейнберг Гусман