Підтримуємо Україну у ці важкі для нашої країни дні

вул. Данила Щербаківського, 9А

Київ/Нивки

  • Вінниця
  • Дніпро
  • Запоріжжя
  • І.-Франківськ
  • Кам'янець–Подільській
  • Київ/Нивки
  • Київ/Поділ
  • Львів
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Харків

Освіта: Навіщо?

Автори: Арчана Самартх

«Ваші діти – це не ваші діти.
Вони сини і дочки Життя, устремлінного до самого себе.
Вони з'являються через вас, але не з вас, І, хоча вони з вами, ви не господарі їм.
Ви тільки луки, з яких послані вперед живі стріли, яких ви кличете своїми дітьми.
Лучник бачить свою мету на шляху в нескінченне, і це Він згинає вас своєю силою, щоби Його стріли могли летіти швидко і далеко.
Нехай ваше згинання в руках цього Лучника буде вам в радість,
Адже він любить не тільки свою стрілу, що летить, а й свій лук, що лишається на місці.
»

Халіль Джебран

Уявіть дитину. Чи ваше обличчя не прояснилося посмішкою, а думки не заяскравіли образами безтурботного сміху, невинності та надзвичаної енергійності? А тепер погляньте на дитину, зазирніть їй в очі. Чи ви не помітили в них життя, яке чекає на самовираження? Дитина уособлює людський потенціал, який готовий вибухнути та проявити свою неповторність. Дитина прагне знати, розуміти, розгадувати таємниці, і почуває при цьому благоговіння та радість. Пам’ятаю семирічну дитину з селища Хампі (Індія), яка мені пояснювала, чому кам’яні стовпи храму Віттала, коли по них ударити, звучали палітрою усіх сімох нот. «Стовпи – це як розтягнута резинова стрічка. Якщо ви проведете пальцем по розтягнутій резиновій стрічці, хіба вона не зазвучить?» Можливо, це не найточніша чи найповніша відповідь, але яке спостереження... у дитини, яка ніколи не ходила у школу!

Дітьми ми теж могли проявляти таке відчуття дива, інтуїтивне розуміння, яке допомагало нам поєднати на перший погляд такі різні речі. Чи ми досі на таке здатні? Чи ми пожертвували цю здатність в обмін на осягнення шкільної програми – загублена у намаганні забезпечити «яскраве майбутнє».

Уже від зачаття батьки мріють, як скерують свою дитину до сповнення бажань... часто саме своїх. Пам’ятаю, як один із батьків трирічної дитини спитав: «Чи ви можете визначити схильності моєї донечки і сказати, чи вона зможе стати хірургом, як її тато?».

Система освіти розроблена, щоби визначати-складати-класифікувати. Чи вона підходить для нашої школи? Чи він знає напам’ять алфавіт ще до того, як переступити поріг школи? Чи вона ввійшла у 2 відсотки найкращих учнів? Чи він зможе стати юристом, програмістом? Вам не здається, що ми визначаємо, чи кожна дитина може втиснутися в певний шаблон, замість того, аби виявляти її потенціал? Виживши після суворої школи, ми починаємо перегони за «найкращий» університет чи програму навчання на програмістів. Наші академічні установи щороку штампують лікарів, юристів та програмістів. Безсумнівно, суспільство потребує усіх їх... але може постати запитання: чи в цьому мета освіти? Це мені нагадує пісню Пінк Флойд: «Нам зовсім не потрібна освіта... Насправді ти лише чергова цеглинка у стіні»

Зі зростанням доступних спеціальностей у сфері освіти, здається, що кожна людина зараз має можливість стати тим, ким хоче бути. Але питання в тому, хто вирішує, що краще для кожного? Батьки? Система освіти? Чи, можливо, сама людина? І чи сучасна система робить правильний вклад, аби учні справді виявляли свій неповторний потенціал? І куди може привести цей потенціал? Просто до професії чи до покликання, задля якого ми народжені? Чи це може означати навіть більше?

Латинське слово «educere», з якого походить англійський відповідник слова освіта (education), означає виводити або витягувати. Це передбачає, що початкове прагнення освіти – дати життя потенціалу, який уже є в кожній дитині, в кожній особистості, аби виявити найкраще, що є всередині. Так, головне – не те, чого можна навчити ззовні, а те, що лежить всередині.

Наша академічна система має свої переваги, але в той же час має і свої недоліки. Виявивши це, постали декілька альтернативних систем. Наприклад, підхід Монтессорі підкреслює цю мету освіти: не завалити дитину фактами, а виплекати у ній природне прагнення навчатися. Підхід Монтессорі дозволяє дітям обирати собі заняття та навчальні завдання, які задовольняють саме їхні потреби на усіх рівнях – фізичному, соціальному, розумовому та емоційному.

На початку ХХ століття Рудольф Штайнер започаткував Вальдорфську освіту, стверджуючи: «Вальдорфська освіта – це не педагогічна система, а мистецтво пробуджувати те, що насправді є в людині».

Ключовим є те, що лежить всередині нас. У «Державі» Платон пише про те, що кожна людина має присвятити своє життя тому, що відповідає їй найкраще, і роль освіти в тому, щоби визначити, до чого схильна і здатна кожна людина. Далі Платон стверджує, що найвища мета освіти – це знання Блага, виховати кращу людину, і це не звичайна обізнаність у певних перевагах та задоволеннях. Це виводить за межі розуміння освіти як здобуття знань, навичок чи умінь, натомість роль освіти пов’язана з вирізблюванням якості з чоловіка чи жінки; якою людина є, якою може бути, а не що вона може виконати чи досягти.

Читач, звичайно, може запитати, чому ми пропонуємо повернутися до первісних часів, якщо маємо такі здобутки, як електронне навчання та віртуальні лабораторії, які сьогодні служать засобами передачі освіти. Та попри увесь прогрес, якого ми досягли, здається, наше суспільство та академічна система платять за це завелику ціну.

Індія посідає сумне 1 місце у світовому рейтинзі самогубств людей у віці 15-29 років, і серед 10 найчастіших причин – нездача іспитів. Академічне досягнення (або його відсутність) вважають причиною депресії в учнів-підлітків, а діти уже з п’яти років страждають від страху говорити перед людьми. Звичайно, це вказує на те, що не все так добре в коридорах освіти. Звичайно, буде лукавством не сказати, що та сама система освіти виховала нобелівських лауреатів, науковців та літераторів, яких визнають у всьому світі. І все ж, дивлячись в аеропорту на високоосвіченого, успішного та виснаженого частого гостя авіаліній, задумуєшся: чи він знайшов те, що шукав?

То чого ж ми насправді шукаємо? Розуміння греків людини може пролити трішки світла. Грецькі філософи розглядали людину у трьох окремих площинах: Сома, Психе та Нус. Платон вважав, що цілісна освіта живить людину на кожному з цих рівнів. Платон стверджує: «Не навчайте молодих людей силою та грубістю, але спрямуйте їх до навчання тим, що приваблює їхній розум, аби ви могли краще й точніше розпізнати особливу схильність генія кожного з них».

  • Сома – це фізична площина, яка складає те, що можна відчути; тіло; шаріра.
  • Психе – стосується емоційного та ментального вимірів, які вказують на те, що нам подобається, чи не подобається, вміщають наші почуття та бажання, відображають наші погляди.
  • Нус – наше найвище “я”, наш духовний вимір. Це вічна душа, яка віддзеркалює ідеали та закони нашого всесвіту.

Для Сома Платон радить гімнастику та правильне харчування. Сам Платон досягнув майстерності у рукопашному бою, і відповідно був «діячем» настільки ж, наскільки «мислителем». Аби виховати Психе, Платон радив вчення дев’яти муз: Астрономію, Арифметику, Геометрію, Історію, Театр, Поезію, Музику, Риторику та Алегорію, – ця навчальна програма була розроблена, аби допомогти учням осягнути порядок та красу, які існують у всесвіті, у житті. А для Нус, духу, Платон радив Філософію. Саме через Філософію, стверджував він, ми можемо віднайти правду та пізнати, хто ми є насправді.

Платон підкреслював, що освіта має враховувати потреби людини відповідно до її віку та стану. Для дітей до 7 років, які перебувають у стані «сприйняття», він наполягав, аби вони спілкувалися з природою, і так вони вчитимуться основоположних принципів життя та взаємозв’язків у світі. Споглядання різноманітності та неосяжності природи може з самого дитинства плекати визнання вищої дійсності та відчуття скромності. Відкриваючи світ навколо, діти також розвивають найсуттєвіший інструмент – уяву – яка, згідно з Платоном, є єдиним шляхом єднання з дійсністю. У віці до 10 років, коли прана досягає своєї вершини, Платон пропонує розповіді про героїв, які надихатимуть та скеровуватимуть цю безмежну енергію. Легенди, які оповідатимуть про цінності та внутрішнє життя, з якими діти захоплюватимуться, наприклад, Арджуною, а не покемонами чи Бетменом. А підлітковий стан – це стан, коли освіта має зосередитися на сприянні переходу від «сприймача» до «діяча», того, хто зуміє робити внесок у справу. Ось тут сіять зерна справжніх “громадян».

Сьогодні освіта ніби зосереджена на вливанні прописаних знань, а не сприянні дитині здобувати знання через дослідження. Внаслідок цього ці згустки енергії стримуються за шкільними партами замість того, щоби грати на вулиці, досліджувати, спостерігати та вивчати біологію та фізику через підручники природи. Дітей змушують писати ще до того, як їхні м’язи розвинулися. Чи тоді не дивина, чому вони ненавидять писати, чому такі неспокійні, недостатньо уважні та надактивні.

Більше того, мета освіти, згідно з Платоном, – це не просто особистісний ріст, але й служіння державі. Насправді, Платон вбачав особистісний ріст у складному зв’язку із розвитком держави, країни. У цьому ключ. Доки освіту розглядають як засіб особистісної вигоди, освітній процес буде зіпсованим та обмеженим. Коли ж її мета – вийти за межі себе, вона сприяє погляду, який не обмежений бажанням досягати, але закликає робити внесок. Вона переносить увагу від «я» до «ми». У світі, в якому все більше протистоянь, можливо, саме освіта, яка єднає людину з людиною, єднає людину з природою, гармонізує тіло та душу, є відповіддю.


Оригінал статті тут

Переклад з англійської: Любонько Катерина

Джерело зображень:  JESHOOTS.comPexelsSharon McCutcheonPexels