Подорож класикою: музика та життя

Автори: Шрадда Шетті

«Краса – це вічність, яка споглядає себе у дзеркалі. Але вічність – це ви, і дзеркало – це ви»

Халіль Джебран

Схід сонця, як і захід, не зважає чи спостерігаємо ми його, чи ні. І він завжди буде прекрасним, незалежно від того, чи дивимося ми на нього і чи визнаємо його. Тож у світі існує вічний об’єктивний принцип, який ми називаємо Прекрасне, і він не залежить від нас. Іноді ми визнаємо його, іноді – ні; це залежить від нашого суб’єктивного погляду. Якщо об’єктивність – це небо, то суб’єктивність – це закрите перед небом вікно. Об’єктивне – це завжди абсолютні принципи, чи сили, які існують; можна назвати їх архетипами, божествами… як завгодно. Вікна ж – це різні грані видимого життя людини: мистецтво, наука, релігія та політика. Саме ми обираємо – очистити вікно чи залишити брудним, відкрити чи закрити його. Ось де наша суб’єктивність може завадити погляду або ж зробити нас провідниками вічних принципів – Прекрасного, Істинного, Доброго та Справедливого. Те, що кожен може прочинити вікно, означає, що десь всередині кожного людського серця, незалежно від часу, місця, кольору чи касти, є спільна людська жага вічного неба доброчесності.

Річард Фейнман, лауреат Нобелівської премії з квантової фізики, сказав: «Один мій друг художник узяв квітку і промовив: «Поглянь, яка вона прекрасна», і я згоден. Потім він говорить: «Я, як художник, можу бачити наскільки вона прекрасна, однак ти, як науковець, розділиш її на частини, і квітка стане безглуздою»… Хоча я не такий витончений естет, як він… я бачу у квітці набагато більше за нього… красу у менших вимірах, внутрішню структуру і процеси… Це лише збагачує моє бачення краси. Я не розумію, як це його відбирає».

Тож, мета мистецтва і науки одна – виявити таємниці життя. Кожна форма, яка проводить до цих таємниць, служить своїй меті, а отже виражає справедливість. Іншими словами, таку форму називають класичною. Корінь слова «класичний» – латинське слово klass-ik, що означає «найвищого ґатунку», або найвищої якості. Візьмімо за приклад класичну музику.

За Леонардом Бернстайном, атом в музиці – це не одна окрема нота, а принаймні дві; відношення, яке виникає між двома нотами, називають інтервалом. Цей інтервал і є серцем та душею музичного твору. Мелодія – це слідування нот одна за одною у часі горизонтально. Гармонія – коли ноти звучать одночасно, поєднуючи час вертикально, чи то при підвищенні, чи пониженні, в інверсії і так далі. Відношення між цими музичними атомами та їхніми інтервалами в мелодії та гармонії й творять музику.

У класичних композиціях втілений один творчий винахід, який, окрім мистецтва, пов’язаний із фундаментальними питаннями математики та фізичних наук. Бетховен, один з найвідоміших композиторів у світі, створив більшість своїх прославлених композицій після того як втратив слух. Як? Причина – у його геніальній чутливості до схем та математики, що приховані за прекрасними звуками.

Природа повна схем, які можна описати математично. Наприклад, веселка, павутиння, медові соти, забарвлення хутра тварин та ін. Наш Всесвіт керований незмінними законами природи. Класична форма, як і природа, також математично розроблена та керована законами, і це створює гармонійне співіснування та рівновагу між її різними частинами.

Сьогодні ми бачимо себе і світ і можемо ясно зрозуміти наскільки ми віддалилися від природи, гармонії та рівноваги. На мою думку, хаос, який ми спостерігаємо сьогодні у світі, – це просто відображення нашого внутрішнього хаосу. Сьогодні ми зазвичай повертаємося спинами до вікон вічного і не бачимо їх. У нашому стрімкому житті, де час немов вислизає з рук, те чи інше модне мистецтво набуває популярності. Що саме нас приваблює в музиці? Для декого – це слова, комусь подобається ритм, для багатьох – настрій моменту. Інакше кажучи, ми можемо назвати це сучасним мистецтвом – су-часним – яке стосується часу, яке завжди змінюється, це тенденція.

При порівнянні сучасної музики з класичною, остання витримує перевірку часом. Якщо без загальних фраз – ви можете послухати сьогоднішню поп музику, якою всі захоплюються, однак через 300 років, чи не гадаєте, що таке тотальне захоплення минеться? Тоді ж як композиції Бетховена досі цінують по всьому світу. Інша суттєва різниця полягає в тому, що класичні композиції захоплюють нашу увагу, навіть якщо тривають більш, ніж декілька годин, тоді як сучасна не здатна затримати увагу вже за декілька хвилин.

Тож, на мою думку, математичні закони, що лежать у суті класичних творів мистецтва, подібні до законів природи і дозволяють формі можливість передати суть безкінечності. Неначе природа ефективно створює провідники, через які архетипи виражаються у світі. Тому сьогодні надзвичайно важливо розвивати цю традицію класичної музики. Через неї ми маємо зв’язок із найголовнішим, найкоротший шлях повернення до головного, який людина на сьогодні отримала, проявляючи відчуття вічності. Але для виконання цієї форми мистецтва, потрібен ще один не менш важливий елемент: свідомість митця.

Коли людина починає вивчати зразок класичного мистецтва, починається подорож до досконалості, де, з одного боку, вона намагається покращити техніку, передати музику без власної імпровізації. З іншого боку, митець вже не залишається тим самим, яким був на початку, він змінюється, якщо щиро працював. Досліджуючи та освоюючи гармонійне ціле класичної форми, митець також прагне дослідити людське всередині себе, аби принести гармонію між різними внутрішніми голосами. Це стає процесом розширення свідомості, оскільки людина постійно виходить за свої межі. Процес загалом є подорожжю не лише задля втіхи, але заради відкриття вічних законів життя, закодованих у формах класичного мистецтва. Тоді ця подорож стає духовним шляхом митця.

Свідомість творця виходить далеко за межі суб`єктивності, і він віднаходить існування сильного об`єктивного “я”, своєї істинної духовної ідентичності. Ця його ідентифікація перегукується з об`єктивним архетипом Прекрасного, що виражається у класичних формах, а отже митець стає його провідником.

Митець має наполегливо вправлятися на цьому шляху, підтримувати ритм та відкинути своє его. Кожен виклик, який був подоланий митцем, стає відкриттям внутрішньої сили. Кожен крок до очищення суб`єктивного віконця та відкриття того каналу, виявить новий промінь світла, що завжди чекав, аби ввійти. Лиш коли митець цілком забудеться в мистецтві, тоді і тільки тоді він дійсно знайде себе.

Різні дослідження також розкривають переваги слухання класичної музики. Окрім людей, подібний вплив виявляють і на тварин та рослини.

Класицизм в мистецтві є ставленням до вдосконалення форм, що збагачує як виконавця твору, так і слухачів. Таке ставлення – докладання зусиль, аби виявити внутрішнє божественне через дію, – можна назвати класичним способом життя, етичним життям. Це спосіб людського життя, коли кожен спрямовує свої обмежені у часі та просторі ресурси, аби зростити, сформувати та виявити здатність проводити таємниці вічності до своєї кімнати буття. Людина, яка має це за вісь свого життя, ніколи не відхиляється від цього напрямку, вона керує кожною гранню свого життя, і саме така людина проживає своє життя в класичний спосіб. Таке ставлення зробить індивіда благородним, а відповідно суспільство – етичним в справжньому розумінні цього слова.


Переклад з англійської Анастасії Леміш

Оригінал статтіі тут