Підтримуємо Україну у ці важкі для нашої країни дні

вул. Данила Щербаківського, 9А

Київ/Нивки

  • Вінниця
  • Дніпро
  • Запоріжжя
  • І.-Франківськ
  • Кам'янець–Подільській
  • Київ/Нивки
  • Київ/Поділ
  • Львів
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Харків

Шлях митця

Автори: Шраддха Шетті

«Краса – це усмішка правди, коли вона бачить своє обличчя у прекрасному дзеркалі»

Рабіндранат Тагор

Яке визначення ви би дали мистецтву? Зазвичай його описують як приємну для очей форму. Ми називаємо цю форму «красивою». Але хіба краса пізнається тільки за допомогою зору і відчуттів глядача у мить сприйняття? Чи існує абсолютна краса, яка перебуває поза суб'єктивними відчуттями конкретної миті і яку вловлює внутрішній зір? Краса, яка залишається такою, незалежно від того, оцінює її спостерігач чи ні; як красивий схід сонця чи квітка лотоса. Багато релігій говорять про таку красу як про вічну цінність, архетип, як про один із багатьох проявів принципів об'єктивної незмінної реальності, не пов'язаної з простором і часом, поза мінливою суб'єктивною реальністю. Якщо така абсолютна краса існує, вона стає аспектом реальності, яка об'єднує, попри відмінності характерів, моди, культури, національностей, кольору шкіри та гендерні відмінності.

«Ми намагаємося усвідомити сутнісну єдність світу зі свідомою душею людини; ми вчимося сприймати єдність, підтримувану єдиним вічним духом, сила якого створює землю, небо, зірки і в той же час осяює наш розум»

Мистецтво, у класичному розумінні, надихає митця-практика зрозуміти це незмінне метафізичне царство абсолютної краси й гармонії та передати його через картини, скульптури, театр або поезію. Ця сфера – домівка богів, досконалості та безмежних можливостей. Шукач, аби пробудитися до цієї нескінченної істини, повинен відчути глибоку потребу рухатися до неї, завжди рости, щоби ставати кращим, трішки благороднішим, трішки красивішим, щоби проявляти те, що приховано в нашому потенціалі. Іноді за допомогою символів, використаних у художній формі, розкривається прихована істина; це може бути й піднесена естетика, яка пробуджує потребу в красі та гармонії. Отже, мистецтво стає мостом, що поєднує незмінну реальність, вічний аспект життя, із швидкоплинним світом. На душу в пошуках мудрості справжній витвір мистецтва діє як указівник, що спрямовує шукача до єдності.

«Я знаю, що часто, коли я співав, барабанив і танцював, я віднаходив своє вічне життя»

Саме тому справжній художник має дуже важливу подвійну роль. Він повинен піднятися до вікна, з якого прозирає ця вічність, а потім спуститися, щоби знайти спосіб передати свій досвід тим, хто не знає про це вікно, або про вічні можливості, які лежать за їх межами, і спонукати їх піднятися, щоби теж отримати цей досвід.

Можливо, сила Рабіндраната Тагора полягає в його здатності виражати це почуття нескінченності в обмеженому світі, через його численні літературні твори, шукаючи велику глибину і багатство в нібито звичайних речах. Йому приписують вирішальний імпульс для культурного відродження Індії, відродження сенсу мети мистецтва як способу виразити дух.

«Митець – коханець природи, томі він раб її і володар»

Написані розмовною бенгальською, і частково перекладені англійською (також українською – прим. ред.) мовою, його роботи присвячені темам натуралізму, містицизму і філософських осяянь. Очевидно, що природа пробудила в ньому почуття подиву, можливо, спонукавши його глибше досліджувати її таємниці. У минулому мудреці казали про природу, сповнену таємниць, яка розкривається тільки тим, хто слідує її законам. Тому природа була не просто фоном для його роботи; її присутність була необхідною.

Земля названа мати-годувальницею, небо – свідком, дерева – дарувальниками, паросток – божеством, а людство – скромною частиною цієї сім'ї: взаємозалежної єдності, яка заснована на взаємній співпраці та повазі. Разом із лісом, тваринами й мінералами люди – це невід'ємна частина природи, так само, як і боги; природа – основний невід'ємний закон життя.

Рабіндранат Тагор
Рабіндранат Тагор

«Я спав і мріяв, що життя – це радість. Я прокинувся і побачив, що життя – це служіння. Я служив і побачив, що служіння – це радість»

Тагор був містичним поетом, який наважився мріяти; але ми не можемо сказати, що він був відірваний від повсякденної реальності. Він був прихильником соціальних реформ і прикладом справді вільної людини, яка слідує за ідеалами, не зв’язаними звичками або суспільними традиціями. Одним із прикладів такого ставлення було його відмова від традиційної освіти у класі. 1901 року він заснував школу в Сантінікетані, де на чільне місце були поставлені традиційні цінності, культурне відродження і єдність. Він не боявся наслідків і не тяжів до нагород, але неухильно працював задля досягнення свого бачення. Його роботу було визнано, і він став першим азіатським поетом, який отримав Нобелівську премію 1913 року, і згодом був посвячений у лицарі 1915 року. Однак 1919 року Тагор відмовився від лицарського титулу, висловивши протест проти різанини у Джалліанвала-багх у Північній Індії.

«До нас приходить усе, що належить нам, якщо ми стаємо спроможними отримати це» 

Що дозволило йому стати мостом між царством духу і матерією? Можливо, Тагор дозволив своєму розуму стати чистим полотном, на якому природа могла малювати свої яскраві кольори. Він став прозорим, прагнучи до простоти, приборкуючи особисті симпатії та антипатії, бажання і судження, щоби мати можливість отримувати. Але як можна це зробити? Чи повинні ми стати аскетами? Світ, здається, обумовлює наш спосіб мислення, і тому шукач шукає шляхи виходу. Очевидно, що набагато важче охороняти світло істини, коли суспільство, схоже, йде у зворотному напрямку. Але, можливо, в цьому полягає справжня мета митця. У своїй промові на врученні Нобелівської премії Тагор говорив про час, коли він зіткнувся з цією дилемою. Він говорив про час, коли він був сам-на-сам із природою:

«У ті дні я був невідомим. Моє ім'я майже ніхто не знав за межами моєї провінції, але я був цілком задоволений цією невідомістю, яка захищала мене від цікавості натовпу. А потім настав час, коли я щиро бажав вийти з цього усамітнення і робити якусь роботу для своїх ближніх, і не просто надавати форму своїм мріям і глибоко роздумувати про проблеми життя, але спробувати висловити свої ідеї через певну роботу та служіння» 

Це заклик до ідеалістів: не боятися і стійко дотримуватися благородних ідеалів, пов'язаних із духом. Це заклик бути в світі, а не просто його частиною. Ми повинні вміти бачити за межами наших обмежених суб'єктивних думок, страхів і вигод. Тільки так ми можемо навчитися служити. Нам потрібно надихатися великими митцями та продовжувати їхню справу через будь-яку професію, до якої ми належимо.

Чи можемо ми всі стати митцями у житті, або це здатність лише небагатьох? Якщо призначення митця – передати красу через форму, тоді, можливо, це заклик до дії для всіх. У кожного з нас є фізична форма, з якою ми народилися і яку ми можемо підтримувати уважно й естетично. У нас також є почуття і думки, які ми постійно направляємо і формуємо. І хоча вони мають набагато тоншу форму, ці почуття і думки теж можуть бути красивими, натхненними, справедливими, спрямованими на краще з нашого потенціалу і на служіння всьому. В кінцевому підсумку, це залежить від нас.

Спадщина Тагора – це міст, але зрештою нам потрібно докласти зусиль, щоби перейти через нього і принести в життя необмежений світ шляхетних цінностей.

«Ви не зможете перетнути море, якщо будете просто стояти і дивитись на воду» 

Ми можемо стати цілеспрямованими митцями, якщо навчимося гармонізувати наш розум, наші емоції й наші дії та узгодимо їх із вічними істинами нашого життя. Ми можемо висловити красу, гармонію і єдність через будь-яку професію: як лікар, як банкір, як домогосподарка чи як студент. Ми можемо вибрати бути справжніми митцями, які можуть збудувати міст до прекрасного.

«Існує потворність у викривленому вираженні краси в нашому житті і в нашому мистецтві, яка випливає з нашої недосконалої реалізації істини. Певною мірою ми можемо прожити своє життя проти закону істини, який існує в нас і в усьому, і також ми можемо створити потворність, якщо йдемо проти вічного закону гармонії, який є всюди» 

Чи не час запитати себе: «Яка моя істина?» Чи існує незмінна реальність у мені, яка об'єднує мене з людством і Всесвітом? Чи можу я шукати цю внутрішню реальність, аби прожити та втілити славні ідеали? Можливо, це потребуватиме від мене більшої смиренності та мужності, щоби стати доброчеснішим, навіть коли це здається важким. Але ми можемо привести це в наше повсякденне життя і зробити це практикою. Як ідеалісти, ми можемо зібратися разом, щоби зробити цей матеріальний світ красивішим, справедливішим і шляхетнішим. Усе, що нам потрібно зробити, це досліджувати шлях справжніх митців, які направляють нас до того, щоби дивитися вгору в напрямку духу.


Переклад з англійської: Марина Ковба, Катерина Любонько.

Оригінал статті тут