Сьогодні я побачила весну

Автори: Делія Гусман

Сьогодні я бачила Весну, яку Час подарував нам навіть завчасу, і мене це потішило, адже бувають у житті важкі й прикрі часи, коли навіть побоюєшся, що Весни вже ніколи не буде, або сонце не зійде вранці.

Сьогодні я побачила, що з віком дедалі складніше уникати звичних порівнянь між тим, що було і тим, що є, між Веснами “минулими” і Весною, що настає. Весна в моїй візії завжди однакова; але як її змінюють темні запони сьогодення!

Сторіччями Весну уявляли як тендітну дівчину, що символізує пробудження, відродження всієї Природи, а відтак і всього доброго й прекрасного, що приспане в єстві людини. Весну ототожнювали з радощами і новим спітканням, щастям і світлом. Весна – це запрошення почати заново, забути давні болісті, відчути енергію життя, що струмує в нашій крові. Весна своєю легкою ходою щодень відкриває таємниці світу, приспаного взимку; вона йде шляхом поступу, впевнено крокує до розмаю літа, яке прийде їй на зміну... Тож Весну завжди зустрічали радо і з надією. Це не я її бачила, а всі, і кожен ніс у своїх очах відсвіт образу Весни.

Втім, сьогодні Весна вже не та. Сьогодні не так просто її побачити. Як і завжди, вона робить те, що їй належить, і з’являється в належний час, але наскільки більше в неї тепер клопотів! Наскільки сумніше те видноколо, яке вона має пробудити!

Тепер нас гнітять не тільки холод і темрява ночі. Значно більше нас гнітять болісті й тягарі, якими покарані люди. Гнітять також затьмарені душі, зненависть і непорозуміння, шаленство і безум, гнів і зневага... То що нам до Весни? Як постерегти серед такого смутку, що Вона прийшла?

Проте, я її таки побачила, і вірю, що всі ми зможемо бодай на мить відкритись їй душею.

Маємо опиратися пригніченості, щоб життя не стало постійним вмиранням. Не можна залишати надію і мрію про кращий світ, який ми можемо побудувати для всіх. Можливості вичерпуються не так швидко як гадається; милість Природи безмежна, вона має для людини багато різних шляхів. Щороку Весна невтомно осяває нас, спонукуючи повернутися до істинного життя.

Сьогодні я бачила Весну... Ще кілька днів, і Вона, що сьогодні лише прозирнула, розпросториться. Перед людьми знову постане символ любові та щастя.

Коли Природа довкола нас прокинеться, прокинемось і ми. Коли розквітнуть, обіцяючи плоди, квіти, розквітнемо і ми. Тож прозирнімо поза теперішні тіні. Живімо сміливо сьогоднішніми візіями, які справдяться.

Научатися – це повсякчас починати жити. Вміти жити – це перейняти у Весни її здатність до безупинного відтворення. Наважся побачити її! Весна йде і для тебе!

Переклав з ісп. В’ячеслав Сахно