Сонцестояння: Перемога Світла над Темрявою

Автори: Вадим Карелін

Сонцестояння — астрономічне явище, коли центр Сонця проходить через точки екліптики, найвіддаленіші від екватора небесної сфери. День зимового сонцестояння — найкоротший у році день (із найдовшою ніччю) у Північній півкулі (окрім полюса, де єдина ніч у році триває півроку, і зимове сонцестояння — середина цієї полярної ночі).

Але зимове сонцестояння — це й важливе символічне свято, пов’язане з річним циклом Сонця. У традиційних культурах цей день позначав початок нового циклу, перемогу Світла над Темрявою, народження одного з головних божеств: у Римі — сонячного бога Мітри, у Греції — Діоніса, в Єгипті — Осіріса, в Аравії — Дусара. У Київській Русі це свято називали «коловорот» чи «день народження Сонця», оскільки саме з цієї миті світило починає «рости»: день довшає, а ніч стає коротшою.

Усі давні культури містеріального та традиційного характеру, всі ті, хто створили великі цивілізації, що надихають нас і досі, вміли мудро підтримувати зв’язок із Природою та законами циклів, прагнучи долучити людину до життя Всесвіту — гармонійно, природно та практично.

У давніх слов’ян у день зимового сонцестояння святкували Новий рік — народжувався малюк-Сонце Хорс. Головним атрибутом святкування було вогнище, що уособлювало й закликало світло Сонця. Ритуальна трапеза — пиріг-коровай — формою теж нагадувало Сонце.

Давні германці святкували Йоль (що означає «обертання», «колесо», «поворот»), який ще називали Днем Матері — оскільки Одвічний Хаос завжди пов’язували з жіночим началом, із дивом народження нового життя.

У день зимового сонцестояння в Шотландії був звичай запускати сонячне колесо — «Сонцеворот». Бочку обмазували смолою, запалювали її і пускали вниз по вулиці. Колесо — символ Сонця, спиці колеса нагадували промені, обертання спиць під час руху ніби оживляло колесо й уподібнювало його своєму сонячному прообразу.

У давньому Китаї вважали, що з цього часу піднімається «чоловіча сила» природи й починається новий цикл. Тому день зимового сонцестояння вважався щасливим днем, гідним святкування. Цього дня імператори виїжджали за місто, аби здійснити урочисті ритуали жертвопринесення Небу, а всі інші приносили жертву предкам.

Сучасне Різдво й Новий рік є також відлуннями цього свята незалежно від того, яке це Різдво — чи то католицьке, чи православне (різниця між ними полягає лише у зміні одного календаря на інший). Це вже сьогодні ми, відзначаючи ці свята, не усвідомлюємо себе органічною частиною природи, яка проходить крізь чергову поворотну мить.

А давні бачили себе саме так: вони намагалися допомогти Сонцю пройти цю складну точку, допомогти Світлу вкотре перемогти Темряву. Це вимагало зовнішнього та внутрішнього очищення (звідки звичні для цього періоду пости) та певного переосмислення власного життя. Очікувалося, що всередині людини у цей період Світло символічно також отримає перемогу над Темрявою. Рішучість почати нове, більш світле життя й затверджувалася в обрядах цього свята, часто — через запалювання нових вогнів.