Сучасна міфологія

Автори: Сабіна Ляйтнер

Попри те, що міфи існували в усіх цивілізаціях та у всі часи історії, вони часто ставали предметом глузування і розцінювались як бабусині казки. Оґюст Конт, засновник позитивізму і соціології, відносив міфи до найбільш раннього і примітивного рівня інтелектуальної еволюції, а Люсьєн Леві-Брюль, французький філософ, асоціював міфи з дологічним мисленням, спільним для найпримітивніших етапів розвитку людства.

Це означає, що в наші дні ми повинні були вже давно вирости з цього примітивного мислення і відкинути все, що поза чуттєвим досвідом та чистим світлом розуму. То як же можливо, що ті міфи досі захоплюють нашу уяву, що ельфи і дракони ще виявляють свої чари, що «Володар перснів» був, як стверджують, за винятком Біблії, найбільш читаною книгою 20-го сторіччя, і що Джоан Роулінг – найоплачуваніша авторка в історії? Як можна пояснити те, що «Зоряні війни» на сьогодні вже надихнули три покоління, що «Гаррі Поттером» зачитуються як діти, так і дорослі, що люди переглядають такі фільми, як «Матриця» знову й знову, і що «Володар перснів» привабив таких різних шанувальників усіх вікових груп: від професорів Оксфорда до хіпі та до католиків середнього класу?

 

Міф мертвий! Хай живе міф!

Міфологія ще жива та буде завжди жити. З найдавніших часів людина використовувала символи та міфи, щоби виражати свій досвід дійсності, яка виходить за межі фізичного світу, та передавати його майбутнім поколінням. Кожен народ в історії мав свої міфи, і деякі з них досі відомі сьогодні: «Епос про Гільгамеша», міф про Ісіду та Осіріса, «Магабгарата», «Рамаяна», «Хейке моноґатарі», «Іліада», «Одіссея», міфи Платона, легенди святих, Едда, «Калевала», міфи короля Артура та його лицарів, «Пісня про Роланда» та багато інших. У XIX і XX століттях відбулося повсюдне відродження міфів у мистецтві, музиці, літературі та фільмах: «Перстень Нібелунга» Вагнера, «Володар перснів», «Зоряні війни», «Матриця», «Гаррі Поттер», «Дюна» – лише кілька прикладів. Це відродження міфологічних елементів також призвело до збору, класифікації та інтерпретації міфів і, зрештою, до налагодженого вивчення порівняльної міфології.

Німецький антрополог Адольф Бастіан (1826-1905) першим запропонував ідею, що міфи з усього світу побудовані з тих самих «елементарних ідей». Швейцарський психіатр Карл Густав Юнг (1875-1961) назвав ці елементарні ідеї «архетипами», які він вважав будівельними блоками не лише несвідомого, але й колективного несвідомого. Юнг вважав, що всі люди народжуються з тими ж самими основними підсвідомими архетипами, як «герой», «король» чи «пошук».

У другій половині ХХ століття стало більш зрозумілим, що міфи є чимось універсальним з універсальною функцією. 1949 року Джозеф Кемпбелл (1904-1987) написав свою революційну книгу «Герой із тисячею облич», в якій він стверджує, що всі оповіді по своїй суті – одна й та ж оповідь, яку він назвав «Подорож героя», або «мономіф». У своїй книзі він наводить приклади з культур протягом всієї історії та з усього світу та показує загальну структуру, що лежить в основі релігії та міфу. Він дійшов висновку, що всі релігії – це лише вмістилище для одних і тих самих основоположних істин, і що «всі релігії істинні, але жодна не буквальна».

 

Загальні універсальні елементи в сучасних міфах

Битва між добром і злом

У багатьох міфах два табори борються один з одним. Давнім прикладом є Бгаґавадґіта, в якій Пандави протистоять Кауравам. Сучасні приклади: Братство персня проти темних сил Мордора та Гаррі Поттер проти Волан-де-Морта. У «Матриці» люди борються проти машин, а в «Зоряних війнах» – Планета проти Зірки Смерті. У всіх цих випадках темою є влада. Зло хоче владу для себе (Саурон оживлений «волею до панування над усім життям») і не проявляє поваги до індивідуальних життів, тоді як Добро успішно чинить опір жадібності до влади й засновує свою владу на владі над собою.

 

Герой

Це головний персонаж оповіді, який повинен виконати особливу місію. Його природа подвійна: людська та особлива, і в грецькій міфології ця подвійна природа виражена героєм-напівбогом, один із батьків якого людина, інший – бог. Але особливість Гаррі Поттера, Фродо, Люка Скайуокера, Нео та Пола Атрейдеса (з «Дюни») також означає, що це їхня доля – йти крізь безліч небезпек і пройти безліч випробувань. Здійснюючи свою місію, вони часто мало не гинуть, але при цьому вони відкривають свої внутрішні сили та розвивають свій внутрішній потенціал.

 

Учитель або Наставник

Приклади: Дамблдор, Гендальф, Обі-ван Кенобі, Йода, Морфей та інші.

Кожен герой має учителя чи наставника. Учитель усвідомлює потенційні можливості молодого героя та виступає його наставником та провідником. Він готує героя до його завдання і нагадує йому про ті чесноти, які він повинен розвинути, якщо хоче, аби йому вдалося виконати місію. Учитель, як правило, знає правду або знає набагато більше про ширший контекст місії та допомагає своєму підопічному поступово усвідомити правду для себе і звільнитися від усіх ілюзій.

 

Пророцтво

У багатьох міфах є пророцтво щодо героя. Це або пророцтво, яке допомагає визначити героя, як, наприклад, у міфі про короля Артура, де той, хто витягне меч із каменю, стане майбутнім королем. Або це пророцтво, що розкриває місію і долю героя.

У «Зоряних війнах» відкривають, що Люк скине імператора. У «Матриці» пророцтво говорить, що Морфей знайде «Обраного», який здатен звільнити людство, і що Трініті закохається в нього. Гаррі Поттер поступово виявляє пророцтво про його зв'язок із Волан-де-Мортом. У «Дюні» Бене Гессеріт має пророцтво про Квізатц Гедерах (людину, яка буде «стрибати вперед» в еволюції людства), а Вільні (Фрімени) мають пророцтво про нового месію.

 

Місія

Герой завжди має небезпечну місію, яка впливає на долю всього людства. У сучасних міфах це завжди полягає в подоланні зла одним способом чи іншим. Фродо повинен знищити «один перстень, який зв'язує їх усіх», Гаррі Поттер повинен подолати Волан-де-Морта, Люк Скайуокер повинен скинути злого імператора, а Нео повинен прокласти шлях, щоби звільнити інших від рабства машин.

 

Спокуса

Одне з випробувань, які повинен пройти герой – це спокуса. Люк спокушається темною стороною, Фродо спокушається силою персня, Гаррі Поттер має спокусу використовувати магію в світі маґлів, а Сайфер (невдалий месія в «Матриці») не витримав перед світом комфортних ілюзій.

 

Витримка, формування характеру, розвиток чеснот

Всі героїчні персонажі повинні навчитися контролювати себе і здобувати владу над собою. Молоді герої повинні навчитися контролювати свій норов та свої дії. Вони також повинні навчитися долати страх. Блискучий приклад – у «Дюні», де Пол Атрейдес повинен контролювати свій страх перед болем, спалюючи пальці в коробці, і водночас отруйна голка слідує за його шиєю, яка б уколола його при найменшому прояві страху.

Герой також має навчитися контролювати свій розум: Люк Скайуокер повинен опанувати свій розум, щоб опанувати Силу, Гаррі Поттер повинен пройти уроки Окклюменції, щоби запобігти Волан-де-Морту читати його власний розум. Усім героям потрібно розвивати мужність, наполегливість, надію, любов, співчуття, командний дух, зосередженість, здатність розпізнавати, інтуїцію та інше, тому що це все – їхня єдина реальна «зброя» у боротьбі проти темних сил.

Всі ці елементи присутні в міфологічних оповідях уже протягом тисяч років. Те, що не дає їм померти, – це, з одного боку, універсальна істина, що сяє крізь них, а з іншого – їх реінтерпретація та реконтекстуалізація. Часто сучасний міф є, здебільшого, відродженням значно давнішого міфу, як ми побачимо в наступному прикладі.

 

«Матриця», сучасна версія Платонового міфу про печеру

Культовий фільм «Матриця» (не враховуючи двох його продовжень) у багатьох відношеннях є сучасною версією міфу Платона про печеру та східної концепції Майї.

Ось короткий огляд історії в «Матриці». «Матриця» зображує час у майбутньому, коли науці вдалося створити такі високоінтелектуальні штучні машини, що ведуть війну проти людей і майже переривають людський рід. Усі міста на землі повністю знищені, і невелика кількість тих, хто залишилися живими, переховуються у підземному місті під назвою Сіон. Війна спустошила всю біосферу, і єдиним способом виживання для машин є використання біоенергії, виробленої людським тілом. Тож вони вирощують людей, подібно сільськогосподарським культурам, і для того, щоби підтримувати в них життя, вони «підключають» їхній мозок до масивної, генерованої комп’ютером віртуальної реальності, що називається «Матриця». Так, люди, спритно обмануті, вважають, що все існує так само, як і сотні років тому (тобто 2001 року).

У Платоновому «Міфі про печеру», написаному майже 2400 років тому у його знаменитій книзі «Держава», він описує людей, що перебувають полоненими в печері, і впевнені, що тіні, які вони бачать перед собою, і відлуння, які вони можуть чути, – це справжня реальність. Ця ідея «те, що бачать наші очі, не є реальністю» також нагадує східне поняття «майя», ілюзія, яка становить наш постійно мінливий фізичний світ і заважає всім людям сприймати вічну істину. У фільмі, матриця (згенерована комп'ютером віртуальна реальність) – це майя, ілюзія. Ми перебуваємо в її полоні, та водночас не підозрюємо про наше рабство.

І в міфі про печеру, і в «Матриці» з'являється хтось, хто звільняє себе від кайданів і здатний проникати крізь цей оманливий світ. Потім він бере на себе місію показати правду іншим і намагається звільнити людський рід. У «Матриці» вже існує група людей, які усвідомили правду про матрицю і лідером цієї групи є Морфей. Він шукає одну людину, яка матиме надзвичайну силу і прокладе шлях до свободи для всіх. Він вірить, що це Нео, який зовсім не підозрює про свій потенціал і своє завдання.

Вся перша частина «Матриці» описує віднайдення Нео та спроби переконати його у його здібностях перед обличчям величезної боротьби з силами ілюзорного світу. Морфей – учитель чи гуру, а Нео – його учень. Це завдання майстра – направляти учня і підготувати його до здійснення істини.

В одній сцені Морфей каже Нео:

Морфей: «Я намагаюся звільнити твій розум, Нео, але я можу тільки вказати тобі на двері, лише ти маєш пройти крізь них... Ти повинен відпустити все це, Нео, страх, сумніви і невіру. Звільни свій розум».

У фільмі є діалог, в якому Морфей пояснює Нео матрицю.

Морфей: «Ти хочеш знати, що Це? Матриця скрізь. Це все навколо нас, навіть зараз у цій самій кімнаті. Ти можеш бачити її, коли дивишся з вікна або коли ти включаєш телевізор. Ти можеш відчути її, коли йдеш на роботу, до церкви, коли сплачуєш податки. Це світ, який був натягнутий на твої очі, щоби сховати від тебе правду».

Нео: «Яку правду?»

Морфей: «Що ти раб, Нео. Як і всі інші, ти народився в рабстві, народився у в'язниці, запаху якої ти не можеш відчути, не можеш відчути її на смак чи доторкнутися. В'язниця для твого розуму...»

В іншій сцені слова Морфея нагадують класичну ідею, яку можна знайти в деяких східних та західних філософських текстах: наш світ схожий на сон, і лише завдяки пробудженню ми будемо здатні побачити справжній світ.

Морфей: «Ти коли-небудь бачив сон, Нео, який, ти був упевнений, насправді є реальністю? А якби ти не міг прокинутися від цього сну? Як би ти дізнався про різницю між світом сну та реальним світом?»

Іншим разом Морфей каже Нео:

Морфей: «Що є реальним? Як ти визначаєш реальне? Якщо ти говориш про те, що ти можеш почувати, запах чого ти можеш відчути, що ти можеш скуштувати та побачити, тоді реальне – це просто електричні сигнали, інтерпретовані твоїм мозком».

Щоби змогти побачити реальність як вона є, Нео повинен пройти процес «відімкнення» від дротів, які з'єднані з його тілом. Ці дроти, з'єднані з тілом Нео, подібні до наших почуттів, які лише показують нам маленьке вікно реальності й полонять наш розум. Платон також описує процес поступового наближення до істини як больовий процес.

Тому реакція Нео, коли він відкриває цю істину, зрозуміла:

Нео: «Ні. Я не вірю в це. Це неможливо».

Морфей: «Я не сказав, що буде легко, Нео. Я лише сказав, що це буде правда».

Цікаво побачити, як обидві оповіді описують подібну реакцію людини перед лицем істини. Ми так звикли до нашої знайомої в'язниці чуттєвого світу, що нереальність виявляється реальною для нас, і істина втрачає своє значення. У нас також є глибоко вкорінений страх прокинутися, і ми б краще боролися, щоби захистити наші неправильні уявлення.

У міфі про печеру Платон описує, що відбувається з філософом, який, зумівши звільнитися від своїх ланцюгів, виходить із печери й відкриває правду. Він знову повернеться у печеру, щоби звільнити своїх товаришів по ув’язненню, але, пише Платон, вони б не повірили філософу і насміхалися б із нього, а якби вони могли дотягнутися до нього, то вбили б його.

Матриця описує подібну ситуацію:

Морфей: «Матриця – це система, Нео. Ця система і є нашим ворогом. Але коли ти всередині, озирнись. Що ти бачиш? Бізнесмени, вчителі, адвокати, теслі. Розум людей, яких ми намагаємося врятувати. Але поки ми це зробимо, ці люди все ще є частиною цієї системи, і це робить їх нашим ворогом. Ти повинен зрозуміти, що більшість із цих людей не готові бути відімкненими. І багато хто з них настільки інертні, настільки безнадійно залежні від системи, що вони будуть боротися, щоби захистити її».

Це завжди було (і, напевно, довго ще буде) драмою філософа. Перелік тих в історії, хто був осміяний, вигнаний, замучений або загинув за те, що розповідав правду, дійсно довгий.

Зрозуміло, чому «Матриця» – такий успішний фільм. Він торкається питань, які захоплювали розум найбільших мислителів історії; він містить всі елементи міфу і є багато в чому науково-фантастичною версією набагато старішого та дуже відомого міфу.

 

Значення міфів

Міфи універсальні і мають кілька універсальних функцій. Одне з послань Джозефа Кемпбелла полягає в тому, що «міфічна структура» – це більше, ніж основний архетип хорошої історії: міф навчає нас, як добре жити. Толкін писав, що міф та казка (два взаємозамінні для нього терміни) видаються йому найкращим способом передати мораль, і що вони готують читача зробити таку ж героїчну подорож у власному житті.

Бруно Беттельгейм у своєму класичному дослідженні дитячої літератури «Користь чарівництва», писав, що «з казок можна дізнатись про внутрішні проблеми людського буття та правильні рішення у скрутних становищах більше, ніж від будь-якого іншого типу оповіді, що в межах дитячого сприйняття». Мірча Еліаде, великий історик релігій, писав, що «кожен обряд, кожен міф, кожна віра зображає досвід сакрального й, отже, містить в собі уявлення про буття, смисл та істину».

Хорхе Анхель Ліврага одного разу сказав на лекції: «Коли греки створювали свої міфи, вони не брехали. Вони створювали психологічні інструменти для розвитку внутрішнього буття людини». Міфи – це не брехня, це вмістилища метаісторичних реалій...

Які ці метаісторичні реалії? Серед іншого вони є внутрішніми силами, які керують діями людей, такі як жадібність, жага влади, егоїзм, але також любов, співчуття та необхідність реалізації нашого внутрішнього потенціалу. Поки ці сили існують, буде також існувати битва між добром і злом – всередині нас самих. Ми також містимо в собі архетипи, які виражаються в міфах та символах. Так, усі міфи містять повідомлення для нашого власного життя і вчать нас, як вправлятися з життям.

Герой у міфах – це зразок для наслідування, і нам завжди потрібні зразки для наслідування у всіх сферах нашого життя. Зразок для наслідування є точкою відліку, і дає нам напрямок, як зірка в небі. Зразок для наслідування несе ідентичність, яку ми хочемо здобути, і дозволяє нам проектувати себе на майбутнє. Зразок героя – це, відповідно, фундаментальний ключ до еволюції людини і, як сказав професор Ліврага, психологічний інструмент для розвитку внутрішнього буття людини. Послання героя полягає в тому, що можна досягти успіху, і це пробуджує наше інтуїтивне відчуття, яке ми маємо в собі ще як нереалізований потенціал.

 

Необхідність в сучасних міфах

Джозеф Кемпбелл зазначив, що кожне покоління повинне відтворювати міф у відповідності до свого часу та створити свою власну дорожню карту того, як пристосуватися до світу. Він часто висловлював думку, що нестача сучасних міфів є незліченною втратою для нашої культури. Дж. Толкін також усвідомлював це і хотів створити сучасний міф за допомогою «Володаря перснів».

Х.А. Ліврага був переконаний, що людина без міфів, героїв, краси й священного перетворилася б на гуманоїда і втратила б здатність проектувати свої надії у майбутнє та створювати культурні форми, що дозволяють жити повноцінним, сповненим смислу, життям.

Міфи – це карта реальності, і вони містять величезну силу для пробудження внутрішнього потенціалу людини. Без міфів нам би не вистачало такої цінної карти реальності та бракувало б великого натхнення для відкриття нашого внутрішнього потенціалу. Масова зацікавленість «Гаррі Поттером», «Володарем перснів» та іншими показує саме це: нам потрібні герої міфів, які будуть нас надихати і до яких ми будемо прагнути.


Переклад з англійської: Олена Мяснікова, Катерина Любонько

Оригінал статті тут