Волонтерство заради справжніх змін

Автори: Тришья Скревала

Вінстон Черчилль якось сказав: «Ми існуємо завдяки тому, що отримуємо, але живемо тим, що даємо». Коли ми говоримо про сучасне волонтерство, то часто думаємо про людей, які мають «більше», надлишок знань чи ресурсів і діляться з тими, хто, як ми вважаємо, має «менше». Однак, якщо ми сприймаємо волонтерство тільки з цього поширеного погляду, то упускаємо саму суть того, що означає бути волонтером. Справжня віддача виходить далеко за межі фізичного забезпечення.

Сьогодні більшість із нас визнають необхідність змін у нашому світі, однак, ми можемо відчувати себе безпорадними, стикнувшись із неймовірною кількістю проблем, або можемо навіть перекладати відповідальність за них на когось іншого. Ми розраховуємо на місцеву владу, аби вони поліпшили інфраструктуру та чистоту наших міст, або на нашого прем’єр-міністра, аби він зменшив соціально-економічну нерівність. Але як рідко ми звертаємо погляд на себе і визнаємо необхідність власних змін. Чи можемо ми насправді провадити в життя довготривалі зміни навколо нас, якщо вони не є відображенням внутрішніх змін?

В одній лише Індії вже близько 3,1 мільйона зареєстрованих неурядових громадських організацій (НГО), багато з яких роблять значні кроки у вирішенні важливих питань. Кількість людей з усього світу, які жертвують кошти НГО, збільшилася з 1,2 мільярду в 2011 році до 1,4 мільярду в 2014 році і майже кожна третя людина пожертвувала кошти на благодійні цілі в 2015 році, тоді як один з чотирьох був волонтером.

Попри масштаб цих зусиль ми все ще не досягли тих змін, яких прагнемо. Тривожним є те, що 1 мільярд людей, як і раніше, живуть в умовах крайньої бідності (з доходом менше 1,9 доларів на день) в усьому світі. Одна людина з десяти досі не має доступу до безпечної питної води й одна з трьох не має доступу до туалету. Чи зі збільшенням нашого населення ми справді здатні позитивно вплинути на життя людини?

Ми й далі шукаємо зовнішні рішення, не розуміючи, що якщо ми не розпочнемо змінюватися всередині, жодна зовнішня допомога від організацій не здатна надовго вирішити проблеми, з якими нам доводиться стикатися. Зрештою, чи не ми є ті люди, особистості, які, гуртуючись, створюють ці самі організації, що, як ми сподіваємось, дивом змінять наш світ? Лао Цзи визначив цей глибокий закон життя, коли написав: «Аби був мир у всьому світі, має бути мир у країнах. Аби був мир у країнах, має бути мир у містах. Аби був мир у містах, має бути мир між сусідами. Аби був мир між сусідами, має бути мир у домі. Аби був мир у домі, має бути мир у серці».

Волонтерство можна визначити як рішення діяти відповідно до необхідності, з відчуттям соціальної відповідальності та без очікування грошової винагороди. Можливо, волонтерство красиве тим, що ми відкриваємо: його суть насправді зовсім не у “віддачі”. Як ми можемо давати тому, що є насправді ми самі? Хіба ми самі не є невід’ємною частиною нашого суспільства, нашої нації і нашого всесвіту? Ейнштейн ілюструє нашу взаємопов’язаність із суспільством: «Усі наші дії і прагнення пов’язані з існуванням інших людей. Ми їмо їжу, яку виростили інші, носимо одяг, який зробили інші, живемо в будинках, які побудували інші. Більшу частину наших знань і переконань передали нам інші люди за допомогою мови, яку також створили інші. Людина, залишена наодинці від народження, стане настільки примітивною та звіроподібною в своїх думках та почуттях, що ми навряд чи зможемо це збагнути. Людина є тою, ким є, і має таке значення, яке має, не так завдяки своїй індивідуальності, як завдяки тому, що є членом великого людського суспільства, яке спрямовує її матеріальне і духовне існування від колиски до могили».

Сприяння духу волонтерства — прекрасна можливість відкласти власні бажання заради чогось більшого, ніж ми самі. Це може бути одним із найпотужніших шляхів до власного перетворення, що дає нам внутрішні сили взяти на себе відповідальність за наше оточення, проявляючи громадську активність. Це філософія в дії, яка дозволяє нам практикувати вроджені людські чесноти, наприклад, щедрість і справедливість. І завдяки вчинкам для інших ми думаємо менше про самих себе. Насправді волонтерство — це вираження нашої людяності, акт волі, що дозволяє нам діяти цілеспрямовано, скоріше як господар, а не невільник анімалістичних викликів нашої особистості.

У міфі Платона про печеру дух волонтерства осягнула людина, яка, побачивши світло Сонця, повертається до печери, аби виконати свій обов’язок і попри труднощі поділитися своїм усвідомленням з іншими. «Коли я відпускаю те, чим є, то стаю тим, ким можу бути», сказав Лао Цзи і в цьому криється неймовірний потенціал для зростання і перетворення. Напевно, саме це насправді означає бути людиною. І якщо така діяльність може надихнути інших, напевно, це може принести справжні й довготривалі зміни.

Таким чином, волонтерство — це не стільки віддавання, як служіння, яке ми можемо практикувати щомиті нашого життя. Очевидно, що цей принцип служіння звучить у ритм з природним порядком життя навколо нас. Ніколи не очікуючи нічого натомість, сонце випромінює світло, енергію, тепло й утримує всю сонячну систему разом. І робить це так наполегливо, сходить і заходить день за днем не знаючи втоми. Ми як люди напевно теж можемо служити певним чином, не тільки людству, а й життю. Істинний дух волонтерства в тому, щоби виявити і виконати цю мету, щоб узгодити наші особисті бажання з великими потребами навколо нас. Це усвідомлення, що зовнішнє — це ніщо інше, як відображення внутрішнього. А тому внутрішні зміни — це єдиний надійний спосіб змінити світ на краще.


Переклад з англійської: Ірина Яковська

Оригінал статті тут