Київ / 07.03.2018

Андрій Баумейстер про важливість історії філософії. Тези лекції

Чи можна назвати історика філософії філософом? Із цього питання почався курс лекцій «Історія філософії» від Андрія Баумейстера для викладачів нашої школи філософії. Курс триватиме протягом березня 2018 року.

Публікуємо тези першої із п’яти зустрічей, що відбулася 2 березня, підготовлені викладачем «Нового Акрополя» Надією Кульгавою:

Сьогодні я розумію, що історія філософії – це важлива частина філософії й без першої неможлива друга. Річ у тому, що ми звикли до вкрай поганої історії філософії: у нашій традиції це поверховий переказ текстів. Але та історія філософії, про яку ми говоритимемо сьогодні, це головна кардіограма думки, життя мислення. У ній і проявляє себе думка, народжуються тексти, дискусії.

Андрій Баумейстер. Лекція 1

Виникнення історії філософії як науки пов’язане з іменем Вільгельма Гегеля (1770-1831), який у 1816-1817 рр уперше прочитав курс «Історія філософії». Втім це не означає, що до того філософів не цікавила думка їхніх попередників. Зокрема, перші доксографічні огляди були уже в античності – Теофраст, Діоген Лаертський та інші.

Гегель ставить питання: навіщо існує історична думка і що таке історія думки?

 Гегель вводить поняття розвитку, і для його розуміння потрібно розрізняти стани подвійної природи: «буття-в-собі» (potentia, δυναμις) и «буття-для-себе» (actus, ενεργεια). Наприклад, немовля має розум лише потенційно, має тільки можливість розуму (буття-в-собі), не володіючи ним для себе. Але цілком інша річ, коли цей розум реалізує себе, і це розкриття є переходом від потенції до стану буття-для-себе.

У царстві природи все живе (наприклад, рослини) перебуває в постійному змінюванні, при цьому не втрачаючи себе, і метою його розвитку, найвищим його звершенням, є плід як дещо окреме. У царстві духу все інакше: розкриваючи себе, дух не переходить в дещо інше. Розвиток духу – це вихід із себе і повернення до себе. Дух збагачує себе, і будь-яке мислення – це циркуляція збагачення.

«...У духові ж плід та зародок не лише суть однієї й тієї самої природи в собі, але тут є ще, крім того, буття одне для іншого... Те, для чого існує інше, є тим самим, що й саме інше... Розвиток духу, відповідно, полягає у тому, що його вихід із себе й саморозкриття є одночасно його поверненням до себе. Це віднайдення духу у себе, це повернення його до себе, можна визнати його найвищою абсолютною метою (Гегель «Вступ до історії філософії»).

За Гегелем, історія філософії – це і є розгортання духу на різних його етапах. Для розвитку думки Фалес і Парменід настільки ж важливі, як Декарт і Кант, оскільки кожна ланка, вбудована у цілісність духовного розвитку, має значення.

В історії філософії кожна її стадія уже містить у собі всю історію загалом. Тому, за Гегелем, так важливо сприймати історію філософії як історію розвитку духу, свідомості, мислення, а не просто як дещо дискретне, складене з окремих частин. І в цій історії важливо бачити внутрішні взаємозв’язки, без цього немає філософії.

Повертаючись до питання, чи філософ – історик філософії, можна сказати, що все, що можна назвати філософськими ідеями, концепціями, виникає з живого історико-філософського процесу, поза яким нічого не існує. Кожен, хто починає мислити, уже включений в історію філософії як в історію саморозвитку духу, і тут неможливо почати з нуля. Тільки ми починаємо філософствувати, в нас пульсує вся історія духу, вона проявляється у своїй цілісності, ми уже включені у цей потік. Ідея, яку ми осмислюємо, може виникнути лише як частина цього досвіду духу і співвідноситься з ним як клітина чи орган із цілим організмом, з яким вона пов’язана і без якого не має значення. Хоч я можу вважати себе окремим, унікальним мислителем і не підозрювати, що я виплеск на поверхні цього океану думки, через мене проходить історія духу.

Чим є історія філософії сьогодні? Які її головні ракурси?

Німецький медієвіст Курс Флаш у своїй «Історії філософії» (2005) розповідає про один спір, який виник на початку 90-х років про те, як писати історію середньовічної філософії. У чому полягала суть конфлікту?

Клод Паначчо у передмові до книги про Вільяма Оккама (пізній схоласт, номіналіст) виклав своє «кредо»: мене цікавить Оккам лише настільки, наскільки його думка може бути включеною у контекст сучасних дискусій аналітичних філософів про номіналізм. Отже, ми вивчаємо певного філософа, аби вбудувати його ідеї, аргументи в сучасні дискусії, і якщо ми не можемо цього зробити, ми маємо до нього лише історіографічний інтерес, він стає «музейним експонатом». Тобто в історії філософії нас цікавлять не тексти, а виникнення проблем, їхній вплив на появу нових проблем та їх актуальність у сучасних дискусіях. Така позиція Паначчо є близькою для багатьох аналітичних філософів: сприйняття історії філософії як історії проблем.

Ален де Лібера критикує позицію Паначчо. Вона призводить до того, що дослідник забарвлює інтерпретовані тексти своїми поглядами, і зовсім не обов’язково деякі номіналісти часів Оккома знайшли би спільну мову із номіналістами ХХ століття, адже це цілком різні моделі мислення. Допускати можливість безпосередньої дискусії між Оккамом та сучасним номіналістом – це стверджувати, що теорії середньовічного автора й теорії авторів ХХ століття відносяться до тих самих аспектів світу, мови чи мислення. Але звідки аналітичний історик філософії знає, що між середньовічним і сучасним номіналістами існує теоретична спадковість? Адже сьогодні ми бачимо й описуємо не такий самий світ, яким він був для людей середньовіччя. І якщо існують «розриви», історику філософії потрібно дуже уважно підходити до дослідження контексту, очистити об’єкт дослідження від поволоки сучасних упереджень і тлумачень.

Втім, слідуючи твердженню Лібера, якщо не може бути жодної спадковості, виникає сумнів у можливості історії філософії як науки. Обидва підходи (Паначчо й Лібера), доведені до крайнощів, призводять до складних для вирішення питань. Можливо, вміле їх поєднання допоможе адекватно ставити проблеми, враховуючи оригінальність і унікальність досліджуваного мислителя.

Андрій Баумейстер – доктор філософських наук, викладач філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, викладач метафізики й історії філософії у Вищому інституті релігійних наук святого Томи Аквінського, науковий редактор рубрики «Онтологія» в україномовній версії «Європейського словника філософій». Веде персональний філософський сайт.

Відеозапис усіх лекцій курсу з’явиться на нашому youtube-каналі.