«Євангеліє» Будди та езотеричний буддизм, частина 3
Автори: Хорхе Анхель Ліврага
Продовження. Початок:
«Євангеліє» Будди та езотеричний буддизм, частина 1
«Євангеліє» Будди та езотеричний буддизм, частина 2
Почнемо з декількох притч, що ілюструють міфологічні та історичні аспекти життя Сіддхартхи Гаутами та які потрібні нам для того, аби ще раз нагадати про моральні основи того, що з часом трансформувалось в релігію буддизм.
Їх особливість в тому, що, попри разючу історичну правдивість, кожен народ записує ці розповіді відповідно до свого менталітету. І тому в японських притч – японські особливості, у китайських – китайські, хоч і ті, й інші розповідають про одну й ту саму подію.
Як пояснювалось в попередній лекції, всі східні релігії визнають перевтілення душі. Тому в багатьох із притч наведені приклади з минулих життів Сіддхартхи (до того, як він став Сіддхартхою) і з різних боків показують нам «учнівський» шлях, який людина має пройти, перш ніж досягти «звання» Буддхи – Просвітленого. Так, наприклад, «Лалітавістара» розповідає нам історію «Голубка та сокіл».
Жив колись сокіл, який насправді був богом Індрою, що домовився з іншими богами випробувати, чи насправді Будда став Буддхою. Сокіл погнався за голубкою. Голубка заховалась в руках того, хто збирався стати Буддхою і попросила у нього захисту. Майбутній Буддха пообіцяв, що не дасть її скривдити. Але тут з’явився сокіл і став вимагати, аби Будда повернув йому голубку, тому що він першим її побачив і взагалі голуби – то його їжа. Будда зрозумів, що слова сокола теж мають сенс. Тоді він уклав угоду з обома птахами за якою і голубка залишиться жива, і сокіл отримає свою порцію м’яса, рівнозначну вазі голубки.
Будда звелів принести терези. Він поклав голубку на одну шальку терезів і почав ножем зрізати м’ясо зі своєї ноги та класти його на іншу шальку. Але бог Індра, щоби випробувати його, робив голубку все важчою і важчою, і так поступово Будда відрізав всі частини свого тіла і, побачивши, що не може врівноважити чашу з голубкою, сам ліг на терези.
Тоді з’явились боги і зізнались, що це було лише випробування.
Багато схожих на цю історій розповідають про самозречення. Інший приклад – історія «Будинок, що палав».
В одного заможного господаря був великий будинок, але його стіни були сточені шашлем, опори прогнили, а дах пересох і міг легко зайнятись. Й ось одного разу він відчув запах диму. Швидко вибігши надвір, він побачив, що будинок охоплений полум’ям і жахнувся, тому що дуже любив своїх дітей, які, не відаючи про небезпеку, грались десь у будинку.
Він думав з тривогою: «Що робити? Діти безтурботні і марно попереджати їх про небезпеку. Якщо я не врятую їх – вони помруть, якщо я врятую одного, решта все одно загинуть». Раптом йому прийшла щаслива думка: «Моїм дітям подобаються іграшки. Якщо я запропоную їм щось особливе, вони послухають мене». І він почав кричати: «Діти, дивіться скоріше, який подарунок я вам приготував! Тут для вас такі іграшки, яких ви ніколи не бачили. Ідіть швидше, а то буде пізно!».
І діти швидко вибігли з будинку в вогні. Слово «іграшки» зачепило їхні душі. Добрий батько від радощів накупив їм найкращих іграшок, а коли вони побачили зруйнований будинок, вони зрозуміли добрий намір батька і возвеличили мудрість свого рятівника.
Татхагата знає, що всі діти люблять фальшивий блиск світських забав і показує їм доброчинність Справедливості, намагаючись уберегти їхні душі від падіння і даруючи їм духовні скарби Істини. Ось про що говориться в притчі «Сліпий від народження».
Жив колись сліпий від народження, який говорив:
— Я не вірю в світ видимого світла. Не існує ні кольору, ні блиску, ні тіней. Немає ні сонця, ні місяця, ні зірок. Ніхто цього не бачив.
Його друзі говорили йому, що це не так, але він наполягав на своєму.
— Те, що ви бачите, — говорив він, — не більше ніж ілюзія. Якби кольори існували, я би міг до них доторкнутись. Вони не матеріальні і не реальні.
У той час жив лікар, якого викликали до сліпого. Він змішав чотири простих елементи і вилікував його від хвороби.
Татхагата – це лікар, а чотири простих елементи – це чотири благородні істини. (В іншому ключі – це чотири елементи особистості).
У притчі «Жорстока чапля, яку одурили» розказано:
Швець, що обшивав громаду, мав звичку дурити своїх клієнтів та хвалитися, що він розумніший за інших. Одного разу він укладав угоду з іноземцем, який був ще більший шахрай, а тому швець отримав великі збитки. І Благословенний сказав: «Це не єдина подія в долі цього жадібного шевця. В інших подібних випадках (в інших втіленнях) він мав подібні прикрості і, намагаючись одурити інших, врешті-решт втратив самого себе. Цей ненажерливий чоловік пережив раніше багато народжень. В одному з них він був чаплею, що жила біля ставка. Коли настав сезон посухи, вона сказала рибам:
— Невже вас не хвилює ваша подальша доля? Зараз зовсім мало води, навіть менше, ніж вам необхідно, щоби прогодуватись в цьому ставку. А що з вами буде, коли він зовсім висохне?
— А правда, — сказали риби, — що з нами буде?
— Я знаю чудове озеро, яке ніколи не пересихає, — відповіла чапля. — хочете, я віднесу вас туди у дзьобі?
А оскільки риби почали сумніватись в чесності чаплі, вона запропонувала послати одну з них, щоби та побачила озеро. Один товстий короп задля інших ризикнув пуститись у мандри. Чапля показала йому чудове озеро і повернула до громади цілим та неушкодженим. Тоді сумніви риб розвіялись, перетворившись на абсолютну віру в чаплю, яка перенесла їх по одній зі ставка на прекрасне дерево (з тих, що називають варанас) і там з’їла.
В ставку ще жив рак, і, з’ївши всіх риб, чапля захотіла з’їсти і його. Вона сказала:
— Я перенесла всіх риб у чудове озеро. Хочеш віднесу і тебе теж?
— Але як ти понесеш мене? — запитав рак.
— У дзьобі, — сказала чапля.
— Але так ти мене впустиш. Я не хочу, щоб ти мене несла, — відповів рак.
— Не бійся, – сказала чапля, — я буду добре тримати тебе всю дорогу.
Тоді рак сказав собі: «коли ця чапля бере рибу, вона точно не випускає її в озеро. Одначе, якщо вона дійсно віднесе мене до озера, це буде чудово. Якщо ж я буду в небезпеці, я просто переріжу їй горло й уб'ю її.
— Ну що ж, моя люба, — сказав рак чаплі, — ти не можеш мене надійно тримати, але у нас, раків, є чудовий засіб. Якщо ти дозволиш схопити тебе за шию клешнями, я з задоволенням полечу з тобою.
І чапля, не зрозумівши що рак хоче одурити її, погодилась. Тоді рак кріпко вчепився в її шию клешнями і закричав: «Ну ж бо, вперед!». Чапля підняла його, показала йому озеро, але потім повернула до дерева.
— Люба моя, — вигукнув рак, — озеро тут, а ти несеш мене в інший бік! От тоді чапля і сказала ракові, що той їй не господар, і, показавши йому купу рибячих кісток, попередила, що збирається його з’їсти.
— Так от що! Вони загинули через власну дурість, але, якщо маю померти я, то ми помремо разом. І з цими словами рак здавив клешнями шию чаплі.
Чапля, схлипуючи, стала просити зберегти їй життя.
— Ну добре, тоді спускайся і випусти мене в озеро.
Вона так і зробила, але рак все одно відрізав їй голову, наче стебло лотоса.
Закінчивши цю історію, Будда додав: «Не перший раз цей чоловік був одурений, те ж відбувалось в інших його втіленнях».
***
Ми не знаємо точно ні коли буддизм потрапивв до Китаю, ні яким шляхом він прийшов. Погодимось з теорією Гельмута фон Глазенаппа, що, найімовірніше, перші буддисти були прямими посланцями Ашоки. Оскільки ми знаходимо їх в Європі та Африці, можна допустити, що ці посланці, розіслані в усі боки, добре споряджені й натхненні високим релігійним поривом, скористались відносно легким Шовковим шляхом. Отже, приблизно в середині ІІІ століття до н.е. буддизм через Центральну Азію зміг потрапити до Китаю й навіть утвердитись там. Особливо потрібно врахувати, що Китай тоді був незрівнянно менший, ніж зараз, і кордони його часто змінювались
Є дані про те, що спочатку буддизм плутали з вченням Лао Цзи, вбачаючи в ньому спорідненість із вченням «Прямого шляху», або Дао. Конфуціанство ж, з його культом давніх релігій Китаю й схильністю до змін, завжди йому протистояло. Не будемо забувати, що слово У-вей китайською означає «не-діяння», і в ньому ми знаходимо зв’язок з Дао, з «Дао де цзин». Тому не дивно, що нові вчення буддизм і даосизм (що спирається на Лао Цзи) об’єднались в якомусь розумінні проти «Чжоу-Лі», канону життя суспільства, який домінував від часів династії Чжоу.
Традиція та історія Китаю люблять теорію про те, що буддизм прийшов до них невдовзі після пророчого сну імператора Мен-ді в 61 році. Уві сні він побачив «золотого чоловіка, що сяяв як Сонце». Проведені астрологічні розрахунки спонукали до висновку, що «Небо закликало поклонитись новому Божеству, яке з’явилось на західних землях». З цього часу буддизм став розповсюджуватись і в 355 році, в епоху східної династії Цинь, був офіційно проголошений однією з релігій імперії.
Мусульманське вторгнення в Індію відбулось в час глибокого занепаду буддизму. В Китаї ж він залишався сильним. У VIII столітті з буддизму зняли всі заборони і він навіть сприяв розвитку масштабних театральних та музичних форм.
Так він проіснував до династій Мін і Цин, а потім ослаб через внутрішні протиріччя й зростання матеріалізму, який сплюндрував Китай із встановленням республіки в 1912 році і продовжує плюндрувати й сьогодні, при атеїстичному комунізмі.
Буенос-Айрес (Аргентина), 1971
Продовження: «Євангеліє» Будди та езотеричний буддизм, частина 4