Квіти довіри
На осінній Київ упав вечір. Затишно тьмяніли ліхтарі, втомлений люд поспішав до метро. Олена стояла біля вікна і пила запашну каву. День видався важким. Чергове інтерв’ю з черговим «чесним» політиком. Як вона втомилася від них! Знову дороге авто, брендовий одяг і золотий годинник, знову твердження на камеру, що він вже точно той, хто заслуговує на народну довіру. Цього разу вона таки не втрималася і запитала: «Що Ви розумієте під словом «довіра»? Який сенс вкладаєте у нього?». Гість трохи розгубився. Мабуть, такі питання не приходили до нього серед вихору передвиборчої агітації та кулуарних схем. Олена знала, що це невинне запитання коштуватиме їй невдоволення начальства, але воно бентежило її, вимагало уваги, пекло. Ці кандидати, які заслуговують на довіру, подруги, які схлипують після чергового розриву – «я ж так йому довіряла, а він…». Що ж це за невидимий секрет ця довіра?
Саме людське життя починається з довіри, коли двоє відчувають, що розчиняються одне в одному, коли вони близькі настільки, що можуть взяти спільну відповідальність і дати нове життя. Тоді вища сутність, можна назвати її Богом, а можна інакше, довіряє цим людям справжнісінький скарб – душу, яка приходить у цей світ чистим і непорочним дитям. Це дитя ще не забуло безмежну доброту, не відає про зло і тому повністю довіряє своїм батькам. Довіра світові аж виплескує з дитячих оченят. Вони вірять батькам і вчителям, що зайчик приносить гостинці, що фламінго рожеві, тому що їдять моркву і п’ють молоко. Але час йде і життя показує, що на гостинці потрібно заробити гроші, а морква і молоко – просто корисні, а не фарбують фламінго у рожевий. І взагалі життя – не така вже й проста штука, спробуй вгадай де правда, а де фальш. Тут вже приходить час згадувати що таке довіра батькам і вчитися. Вчитися довіряти своїм дітям.
Але по суті довіра – це завжди про себе. Довіра – це насамперед впевненість у собі самому. Це впевненість, що ти вчиниш так, а не інакше, що ти вчиниш по совісті і на совість. Людина завжди інтуїтивно знає де добро, а де зло. Довіра – це знання, що ти обираєш добро чого б тобі це не коштувало. Якщо в тобі є це знання, то ти шукаєш його і в інших. Тільки так ти здатен довіряти. Якщо людина непослідовна у своїх цінностях, то і у відносинах з іншими вона почуватиметься, наче на мінному полі, у постійному страху бути обманутою. Люди ж, які свідомо обирають гіршу сторону себе, мабуть, взагалі не здатні до довіри.
Кажуть, довіряй, але перевіряй. Народна мудрість поганого не порадить. Справді, не варто ототожнювати довіру і сліпу віру. Потрібно аналізувати, відчувати. Довіра — та квітка, яку подаруєш не кожному. Чому Олена й запитала про довіру цього жевжикуватого кандидата. За час її роботи у неї склалося враження, що більшість її гостей плутає довіру з наївністю. Справді, довіра — це шанс, який ти даєш іншому. Але хто сказав, що за те як використовується цей шанс немає відповідальності? Довіру потрібно виправдовувати. І перевіряє її не людина, яка довіряє, а саме життя.
І якщо хтось топче подаровану кимось квітку довіри, то разом з нею він розтоптує не тільки чиєсь серце, а й свою гідність, частку своєї безсмертної душі. Довіра — це відповідальність.
Олена допивала каву і дивилася, як її гість сідає у чорну блискучу машину. Він тримав тільки мобільний, але Олена вже уявила у нього в руках величезний букет із тих квіток довіри, подарованих йому людьми. Що він з ними зробить? Побавиться, похизується та й викине, як ті дівчатка з 101 трояндою в Instagram? Як же бракує нам “маленьких принців”, які не зривають троянди, а доглядають за ними, переймаються їх долею.
Олена допила каву, вдяглася і поринула в осінній вечір.