Танець довіри
Світ загойдався, стеля різко наблизилась, а потім вона відкинула голову і побачила, що до підлоги було більше як два метри. Це відчуття завжди хвилювало її, всередині все згорталося їжачком, а тіло кидало то в жар, то в холод. Вона згадувала як була маленькою дівчинкою і робила свої перші па, згадувала перші підтримки і свого першого партнера. Одного разу він не втримав її, і вона впала обличчям на підлогу. Пам’ятала теплу кров, що полилася їй просто на очі, і свої перші схлипи переляку і болю, що перейшли в крик, який густо заповнив тишу у танцювальному залі. Відтоді її обличчя покривав тоненький, але помітний шрам, що вона його старанно приховувала, зачісуючи на нього невелике пасмо волосся.
Тепер все інакше, в неї інший партнер і вони готуються до найважливішого танцю у їхньому житті. Цей танець, як говорять, відкриє для неї, талановитої танцюристки, нові горизонти. Проте всі знають як тяжко їй даються підтримки, і як вона щоразу напружує тіло, коли опиняється над підлогою, як зникає легкість у її рухах і у напрузі тіла проступає невпевненість. Бо вона щоразу відчувши як теплі і міцні руки партнера підіймають її, намагається себе заспокоїти, що мовляв так сталося лише одного разу, і партнер надійний, але коли він її підіймає вправним рухом – вона щоразу відчуває ту теплу кров на скроні, біль на обличчі і свій шрам, який на все життя змінив її.
Вона любила танцювати і не тямила себе від щастя на танцювальному майданчику. Віддавалася кожному руху партнера, любила як світ довкола стирається і крутиться, і всередині з’являється легкість, яка тягне її вгору. Вони тренуються із новим партнером другий місяць і за кілька годин виступ який змінить її життя. Більше за все вона хоче вийти на сцену, і більше за все боїться її, бо ж знає що підтримки – це шрам на її любові до танцю. Вагається, а потім встає і говорить йому перед виступом: - Знаєш, Женю, я не можу. Вибігає з приміщення залу. На вулиці злива, і її біла сукня набирає води і бруду з калюж. Спотикається, не тямить себе від того, що вчинила. Він біжить за нею мимо пустих вулиць, розлякуючи котів і тишу вечірнього мороку своїми гучними кроками. Наздоганяє її, бере за плечі і бачить, як вона опирається, як страх і розпач став їй у горлі. Ось вона поступилася перед своїм шрамом. Ось втратила те, чого хотіла найбільше. Ось тепер її життя втратило сенс і стало пусткою, бо в ній не лишилося нічого окрім шраму на її скроні. Говорить йому, відсахнувшись:
- Тепер можна не зачісувати волосся. Тепер усе помітно і зрозуміло. Не те щоб я тобі не вірила, ти ж бо не впустив мене ні разу. Але ж ти знаєш, що я щоразу думаю про це. Щоразу втрачаю концентрацію і легкість. Навіщо змагатися, коли результат очевидний, боротися за нагороди, коли не можеш побороти себе. Пробач, що підставила, знайдеш кращу партнерку – досягнеш успіху, в тебе все попереду, - сльози їй навертаються на вії, чіпляються за них. Вона схлипує, ділить слова на склади, руки трусяться, в грудях стискається. Розуміє, що в неї все позаду, що роки тренувань марні, а її любов до танцю не взаємна.
- І справді, - знітився він, - всяке може трапитись. Мої руки тисячу разів повторили ці підтримки, але можуть завжди помилитись чи схибити. Мої м’язи – це лише тіло, і я не можу бути в ньому впевненим на всі сто – скільки б я не повторював рух, як і ти не можеш бути впевнена в мені – скільки б я не підіймав тебе. Бо твій страх – це відчуття перед тим, на що вплинути не можеш, перед випадком. Але нічого не можна створити, не замирившись, що можеш схибити або програти. Нічого вартісного не можна створити на одинці, і наш танець для двох. Ти мусиш змиритися із можливістю зазнати поразки. Бо любов і краса варті того, щоб ризикувати, навіть тоді, коли в тебе нічого не виходить тисячу разів, а тисяча перший може стати вдалим. Ти можеш впасти, але не спробувавши, позбавиш світ можливості стати кращим.
В неї очі широко розплющені, вона дивиться на нього з жалем і соромом. Думає, що дарма втекла, думає, що якби не втекла, то не почула б всього цього. Піддається, коли він бере її долоню, іде за ним, обоє геть промокли під дощем, мокра тканина холодно тулиться до тіла.
Вона виходить на сцену і не думає ні про те що сталося, ні про те, що глядачі здивовані їх зовнішньому вигляду. Танцює як востаннє, дає світові довкола і всередині неї шанс на порятунок. Він веде її впевнено, а вона відчуває його руки і піддається на кожен рух, відчуває як краплі від плаття розлітаються на підлогу. Відчуває як рука його пірнає під неї і підіймає її високо. І вона думає собі, що байдуже впаде чи ні. Думає, що можливість одного красивого руху вартує крові на її обличчі. Думає, що людина яка тримає тебе за руку і не дає позбавити саму себе мрії, варта можливого болю. Думає, що все може статися, але іноді страшніше, коли не станеться нічого. Вона відчуває байдужість до того, що волосся відкрило шрам на її обличчі, і чує як люди аплодують їм і танцю їхньої довіри.