Довіра як екзистенційна основа
Людина змінювалася у продовж віків дуже часто, а думка про неї ще частіше. Всі мислителі намагалися розкрити сутність людини. Кожен з них завжди додавав щось нове переосмислюючи її незбагненну природу.
Сама ж людина важко торувала свій шлях у пошуках істини, себе, прихистку, того кому б можна було б довіряти по-справжньому, адже здатність довіряти, здається є однією з найважливіших рис людської сутності. Найперше, що спадає на думку – це бажання відповідсти на запитання: що ж це за дивний феномен «довіра»?
Якщо ж згадати античного мислитиля Аристотеля і помислити феномен довіри у руслі його філософської традиції, то можна побачити, що людина істотота суспільна, а тому довіра не вроджена здатність людини. Вона як і людина є паростком, що тягнеться завжди у гору, стаючи в сприятливих умовах все твердішим та міцнішим. Він не є сталим, а тому часто життєві ситуації можуть похитнути його, навіть зламати, проте його прагнення ставати міцнішим є визначальним для нього.
І як багато не було б в світі доброти та любові, завжди знайдуться і ті люди, котрі готові скористатися добротою ближнього, а тому постає відразу питання: Чи можемо довіряти усім? Сенека у своєму листі до Луцілія пише: «Одні першому-ліпшому, хоч би кого зустріли розказують те, чим лише з друзями можна було б поділитися, вони ладні в будь-чиї вуха вилити те, що напекло їм душу. Інші, навпаки, бояться, аби про них, бува, не дізналися чого навіть найближчі, от і заганяють в угли душі кожну таємницю, готові й собі, якби змога, не довіряти. Не слід робити ані того, ані цього. Адже хибить і той, хто всім довіряє, і той, хто не довіряє нікому. Тільки перший, я сказав би, хибить благородніше, другий безпечніше»..Отож, йдучи по слідах думок античного мислителя, можемо зробити висновок, що потрібно перед тим як довіряти добре подумати над тим кому довіряємо, чи не будемо шкодувати, якщо довіримося.
Звісно умови життя надають нам можливість довіряти комусь, часто вимагають цього. І якщо б їх покращити то, можливо нам не потрібно було боятися того, що нашою довірою знехтують. І здавалося б є вирішення цієї проблеми: кожен раз потрібно чинити так як це вимагає всезагальний закон говорячи словами Емануеля Канта. Тоді й приховувати не потрібно нічого, адже так чинив би кожен. Хоча мислителі знаходили, знаходять моральні максими, проте, знаходяться люди, які завжди порушують їх і тим самим руйнують пароски довіри один до одного. І так сталося, що сучасність – це не Античність, а людина хоча і має згадки про минуле, має максими але не завжди використовує скарби, не довіряє думками мисдителів.
Проте, сучасність й надає нам нові можливості для створення нових видів взаємовідносин. Світогова мережа нагадує небо, де світло зірок дозволяє комунікувати між собою мільйонам людей створюючи ілюзію спілкування. Саме сучасне суспільство дозволяє помислити нові можливості до того, яка довіра наповноє кожного з нас. Потоки інформації, що перетікають від одного комп’ютера до іншого створюють з одного боку ілюзію, а з іншого новий світ спілкування між людьми.
Можемо знайти багато критики такого простору, адже він формує наприклад: анонімність, безвідповідальність. Але така невизначеність в ситуації самотності сучасної людини, необхідності довіри до когось створює середовище де людина може по-спражньому відкритися для оточуючих. Навіть якщо і не відкритися, то поглянути на образи людей, котрі можуть завжди відповісти їй. Сучасність не є настільки загрозливою, потрібно лише вміло використовувати надбання.
При вдалій взаємодії людина починає довіряти іншій навіть не бачачи її. Якщо ж говорити в більш загальному плані, то це дає можливість сформувати коло однодумців та розширити його. Далі можна розширити радіус свого впливу, розділити свої переживання смутку або радості. Але, якщо говорити в більш прагматичному сенсі взаємна довіра кількох людей здатна створити щось більше, піднімаючи кожного вище і вище створюючи нові можливості для вираження людського, адже саме розширення можливостей дозволяє людині розкрити глибину її екзистенції.
Понятяття довіри можна розуміти на різних рівнях: проте одним з найважливіших його характеристик – це надання можливості очікування від Іншого виправдати або не виправдати наші сподівання. Для того, щоб відбувалася взаємодія між суб’єктами потрібно, щоб завжди була готовність кожного до певного ризику. Проте, що ж чинити, якщо наші сподівання не виправдані?
Напевно, потрібно намагатися зберігати відкритість до інших. Така відкритість пов’язана з нашою молодістю, котра надає нам сили йти далі і далі, по-новому дивуватися барвами світу. Вона дозволяє не задумуватися над падіннями котрі нас спіткали упродовж життя. Піднявши голову до зірок можна побачити їх незліченну кільлькість. І саме у наш час кожен може дістатися до тіє зірки, котра здається йому наймилішою. Такий космічний політ – це вихід у пошуках особистості, якій могли б довіряти набагато більше ніж людям зі світу повсякденного. Пошук своєї зірки – це пошук людини, яка випромінює світло доброготи, тепла, ласки. Довіряючи завжди хочеться літати, посміхатися, радіти, ніби паросток, сходити все вище і вище, розкриваючи своє Я, допомагаючи розкрити екзистенцію Іншого.