Босоніж

Автори: Ксана Коваленко

Ну звичайно, вона жива,

І дбайлива, яка ж іще?

Он і птаху і янголу вона підставляє плече,

У косі її плескає сива глибока ріка,

І мальків вкриває вона прозорим плащем.

 

Як боронить вона цей світ від сірої нудьги –

Щосекунди виходить за рамки, за береги,

Йде за межі, по срібному полю іде босоніж,

Ти у неї в руці, і нікого нема навкруги.

 

Не втекти, куди ж бо від неї втечеш?

Ну хіба що під снігом цим рястом тендітним зростеш,

Будеш гнутись під вітром,

Будеш спраглим живої води,

Будеш бачити всюди її неминучі сліди.

 

Все одно білим полем тобі доведеться іти босоніж –

Кожен крок твій – як ніж, кожен подих – як ніж,

кожен друг – наче ніж.

Хоч і знаєш як путь ця скінчиться, сліди залишай,

Шлях торуй, не зважай на її білий плащ,

Не зважай…