вул. Данила Щербаківського, 9А

Київ

  • Вінниця
  • Дніпро
  • Запоріжжя
  • Івано-Франківськ
  • Київ
  • Львів
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Харків

Чума

Автори: Хорхе Анхель Ліврага

Написано у червні 1991-го року

Стоячи в воротах Александрії, Парацельс побачив, як наближалася Чума. Він спитав її, скільки душ загине цього разу, на що вона запевнила його, що не більше 10 000. По кількох місяцях Чума поверталася назад, забравши 50 000 загиблих. Парацельс почав картати її за брехню, але вона відповіла, що дотримала свого слова, інші 40 000 померли від страху...

Анонім, XVIII ст.

Не раз я читав про великі пошесті, які спустошували нашу планету в різні часи і в різних місцях. Бачив архітектурні перлини, зведені на честь припинення хвороб, яке приписували божественному втручанню, як наприклад Чумний Стовп у Відні.

Часто я подорожував у ті країни, де різні форми смертельних захворювань (під спільною назвою «чума») є ендемічними. Зараз, коли я пишу цю статтю, штаб ліквідації наслідків катастроф ООН повідомляє, що в щонайменше 60‑ти країнах існує певна форма чуми, і не варто думати, що вони перебільшують. Але я ніколи свідомо не подорожував до відомих епіцентрів поширення хвороби (так звані «країни третього світу» зазвичай приховують свої епідемії, аби не дискредитувати себе, оскільки вважаються «країнами, що розвиваються», або ж щоб не відлякати туристів).

Так приховуються хвороба Шагаса, віспа, жовта лихоманка, правець, малярія, сказ, трихінельоз, сонна хвороба та інші, які мордують із різною інтенсивністю найубогіші місця проживання нашого нещасного людства, де щонайменше 60 % людей живуть у сумнівних умовах, а тривалість життя 40 % з них складає приблизно стільки, скільки й у європейських селян 4 000 років тому.

Перебуваючи в Центральній Америці, чиї береги були уражені «червоними припливами» (що значно зменшувало звичайне споживання риби), я почав натрапляти на заголовки газет, в яких повідомляли, що холера, яка спалахнула в Перу, поширюється на приблизно 100 кілометрів щодня.

До того часу Перу вже 90 років як не знала жодного явного спалаху холери. Деякі епідеміологи висували теорію, що вірус занесли кораблем із Китаю, який пристав до центрального берега Перу з Тихого океану. Відсутність гарної комунікації та загальна непоінформованість населення щодо характеристик хвороби та способів її лікування викликали хибні уявлення про її причини. Інші дослідники, не менш авторитетні, скидали її на споживання сирої риби і раків у страві, в народі поширеної як «севіче»... відповідно було оголошено дотримання правил гігієни – насамперед рекомендували піддавати термічній обробці їжу та кип’ятити воду... Але ці заходи були зірвані поведінкою Президента Республіки, який продовжував вживати севіче. Пізніше стало відомо, що його страви були зроблені з камбали, глибоководної риби, яку через високу вартість не могли собі дозволити 98 % відсотків перуанців.

Тож хвороба швидко поширилася, забравши першу тисячу життів у самому Перу, а також проникнувши за межі країни до Еквадора, Колумбії та Чилі.

У Карибській зоні почав поширюватися страх, і насправді доволі обґрунтований, адже, наприклад, у Тегусігальпі (столиці Гондураса), половина мешканців спорожняється на вулицях, а інша половина у себе вдома, хоча насправді немає справжнього реєстру кількості туалетів. І це стосується близько мільйона жителів.

Під час своєї подорожі «вниз» на південь я бачив аж до самої Ліми (столиці Перу), як зростав острах. Ліма, колись прекрасне й квітуче місто, тепер стало мегаполісом убогості й безладу, де тісняться не менше трьох мільйонів душ, серед яких, за свідченнями найнадійніших статистик (зі Сполучених Штатів), із тих, хто має роботу, лише 10 % перебувають над мінімальним рівнем бідності згідно шкали ООН. Інші виживають завдяки тому явищу, яке автор «Іншого шляху» [1] по-доброму назвав «неформальна економіка» [2]... Насправді ж це спілка бідаків, які живуть в умовах гірших, ніж тварини в Європі, та які морально впали через крадіжки, пограбування, подвійний ринок валюти, продаж виробів ручної роботи як привід пограбувати роззяв-туристів, чи напад зі зброєю на дорогах в ім’я – чи то правда, чи ні – партизанської групи «Світлий шлях» або «Тупак Амару». Звичайно, не бракує й торгівлі наркотиками, проституції і викрадення дітей задля викупу або продажі їхніх органів за кордон.

Потрапивши у країну, де поширюється епідемія, я відзначив для себе дві речі. Спочатку будь-яка сира їжа сприймається як отрута, а воду використовуєш лише кип’ячену чи мінеральну – не тільки щоби приготувати їжу, але й почистити зуби. Митися ж водою, яка може бути інфікованою холерою, – цікавий досвід, інстинкт виживання зціплює губи, все робиться машинально й швидко, ніби хочеш втекти від води. Кожен розлад шлунку здається викликаний холерою, і ти очікуєш її розгортання. Піретрумові спіралі постійно запалені, щоби відлякувати малярійних комарів та інші «приємності».

Другий етап настає, коли мандрівник вже звикає до сенсаційної термінології преси і починає сприймати ситуацію більш розсудливо. Чума своєю невидимістю та невловимістю, безсумнівно, лякає більше, ніж військові, бо від людей можна чи то відбитися, чи то втекти. Але, порівняно з військовими, хвороба милосердніша, бо вбиває лише від 9 до 10 % госпіталізованих, які є лише половиною усіх вражених хворобою... чи то п’ятою частиною... хто знає?

Не забуваючи правил безпеки з водою, починаєш вживати певну сиру їжу, як наприклад, очищені від шкірки фрукти. Саме у цій другій стадії небезпека набуває своїх справжніх розмірів.

Відвідавши керівника Медичного центру «Серапіс» у Лімі, я застав його та інших співробітників центру усміхненими й спокійними. Вони мені сказали, що зі свого оточення їм ще не доводилося приймати жодного хворого холерою. За словами лікаря Райдаґи, спалах захворювань спричинений насамперед низькими санітарними умовами Перу, багатолюдністю, сміттєвими звалищами та відсутністю гігієни. Він зауважив, що окрім холери, існує ще багато хвороб, які вражають населення. Серед них трихінельоз, який виникає через вживання м’яса свиней, які харчуються на смітниках в околицях Каяо, – цю проблему мають скоро вирішити. Також він мені повідав про сказ у кажанів амазонських лісів, які кусають худобу і маленьких тварин, породжуючи ендемічний ланцюжок, який складно викорінити. Лікар не боїться холери і вважає її циклічним злом тих, хто спустошує його землю, зокрема політичних профанів та корупціонерів, які прихоплюють у свої кишені те, що мало піти на охорону здоров’я.

Справді шкода також, що у цю наукову проблему, як це звичайно буває, втручаються релігійні фанатики. Вони борються з найдешевшими й найпростішими способами контролювати демографічний ріст, посилаючись не на Священне Письмо (воно ж то не зачіпає цієї теми), а на енцикліки, видані старійшинами церкви, які зі своїх палаців не можуть оцінити проблеми населення. Й хоча останнім часом вони подорожують, але й то недовго, і їх при цьому супроводжують стільки машин і охоронців, що їм також не вдається зламати свої стереотипи щодо контрацепції і «примноження Божого народу». Не меншим злом є робота більшості політиків, які за своїм постійним збагаченням та розширенням влади не бачать, чи вдають, що не бачать, справжніх бід свого народу.

Зараз, поки пишу це, у Буенос‑Айресі один державний високопосадовець шкодує про закриття проєкту «Кондор ІІ», ракети типу 9К72 «Ельбрус», яка розробляється з фінансової допомоги Іраку, – тепер Аргентина не зможе розмістити на орбіті свої супутники на початку третього тисячоліття. Тільки божевільний сказав би таке!

По-перше, допущена технічна помилка – та ракета ніколи не зможе досягти потрібної висоти, аби вивести на орбіту якийсь об’єкт. Єдине, що зможе, – це транспортувати вибухівку задля військових цілей по системі Земля‑Земля. А по-друге, яке пуття Аргентині з того, що вона виведе супутники на орбіту, тоді як аргентинські пенсіонери харчуються соціальними обідами посеред площі Лавальє, а в центрі Буенос‑Айреса діти порпаються у смітниках, аби щось поїсти?!... Демагогія! Хворі голови! Фанатичний націоналізм, що відвернувся від реальності! Егоїзм!

Між чемпіоном у боргах Бразилією та меншим боржником Параґваєм, на щастя відомим своїми прекрасними квітами та вишуканими тканинами нандуті [3], побудували грандіозну (і в той же час цілком даремну) греблю Ітайпу вартістю в тисячі мільйонів доларів. Сьогодні зводиться, ще одна наймасштабніша у світі гребля Ясірета – між Аргентиною та Параґваєм, на яку витратили 6 тисяч мільйонів доларів. В Аргентині вже закінчена гребля Ель-Чокон [4] – сьогодні цей район виробляє лише шосту частину тієї електрики, яку задумувалося.

Але чому тут дивуватися? Губернатор Буенос-Айреса розпорядився прикрасити під час свят вулиці та площі квітами на 200 000 доларів, тоді як відмовляється видати 25 000 доларів на томограф, якого потребують численні хворі, натомість намагається придбати його за особисті пожертвування населення.

І так усюди: від разючого та даремного озера Насера, затриманого єгипетською Асуанською греблею – сьогодні лише частково відкритою, оскільки не було враховано, що вона затримуватиме й мул, який тисячоліттями сприяв надзвичайній родючості на берегах Нілу, до дорогого безглуздя – ультрамодерних руїн, що по центру перетинають Медельїн (Колумбія), на місці, де мала бути лінія метро, така ж ілюзійна та утопічна, як і «електропотяг», який, за словами попереднього президента Перу, мав перетнути Ліму. Світ, чия назва звучить ніби з сарказмом – «країни, що розвиваються» – це світ, де природні багатства марнуються на вітер, принесені у жертву на фанатичні вівтарі політичного кар’єризму та корупції, яку годі уявити. А люди... у злиднях!

Можливі рішення

Сьогодні населення Землі, яке налічує 5,4 мільярда людей, живе здебільшого в так званому «третьому світі», який сьогодні розповсюджується на деякі країни Східної Європи; за 30 чи 40 років людство може сягнути відмітки у 10 000 мільйонів.

Тому людей потрібно навчати й надавати засоби контрацепції, аби стримувати демографічний вибух, який сьогодні жорстоко губить мільйони новонароджених дітей, що є справжнім колективним абортом.

Пошесті, характерні для всіх епох Середньовіччя (і сьогодні ми на порозі такої епохи) наразі некеровані, оскільки немає вакцин, які б покривали понад 30 % ризику в найбільш сприятливих випадках. Потрібно вкладати більше грошей у наукові дослідження і менше витрачати на дорогі безглуздя та нескінченні поїздки чиновників для нескінченних планів розвитку... бо єдине, що вони розробили, – це бідність і насильство.

Потрібно визнати, що країни «третього світу», які постраждали від пошесті, та країни, які можуть постраждати найближчим часом, живуть, відносно розвинутих країн, у період, що передує епохам етрусків та римлян з погляду наявності водопроводу й каналізації, або ж у доінківський період з погляду системи землеробства та гірничої справи. Отже, ось прості завдання, які потрібно негайно виконати, використовуючи підручні засоби, не чекаючи на міжнародні позики чи милостині, які спричинять ще більші борги.

Якщо ми не будемо використовувати занадто складну техніку, яка за кілька місяців перетворюється на гори металобрухту, то мільйони людей обох статей отримають роботу, їжу та дах над головою, крім дисципліни та гідності. Якщо вода і земля будуть чистими й здоровими, повітря менш забрудненим, а неконтрольоване вирубування лісів буде припинено, то на основі міцних і здорових сімей можна створити справді цивілізовані міські центри. Пошесть – це не Божа кара, як вірять нерозумні, а наслідок недостатньої гігієни, дисципліни життя та екології людини.

Потрібно скасувати будь-яку політичну чи релігійну систему, яка, шукаючи більше власної експансії та престижу, повернулася спиною до інтересів людей, їхньої безпеки, здоров’я, харчування та гігієни. Ця убогість є настільки небезпечною, що деякі народи, як наприклад індуси, реформували власні релігійні вірування в останні століття і віднесли свої нещастя до «духовних випробувань», які ведуть до раю... Час від часу з відчаю вони вбивають своїх правителів, але відчай продовжує існувати, похований під купою брехні та невігластва, фізичних та метафізичних.

Пригадую, як під час моєї останньої подорожі до Індії, у Варанасі, зануреному в розбещеність та жах, один «святий» намагався переконати нас у тому, що той, хто помирає у цьому колись прекрасному місті (сьогодні розчавленому зростанням населення та міграцією, замаскованою релігійними паломництвами) відходить прямо до Паранірвани.

Цей бідак, як і багато інших, придумав цікаву систему, яка виходила за межі традиційних учень про Дгарму, Карму, Садгану та внутрішню будову людини. Як у випадку відомого «Стокгольмського синдрому», він полюбив нещастя і хвороби, які вбивали його. Однак, це не завадило його інстинкту виживання попросити десять доларів в обмін на «мантру», яка виявилася простим повторенням імен трьох богів індуїстського пантеону... що налічує 330 000 000 божеств, про що він, як і про інші теологічні питання, звісно, мало що знав.

Тож невігластво, недостатня гігієна, корупція та фанатизм – це основа для створення умов, сприятливих для холери та всіх видів пошесті.

Однак, не всі вони є суто фізичними.

***

[1] Перуанський економіст Ернандо де Сото, автор книги «Інший шлях», із прологом лауреата Нобелівської премії Маріо Варгас Льйоси.

[2] Також має інші назви, наприклад, «підземна економіка», паралельна економіка» чи просто чорний ринок.

[3] Нандуті (з гуаранської мови «павутина») – мереживо, яким на рамах радіальними колами виплітають геометричні чи зооморфні мотиви, білими чи яскравими нитками.

[4] Гребля Ель‑Чокон – центральна аргентинська гідроелектростанція, розташована на річці Лімай, у провінціях Неукен та Ріо‑Неґро (аргентинська Патагонія).


Оригінал статті тут

Джерело зображень: Photo by CDC on Unsplash