Чи потрібна нам традиція?
Автори: Джилад Соммер
Слово «традиція» походить від латинських слів trans і dare: передавати, доставляти. Йдеться про передачу досвіду, що лежить в основі кожної з відомих цивілізацій.
Сьогодні ж традиція стала синонімом чогось такого, що є старомодним і застарілим, цікавим лише як пережиток минулого, якому місце в музеї.
Проте традиція є живою та універсальною силою, яка не просто потрібна, але необхідна для розвитку та стійкості людської цивілізації.
Чому традиція важлива?
Погляньмо на деякі приклади.
Батьківство, наприклад, не є новинкою. Тисячі поколінь батьків виховали дітей на цій планеті, і все ж сьогодні батьки зобов'язані знову винаходити колесо.
Погляди на освіту в кожного свої, і щокілька років з’являються нова книга чи модний метод, які стверджують, що знають правильну формулу для виховання здорової, успішної й щасливої дитини. Але поза усіма цими словами зрештою ніхто нічого не знає напевно.
Тоді батьки намагаються виховувати дітей на основі здорового глузду та взагалі дотримуватися поглядів, з якими вони себе ідентифікують, чи просто роблять те, що й всі інші.
Метод спроб і помилок став новим стилем батьківства.
Але що сталося з досвідом тисяч поколінь батьків?
Суспільства з'являються та зникають, цивілізації досягають свого піку та тонуть під хвилями часу. І тим не менше, кожен політик сьогодні намагається побудувати суспільство з нуля з новими реформами та революціями, які триватимуть рівно до приходу наступного політика зі своїми реформами.
Прогрес та зміни – це новий стиль лідерства, в той час як суспільства минулого часто зображують консервативними, примітивними, авторитарними та неосвіченими.
А це ті самі цивілізації, що залишили нам піраміди та Стоунхендж, «Державу» Платона і Римське право, та навіть слова, які ми використовуємо.
Куди подівся досвід тисяч лідерів, політиків і мудрих людей, які були провідниками наших людських суспільств з часів зорі людства?
Сучасний художник відчуває необхідність заново винаходити закони та сенс мистецтва. Оригінальність та інновації стали новим стилем мистецтва. І що ж ми маємо демонструвати при цьому?
Розмальовані пісуари, покручені металеві предмети, незрозумілі механічні шуми.
І тим не менше, люди досі в захваті від скульптури Давида рук Мікеланджело, статуї Фараона в Луксорі та грецького Парфенону, через сотні і тисячі років після їх створення.
А де будуть туалети Дюшана чи так звані шедеври Джексона Поллока через кілька сотень років?
Де ж тоді подівся досвід тисяч художників та геніїв, які передавали архетип краси протягом багатьох-багатьох поколінь?
Коли людина подорожує з одного місця до іншого, дуже корисно мати карту з помітками людей, які вже пройшли цей маршрут.
Це зовсім не означає, що люди минулого знали все, і що ми повинні дотримуватися старих форм, незалежно від того, наскільки вони корисні або доцільні. Але нам і не слід викидати все те, що минуле тримає в запасі, аби лише зробити щось по-своєму. Шукачі пригод завжди знайдуть незвідані шляхи, яких ще не відкрили.
Життя потребує рівноваги. Ні інновації за всяку ціну, ні збереження за всяку ціну некорисні. За допомогою здатності нашого розуму розрізняти ми можемо вибрати корисне й мудре з минулого та зробити його частиною нашого сьогодення та майбутнього, адже те, що мудре, – мудре завжди.
Традиція подібна до шарів піраміди людської цивілізації, побудованої з цегли досвіду; було б розумно використовувати її як основу для нових шарів, які призначено побудувати нашому поколінню.
В іншому випадку, ми не тільки применшуємо зусилля тих, хто був до нас, але також можемо не залишити нічого путнього для тих, хто прийде після нас.
Переклад з англійської Анастасії Різник