Дбаймо про чистість Природи і… Людини
Автори: Хорхе Анхель Ліврага
По закінченню «холодної», або «брудної», війни, що настала після Другої світової пожежі, попри те, що й далі існував міф про поганих і хороших хлопців, молодь на Заході впала у велику зневіру. Подібно до того, як налякана дитина намагається уникати «поганих слів», відкинутих після 1945-го року, це сталось і з великою частиною колективної пам’яті, що її ми називаємо «Історією».
Давні традиції та звичаї, що, навіть за всієї своєї недосконалості, дозволяли людині зберігати певну індивідуальну і колективну ключову роль спрямованості у майбутнє, враз посипались. Падаючи, вони потягли за собою мільйони розчарованої молоді. Велику Війну виграли «хороші», але чому досі тривають протиборство, несправедливість, расизм, визиск, і чимдалі менше можливостей чесно заробляти на прожиток? Чому визволені від колоніалізму народи Африки та Азії знову опинились у ярмі, в нелюдських економічних, соціальних та політичних умовах?
Чому мур, на взір середньовічного, постав посеред Берліна, розокремивши Схід та Захід? З паризьких кав’ярень Сартр волав: «Почнімо заново!». Але з часом його екзальтація обернулася запобіганням перед своїми совєтськими сподарями. У Сполучених Штатах Лютер Кінг та Кеннеді повстали проти взаємного расизму - чорного й білого, і обидвох убито.
Від барикад 68-го в Парижі до кровопролитної локальної війни у В'єтнамі цінність і значення істинно людяного обернулися в ніщо. Світ, що рік у рік стає більш забрудненим, огидним, потворним, фальшивим, ввергнув нас усіх в отруйне болото матеріалізму і братовбивчу боротьбу. Відтак настала реакція. На жаль, здебільшого політизована і маніпуляційна.
Екологічний критерій допоміг зрозуміти те, що наші неприродні і невдало застосовувані технології неабияк зашкодили Землі. Ми знову усвідомлюємо цінність і красу рослин, тварин, прозорої води... Наші предки таки мали рацію, коли стверджували, що цінуєш лише те, що втрачаєш.
Але молоді, затруєній давньою ненавистю і новітніми наркотиками, бракує зваги до порятування Природи та її представників. Вона порізнена впливом пропаганди. А найгірше те, що в цій екологічній реакції нехтують саму людину. Маємо парадокс - чи ескапізм?, - коли з’являється бажання порятувати ведмедиків панда, а до подібних до себе, яких засмоктало духове, моральне і фізичне болото убогості, байдуже.
Маємо цілеспрямовано й сміливо прямувати до екологічного порятунку самої людини, нині загроженої не тільки смертельною традиційною та ядерною зброєю, а й відсутністю фізичної та метафізичної гігієни; споживанням продуктів, що є неприродними для тіла, та інших психологічних і ментальних продуктів, таких, як порнографія і невігластво, що є неприродними для душі.
Людині треба дати природне середовище, якого вона потребує задля виживання. Вона потребує найчистішого повітря істини, чистої води культури, позбавленої деформованого інтелектуалізму, чистої землі завзятої праці, що загартовує і дає хліб насущний, не сподіваючись на технотронних гуманоїдів та твариноїдів; чистого вогню нової духовості, що навчить нас мистецтва жити і помирати, покаже нам причину страждання і щастя, реальність Бога і нас самих – вічних, безсмертних, прекрасних своєю всемогутньою внутрішньою вертикальністю.
Найбільшу загрозу для людини становить не атомна радіація, а матеріалізм, легкодухість, жорстокість та безвір’я. Мутації, яких може зазнати людина від цієї непостережної радіації, - жахливі і почасти вже дають про себе знати. Погляньте на цих молодих людей без ідеалів, смутних і неохайних, котрі полюбляють добре попоїсти і поспати, а не працювати і навчатися, котрі, бувши заможними, одягаються в лахи, бувши чоловіками одягаються як жінки, а бувши жінками одягаються як чоловіки. Погляньте на цих фізично зрілих, але інфантильних людей, нездатних до рішучих дій у разі небезпеки, нездатних заробити собі на прожиток без скигління і рюмсання, нездатних відповідати на виклики життя і гідно зустріти красну смерть. Погляньте, зрештою, на цих стариганів, котрі, не відаючи, що коять, сліпма упадають за неповнолітніми дітьми і хтиво облапують їх, зафарбовують свою сивину і затягують корсетом черево, забувши про Золоту Афродиту в нашому серці на противагу уявній псевдоюності, яка ніколи не повернеться і яку вони ставлять над усе, тим часом це просто етап життя, можливо найважчий і найменш щасливий.
Тож дбаймо про всіх живих істот, не забуваючи, що й людина належить до них, і що ми – люди.
Це про просте. ЦЕ ПРО ВАЖЛИВЕ.
Переклав з іспанської В.Сахно
Джерело зображень: Photo by Mac Mullins from Pexels