До дерев

Автори: Ніна Ковальчук

Коли порожніє терпіння резерв,

іду до дерев, до могутніх дерев:

до крон, до коріння,

до гілкосплетіння

іду запозичити дозу терпіння...

Несу на дрібниці розкришені дні,

заледве ступаю у цій густині

вогненної маси розжарених масел,

де гаснуть сонця у затемненнях часу.

Тулюся до звивин кори стовбурів,

чіпляюсь за жилавий кисень листків.

Візьми мене, кроно,

у грубі долоні

і так заколисуй, як в маминім лоні.

Вливай в мене сік – підсолоджений струм

для голонасінних заморених дум

із течій глибоких, із чистих потоків...

Прихований кореню, дай мені соку!

До свіжої рани кладіть мені лист,

вишіптуйте шелестом страх, як колись...

(коли я малою

боялася болю,

дерева мене обступали стіною).

Тулилась до звивин кори

і пила...

Частково у землю корінням вросла...

Як в маминім лоні, гойдалась у кроні...

Резерви терпіння і надиху – повні!