ДО МЕЛЬПОМЕНИ

Автори: Юля Китенко

Я знімаю із себе кайдани

над безоднею мертвих катренів.

Що ж , й цього разу, я мабуть програла

свою душу вустам Мельпомени!

Час хаосу — не час ідеалів,

їх крилатих руйнує земля.

Відбувати своє існування —

ось суттєво тривожна межа!

Мов сліпці б'ються об порожнечу

замуровані душі в тіла.

Що ви знаєте про безкінечність,

якщо гріє щось ваші серця!?

На годиннику вічності — вчора

скам'яніло від тлінних страждань,

світ напише всім головні ролі

у одній з недописаних драм.

Давлять розум вагою кайдани,

труять сном філософію сенсів.

Все ж в стражданнях є шлях небесами

(до духовності — чи її смерті).

Хай чужі, тут, мої ідеали

з протиріччями в мертвих катренах,

Я знімаю із себе кайдани

обираю її — Мельпомену!