Філософія вчить свободі
Автори: Інтерв'ю з Н. А. Івановою-Георгієвською
Інтерв'ю зі старшим викладачем кафедри філософії і основ загальногуманітарного знання ОНУ імені І.І. Мечникова Неллі Адольфівною Івановою-Георгієвською (1956-2014).
Три роки тому організатори телепрограми «Великі українці» відвідали Одеський Національний Університет ім. І.І. Мечникова. В актовому залі молоді люди ділилися своїми думками з приводу того, хто ж гідний носити звання «Найвидатніша людина України». Одна зі студенток, підійшовши до мікрофону, назвала незвичне для столичних гостей ім’я – Неллі Адольфівна Іванова-Георгієвська. «Ця людина навчила мене думати, – посміхаючись, пояснила дівчина. – Це мій вчитель філософії!» Така відповідь викликала підтримку серед студентів, які стоячи аплодували улюбленому педагогові.
Сьогодні наш співрозмовник – саме Неллі Адольфівна Іванова-Георгієвська, старший викладач кафедри філософії і основ загальногуманітарного знання ОНУ імені І.І. Мечникова, член правління товариства «Одеська гуманітарна традиція» і просто педагог, який вже протягом багатьох років надихає молодь на вивчення філософії.
Неллі Адольфівно, що для Вас означає бути філософoм?
Н.А. Колись батько європейської філософії, давньогрецький філософ Фалес був осміяний старою-служницею, коли, споглядаючи рух небесних сфер, впав до ями. Цей випадок зазвичай тлумачать як демонстрацію своєрідності філософського роздуму, що підіймає погляд мислячого над повсякденним існуванням, щоб відкрився той вимір буття людини і світу, яке до філософського запитування вкрито покривалом наших забобонів. Філософ шукає ясних початків мислення, щоб справжні підстави ставали міцною опорою у філософському пошуку. Бути філософом – означає брати на себе відповідальність за відкриття сенсу світу і людського буття. Дерріда, який приголомшує всіх непересічністю і точністю думки, якось, розмірковуючи про феноменологічну філософію Гуссерля, написав що філософія є «прихильність уваги до приходу істини, що завжди вже заявляла про себе». І, як мені здається, ставки в грі тут високі: мова ведеться про Істину. Тому філософський роздум – це самопізнання і відповідальність, «вільне рішення, в якому сенс обдумується, щоб в слові стати підзвітним і віддати собі звіт в небезпеці дороги», «взяти на себе обмін сенсом, щоб пильнувати за своїми мандруваннями». І тоді спалахує світло Істини, здатне освітити світ і кожну частину його, що відкриває в цьому світлі свою справжню природу. Служниця глузувала з мудреця: «Фалес, ти не бачиш, що у тебе під ногами, а сподіваєшся пізнати зірки!» А філософ показує, що по-справжньому зрозуміти, що робиться під ногами, можна лише тоді, коли стаєш чутливим до цього світла.
Бути філософом – означає любити Істину як цінну саму по собі, а не заради успіху, означає бути переконаним, що лише життя, узгоджене з нею, робить людину вільною. І, як говорив інший мислитель, Ратцингер, любити її без наміру.
Кого з видатних філософів та чому Ви вважаєте своїми вчителями?
Н.А. Тих, хто приймав як основу буття і пізнання, як мету життя і діяльності Істину. І хто переконливо вчив жити в ній, прагнути до її осягнення та втілення у власному існуванні.
Зокрема:
- Платона, який показав, що істина не може бути зведена до звичних реалій, і що розум повинен осягати її, перебуваючи у вищому вигляді шаленства – любові до неї. Мене колись вразила ця пристрасність пізнання.
- Тому Аквінського, великого розуму теолога й філософа, що затвердив в рамках універсального вчення правомочність людського розуму перед лицем віри і Одкровення. Він розумів свободу як те, що становить природу людини, як незалежність від зла, що передбачає особисту відповідальність людини перед Істиною. Переконаного в тому, що повнота буття і порятунок душі людини можливі лише в Істині, для нього тотожній Богові.
- Декарта, що відкрив для дослідження трансцендентальну область свідомості і що запропонував чіткі правила методу, що дозволяють досягти дійсного знання. Що свято вірив в те, що щасливим людину робить в найбільшій мірі пошук істини.
- Гуссерля, що зумів в кризисну епоху першої половини ХХ століття зберегти віру в людський розум, орієнтований на пошук Істини. Що створив феноменологічне вчення, яке інший філософ ХХ століття, засновник філософської герменевтики Гадамер, назвав найправдолюбнішою і найсумліннішою філософською школою.
- Едіт Штайн, яка в безумстві нацистського концтабору, в газовій камері якого вона загинула, зберегла віру в Істину і людський розум. Істотний вплив на мене зробив сформульований нею принцип, який веде до Істини через віру: зважитися, не отримавши натомість жодної гарантії.
- Кароля Войтилу (з 1978 р. – Іоанн Павло II, Його Святість Папа Римський), що створив етичне вчення, яке проголошує євангельськими словами «Не бійтеся!» важливий принцип людського буття, що волає до кращого в людині і що дає їй відбутися як особі перед лицем Божественної Любові і Нескінченості.
У наш час часто говорять, що молодь втратила життєві орієнтири, слідує не тим ідеалам і цінностям. Чи згодні Ви з цією думкою?
Н.А. Я скоріше говорила би не про молодь, що втратила життєві орієнтири, а про ту ситуацію, в якій зараз перебуває людство, і яка відмічена втратою певних духовних орієнтирів. Платонівське протиставлення світу дійсного буття, в якому перебуває нематеріальна сутність, вічна і незмінна, і земного світу речей, тлінних і мінливих, а тому лише копій, тіней, що недосконало відображають своїм мінливим існуванням оригінали, – це протиставлення поступове поступово переставало бути дієвим. Коли в середині XIX століття прозвучало ніцшеанське «Бог помер», він зафіксував зупинку значущості цього протиставлення, коли людина перестала визначати своє буття в світі надчуттєвими духовними підставами. Сучасна ситуація показує повну відсутність розрізнення «оригіналу» та «копії», коли несправжнє вписане в структуру реальності, коли дійсність структурується ілюзією, коли вся реальність носить характер симуляції. Філософи характеризують сучасне життя людини в суспільстві як виставу, коли певні форми бачення світу об'єктивуються у вигляді соціальних видимостей, які у свідомості тих, хто їх споживає, мають очевидну онтологічну перевагу, внаслідок чого життя підпорядковується цим формам. При цьому мова цих вистав, зберігаючи свій характер видимості, за словами Гі Дебора, є дискурсом непрозорим і еліптичним, тому що видовищний дискурс замовчує все, що йому не підходить. Така організація дискурсу вистави дозволяє йому бути засобом фальсифікації суспільного життя та міфологізації свідомості. Як писав Беньямін, в таких умовах і самосвідомість соціального класу набуває форми не стільки політичної, скільки театральної. Такий характер сучасної дійсності – від найпростіших буденних речей, коли в магазині пропонується «найкраща зубна паста в світі» у цьому твердженні знято протиставлення кращої пасти поганій пасті, тому що під назвою «найкраща» може бути як раз погана, до складних моментів життєвого вибору і морального вчинку, коли навіть богослужіння набуло рис шоу. Я розумію, що не всі люди добре себе почувають у такому смисловому контексті. Але він зараз такий. У чому може бути вихід – важко зараз сказати. Але якщо пам'ятати погляд на історію філософської думки сучасного філософа Хьосле, то за суб'єктивізмом і скептицизмом, що з нього витікає, і нігілізмом обов'язково приходить пошук новий абсолютних підстав. Так що шукаймо!
Як же пробудити у молоді інтерес до вічних цінностей, філософії?
Н.А. Я не думаю, що у молоді інтерес до вічних цінностей засинав. Просто кожен під «вічними цінностями» розуміє те, що може в силу свого життєвого горизонту. Тому важливо розширювати життєвий горизонт, перш за все за допомогою освіти. Не просто передаючи якусь інформацію, а довіряючи учня його свободі. Створюючи умови для того, щоб молода людина могла в усій повноті реалізувати себе, взявши на себе відповідальність за своє життя, свої рішення і вчинки. Таким чином, тільки допомагаючи людині стати самою собою, можна повернути її погляд до істинної людини в собі самій. Ту особистісну основу, яка завжди звернена до Істини, до вічних цінностей. Це можна зробити за допомогою філософії, звичайно. Але головним чином – навчаючи собою. Своїм прикладом. Не брехати.
Ким має бути філософ у першу чергу: теоретиком чи практиком?
Н.А. Філософ, що здійснює пізнання світу і людини в ньому, – теоретик, в тому сенсі, що філософія – це умоглядне пізнання, це перебування думки в світі суті і сенсів. І практична філософія, теж теоретична за формою, в її назві зафіксована природа об'єкту вивчення. Але є філософські вчення, в яких стверджується, що сенс буття не може відкритися в теоретичній установці, що реалізовується, зокрема, в науковому пізнанні. Істина відкривається не за допомогою використання методів, не теоретично, а в процесі проживання людиною життєвих ситуацій, коли формою пізнання стає екзистенційна подія. Так, Хайдеггер показує, що чоловік осягає сенс себе як кінцевої істоти не за допомогою теоретичного дослідження, а через страх смерті, що відкриває тимчасовий характер людського буття, його історичність. Але весь роздум Хайдеггера про це сповна теоретичний.
Що Ви радите молодим людям, які вибрали навчання на філософському факультеті?
Н.А. Уважно вдуматися в слова Гегеля: «Філософія як наука розуму призначена для всіх. Не всі досягають її, але це інша справа». Не буває розуму, не здібного до філософії. Необхідне зусилля, щоб розум зумів реалізувати своє вище покликання. Важливо пам'ятати, що філософія навчає головному – свободі. Свободі не в сенсі незалежності від усього (це вульгарне, погане розуміння свободи), а справжній свободі, коли людина в думці, в слові, у дії покладається на Істину і несе власну відповідальність за свій вибір.
Ви викладаєте в першу чергу студентам, для яких філософія не є основним предметом. Чи це ускладнює завдання?
Н.А. Дійсно, я читаю на філософському факультеті 2 спецкурси для студентів 3 і 4 курсів, а велика частина моєї навчальної роботи – це курс філософії для студентів шести спеціальностей філологічного факультету. І ще так само їм – курс основ герменевтики, а також курс для магістрів-журналістів. На жаль, в учбовій програмі не так багато годин віддано філософським дисциплінам. Тому розвернути філософствування в усій повноті філософських проблем, звичайно, неможливо. Та й такий курс має інші цілі: показати методологічне значення філософії для всіх видів пізнання. Навчити студентів, майбутніх фахівців, в даному випадку, у філологічної області пізнання, бути уважними до передумов власної професійної діяльності, до чого пристрасно закликає філософія. Я б не стала говорити, що це ускладнює викладацьке завдання – хіба що в такій ситуації викладачеві потрібно орієнтуватися у філологічних науках. Мені це нескладно: я здобула першу освіту на філологічному факультеті.
Як Вам здається, чи побачить ще світ видатних філософів, або ж ХХІ століття не може бути епохою філософії?
Н.А. Я переконана, що філософія не може стати непотрібною людині. Тому що людина завжди поважно дивитиметься на світ як на універсум, знаходячи для кожного виду сущого його місце. Тому рано чи пізно з'являтимуться люди, здатні заглянути під покрив наших забобонів, накинутий на світ, і побачити проблиск нового сенсу. Сучасний світ наповнений міжнаціональними конфліктами. Чи є, на Вашу думку, філософська дорога вирішення даної проблеми? Н.А. Філософія в ХХ столітті уважна до проблеми взаємин людини з іншою людиною, однієї культури – з іншими, однієї нації – з іншими. Існують філософські вчення, які розробляють основи діалогу між людьми. Це такі філософські напрями, як філософія діалогу, комунікативна філософія, філософська герменевтика, респонзивна феноменологія, феноменологічна етика. В них пропонуються різні рішення, але головне в них усіх – розуміння того, що в сучасному світі неможливо існувати, замкнувшись від усіх у сфері власного існування. І досягти самоідентичності можна лише перед лицем Іншого. А це вимагає здатності чути Іншого, відповідати на його заклики. Але коли, в яку епоху світ слухав поради філософів? Філософія про це теж може говорити з усією повнотою властивої їй іронії.
Інтерв'ю було записано у 2012 році
Джерело