ФІЛОСОФІЯ – МИСТЕЦТВО ЖИТИ ГІДНО

Автори: Антон Мусулін, Оксана Бовсуновська

Інтерв'ю з Антоном Мусуліном до Всесвітнього дня філософії 

 

До Всесвітнього дня філософії ми говоримо про те, як настанови філософів давнини допомагають сучасній людині орієнтуватися у світі, що швидко змінюється. Чому філософія знову стає способом життя? Як вона підтримує людину в кризах, де шукати сенси і як не загубитися в ритмі ХХІ століття? Про роль філософії у поворотні моменти історії та особистий шлях, присвячений пошуку мудрості, – інтерв’ю з Антоном Мусуліним,  керівником школи філософії «Новий Акрополь» в Україні.

 

Французький філософ П’єр Адо писав, що в античності філософія була способом життя. Поясніть, будь ласка, що означає вести філософський спосіб життя у наш час? 

Хоча кожна епоха має свою специфіку та відрізняється від інших епох, філософія як світогляд, уявлення про належне, про моральні та духовні цінності, в усі часи закликає нас жити відповідно до цих уявлень, до наших переконань.  

Ми можемо констатувати, що в античну епоху для всіх філософських шкіл філософія була саме способом життя та духовною практикою. Потім часи змінилися і філософії відвели більш споглядальну роль – осмислення епохи, тимчасових явищ, священних текстів тощо, вона перестає бути способом життя. А спосіб життя переходить у християнство – нову традицію, релігійну, а не філософську. 

У XX столітті П'єр Адо та інші мислителі закликають нас не тільки розмірковувати про щось, а жити відповідно до наших уявлень про важливе, цінне і належне.  Італійський філософ Джованні Реале у книзі «Мудрість давнини – ліки від бід нашого часу»¹ говорить, що сучасна людина думає про і працює для «тут і зараз». У минулому художники або філософи намагалися думати і працювати «назавжди», для вічності. Тому їхні послання актуальні для сучасної людини. Отже, Джованні Реале, як і П'єр Адо, констатує, що антична філософія на перше місце ставить людину та її здатність ушляхетнювати життя. Бо питання, які порушує філософія, насамперед стосуються якості життя. 

Звертаючись до античної філософії, Джованні Реале у настановах давніх філософів знаходить певні поради і ліки від проблем нашого часу. Йдеться про такі «хвороби», як нігілізм, який проголошує смерть Бога; уявлення, що єдиною справжньою формою знання є наука; панування ідеологій, які проголошуються політичною істиною; споживацький матеріалізм, атеїзм, агностицизм, а також криза гуманізму. Все це, врешті-решт, призвело до того, що сучасні люди ігнорують духовні цінності та сенс життя, питання «чому» і «для чого» вони живуть. В античну добу вміли вивчати людину глибше, ніж сьогодні, оскільки прагнули осягнути не лише видиме, а й метафізичні основи людського існування. Існували різні школи, більшість з яких визнавали ідею безсмертя людської душі, а також те, що видимий світ є відображенням та проявом Божественної реальності, яка ховається за всіма феноменами. Тому в давнину було інше ставлення до філософії та людини.

Крім згаданих нами сучасних філософів-платоніків, є багато інших, які підкреслюють актуальність стоїчної філософії та її духовних практик для сучасної людини. 

Дуже важливо, щоб певні ідеї, принципи та моральні цінності не залишалися абстрактним інтелектуальним багажем, а по можливості втілювалися на практиці, ставали способом життя. Головна мета філософії – допомогти нам покращити та піднести наше власне життя.

 

Що означає бути філософом в наш час? 

Я думаю, що сьогодні, як і раніше, вміння бути філософом ставить перед людиною певні виклики та вимоги. Люди, які жили дві тисячі років тому, мали, як і ми, свої проблеми – буденні, політичні, етичні, історичні. У кожну епоху людина опиняється в певних обставинах і має долати виклики своєї долі й часу, у якому живе. Тож і наша доба не є винятком.

У ХХ та ХХІ століттях час пришвидшується, події розгортаються стрімко, світ безупинно змінюється. Один із головних викликів сучасної людини – знайти власний ритм, не нехтувати собою та власними моральними засадами. Це справжнє випробування для кожного, хто прагне жити філософськи: приймати певні ідеї, втілювати їх тут і тепер – у цьому часі у своєму житті.

Італійський філософ Джованні Реале зазначає, що одна з головних проблем нашого часу – ігнорування вищих цінностей. Ідеї Бога та безсмертя душі втратили ту значущість, яку мали в попередні століття. 

Питання безсмертя душі можна розглядати у двох площинах: теоретично і з погляду прийняття цього постулату як життєво важливого орієнтира. Ми не можемо довести, що душа безсмертна або смертна, але, займаючи певну позицію, ми відповідно до неї будуємо власне життя. Для мене прийняття ідеї безсмертя душі означає не нехтувати собою, тим найкращим, що є в людині. А потім, коли прийде смерть, побачимо, що буде.

Отже, філософія пропонує нам цінності-орієнтири, які поступово перетворюються на спосіб життя.

На вашу думку, яка роль філософії у кризові моменти історії? Чи здатна вона допомогти людині та суспільству гідно пройти через поворотні точки?

Філософи завжди прагнуть осмислити те, що відбувається або вже відбулося. У ХХ столітті після Першої та Другої світових воєн помітно зріс інтерес до філософії. Це були величезні потрясіння для людства, загальна трагедія небачених масштабів. Тому філософи післявоєнного часу прагнули осмислити життя людини, знайти і запропонувати духові цінності, які допомагають подолати травми історії та скеровують у новому періоді. 

Одним із важливих напрямів філософії стає філософія діалогу. Її головна ідея – сприймати іншу людину як самоцінність. Інший має викликати у нас цікавість і повагу, бути цінністю. Людина не має бути засобом для досягнення будь-чого, хоча ми часто – свідомо чи ні – використовуємо інших людей як засіб. Але інший є цінністю, тож заслуговує уваги, визнання та дружбу. Інший має стати для нас «ти», а не «воно». 

Криза констатує певну зміну. Саме слово «криза» походить з греки і пов'язане з ідеєю вибору та визначення. Цей період завжди «оголює» слабкості живої системи, протиріччя і приховані конфлікти, які є в ній. У людському світі всі кризи – політичні, економічні, соціальні, психологічні – виявляють слабкості в царині моралі та духовності. В античній юриспруденції слово «криза» означало всі фази суду, включно з винесенням вироку. Тобто це час суду над певними діями, свідчення того, що щось не так. І це «не так» потребує адекватної оцінки, щоб змогли винести вирок та знайти ліки. 

Поворотні моменти – це часто періоди руйнувань, конфліктів, розрухи, внутрішнього пошуку та загубленості. Це час надломів, коли руйнуються старі форми, і водночас час шансів, що дозволяє глибоко осмислити речі, які ми могли ігнорувати або не думати про них. 

Останні чотири роки Україна живе в постійному періоді кризи. Цей час виявив багато речей. Кожний із нас по-своєму реагував і реагує на ситуацію в Україні. Такі умови можуть робити нас слабшими, адже ми хвилюємося, живемо у постійній невідомості, не знаємо, на що сподіватися і коли все це закінчиться. Але цей період також дозволяє нам і вимагає від нас стати трохи сильнішими, подивитися на те, що відбувається з іншої перспективи, не опускати руки, робити те, що під силу і присвятити частину свого часу іншим людям – тим, хто потребує нашої підтримки. Турбота про іншу людину завжди допомагає подолати кризу.

 

Якщо кризи стаються дуже часто, це означає, що ми робимо неправильний вибір? 

На особистісному плані, думаю, що так. Криза – це точка повороту. Життя вимагає адекватної реакції та оцінки ситуації, себе, власних можливостей та поставлених цілей. Якщо ми дуже ліниві та вперті, то згодом життя саме приводить нас в точку крутого і для нас несподіваного повороту. Ці точки дуже болісно проживаються людиною. Якщо в житті діяти адекватно, засвоювати життєві уроки та проходити через низку невеликих криз та змін, тоді можна уникнути багатьох великих криз.

 

Щороку в листопаді «Новий Акрополь» проводить заходи до Всесвітнього дня філософії. Чому важливо говорити про філософію і поширювати її?

Школа філософії «Новий Акрополь» з моменту свого заснування пропонує нам філософію у її значенні мистецтва жити як належить людині, і це мистецтво жити на рівні розуміння охоплює уявлення про світ, людину, її долю та призначення, а на рівні способу життя – дотримання певних моральних правил та норм, необхідних для досягнення згоди із самим собою та іншими людьми. В будь-якому випадку можемо констатувати, що в сучасному світі багато людей шукають філософські відповіді на життєво важливі питання та запити. 

З 2005 року Всесвітній день філософії відзначається у  державах-членах ЮНЕСКО по всьому світу щорічно у третій четвер листопада. Головна мета  цього святкування – зробити філософію ближчою кожному. Було б добре, якби філософії та філософському формуванню особистості приділяли більше уваги, насамперед у школах та університетах, і не лише. Сьогодні існує багато способів, що дозволяють долучити людей до філософської спадщини і підкреслити важливість поширення філософської освіти як сьогодні, так і для майбутніх поколінь. 

Особисто у мене в юності був інтерес до певних містичних вчень, присутніх в релігійній традиції. І зважаючи на те, що я вивчав філософію в гімназії, це відкрило мені новий світ і пробудило інтерес саме до філософії. Сьогодні мало уваги приділяється гуманітарним наукам. До прикладу, мій професор фізики вчився у Нільса Бора, і той давав своїм студентам великий, на декілька сторінок список книг, який вони мали прочитати впродовж навчання. В цьому списку лише одна третина книг були з фізики та математики, а решта – художня література, філософія та інші теми, повʼязані з формуванням особистості. Інакше кажучи, Нільс Бор розумів, що потрібно сприяти формуванню особистості, облагородити її внутрішній світ, розширити її горизонт, навчити її мислити, а все інше питання ремесла та засвоєння певних умінь технічного характеру. Це і є головна ідея філософії. 

 

Ваш особистий філософський шлях триває вже близько 50 років. У 1991 році Ви відкрили школу філософії «Новий Акрополь» в Україні. Які зміни в собі відчуваєте за ці роки? 

Важко відповісти на це питання, адже є речі, які приходять з віком, є те, що здобувається завдяки особистим зусиллям і зробленим виборам. Уже в юності у мене був запит на більш глибоке розуміння життя. Сам я вихований у релігійній традиції, але в мене виникали питання щодо відповідей, які вона пропонує: чому так, навіщо? Крім того я бунтував проти способу життя дорослих, які мене оточували. Ти прокидаєшся рано-вранці, йдеш на роботу, працюєш, приходиш додому, вечеряєш, дивишся телевізор, лягаєш спати. І наступний день знову такий самий. Здавалося б, у цьому немає нічого поганого. Але проблема є: адже все життя людини перетворюється на деякий конвеєр, який невпинно відтворює ту саму форму існування. Я прагнув краще розуміти світ, в якому ми живемо, тому обрав фізику як спеціалізацію. І в мене був юнацький пошук вчителя, перш за все того, хто міг би передати мені деякі елементи свого досвіду та мудрості, дати настанови, які стануть орієнтиром. 

Цих два елементи, властиві юності – пошук відповідей і сенсу існування – супроводжують мене протягом усього життя і рухають по руслу, яке називаємо філософією. Я не можу сказати, що після стількох років, присвячених  філософії та науці,  все знаю і розумію.  Пошук сенсу з  часом трансформувався в іншу форму ентузіазму, більш глибоку і спрямовану  на інших людей. Як сказали б буддисти, особисте страждання перетворилося на співчуття. Впродовж цих 50 років я став тихіший, набагато старший і трохи мудріший. А зміни зазвичай помічають інші. Коли ми згадуємо себе, зокрема свою юність, на згадку завжди приходять дурниці, які ми робили, і я в цьому не є винятком (усміхається). 

Але найважливішим моментом і поворотом у моєму житті була зустріч з «Новим Акрополем». Я знайшов те, що шукав: школу, вчителя, філософську традицію і друзів, з якими разом йдемо шляхом філософії та розділяємо спільну систему цінностей. Так, ми всі різні, але нас об'єднує філософський ідеал «Нового Акрополя».

 

Чи є у Вас «маленькі радощі», без яких не уявляєте свого життя? Що приносить Вам радість?

Є багато речей, які мене радують. Я людина щаслива і з роками моє щастя примножувалося, як і вміння радіти маленьким речам. 

Радість для мене – це мої друзі та вчителі, які живуть нині або присутні у формі написаних ними текстів та настанов. А серед маленьких радощів – кава. Я страждаю, коли її немає. Для мене радість – це моя собака, прогулянки з нею, близькі друзі, сім`я. Тобто по суті все те, що є в житті кожної людини. Я не проявляю яскраво свої почуття та емоції, та мене радує те, що тішить і більшість людей. Радію успіхам акропольців, нашим досягненням, книгам, які видаємо, добре проведеному заняттю. Є багато радощів, пов'язаних з існуванням «Нового Акрополя» в Україні, за який я відповідаю. Тому все, що пов'язане з маленькими кроками і досягненнями нашої школи філософії – це радість.

 

Яким Ви бачите майбутнє філософії у сучасному світі?

Майбутнє, вимагає від нас осмислення минулого, знання звідки і з чим прийшли туди, де знаходимося; а з іншого боку – уявлення про те, куди і як бажаємо прийти у найближчому майбутньому. Філософія завжди реагує на історичні зміни, через які проходить людство, намагається їх осмислити, а також пропонує людині сучасності та майбутніх епох більш довговічні, надійні життєві орієнтири. 

Вивчаючи стародавню Грецію часів Платона та інших філософів цієї епохи, ми побачимо світ полісів, міст-держав, у яких кожна людина мала свої громадянські обов'язки і де поліс був більше спільнотою людей, ніж сукупністю будівель. Після завоювань Олександра Македонського народжується концепція імперії, в якій співіснують і взаємодіють безліч культур, а звичайна людина мало що може змінити. Цінності, важливі за часів Платона, змінюються. Світ став іншим, величезним  і неоднорідним, тому стоїки пропонують світогляд, згідно з яким всі люди є частиною світової спільноти, громадянами світу, а не тільки своєї нації, і всі вони об'єднані світовим розумом і універсальними моральними законами. Щоб співіснувати  і розуміти один одного, був необхідний еклектичний підхід, який починає розвиватися всередині стоїчної школи і досягає свого апогею в епоху пізніх неоплатоніків.

Ми також живемо у величезному глобалізованному світі, і нам здається, що ми мало що можемо зробити та змінити. Та попри все ми можемо приділити увагу собі та турботі про себе, а також можемо запропонувати ближнім краще, що в нас є, а саме: турботу, дружбу, щедрість, співчуття, любов і розуміння. Це не вимагає занадто багато зусиль. 

Що буде через 50 років – цього ніхто не знає. Деякі філософи кажуть, що ми рухаємося в бік нового середньовіччя, феодалізації суспільства, великих міграцій населення, нових форм забобонів, втрати духовних орієнтирів і цінностей. Інші кажуть про новий осьовий час, про поворотну точку історії, подібну до тієї, що сприяла переходу від міфологічного світогляду до раціонального, і народженню всіх релігійних і філософських вчень, що існують досі, але ця стара парадигма вже втратила силу і не рухає людство. Тому в царині людського існування головним питанням є запропонувати то, що завжди актуально. Це особливо актуально для молоді, яка потребує чітких цілей і орієнтирів.

Вважаю, що філософія та її призначення – жити як належить людині – може стати відповіддю на історичні виклики нашого часу. Потрібно прийняти ідею необхідності олюднення людського життя. Таким чином, можемо запропонувати ліки від бід, з якими в майбутньому може зіштовхнутися людство. Безліч питань залишаються відкритими, адже ми не багато знаємо про життя, природу та світ в якому живемо, і що ще гірше – не знаємо, як використовувати самих себе за призначенням.

 

Що Ви порадите молодим людям, які шукають сенсів та орієнтирів?

Насамперед терпіння з собою і життям. Адже молодість імпульсивна, вона хоче все й відразу, має завищені або занижені очікування стосовно свого майбутнього. Тому, в першу чергу, раджу мати терпіння із собою та оточенням. Латинське слово patientia («терпіння») має спільний корінь зі словом «пацієнт». Пацієнт – той, хто бере участь у процесі лікування, але робить це з терпінням. Тому ми всі потребуємо філософії, яка, згідно з античними філософами, є ліками від хвороб і страждання людської душі. А щоб ліки могли виконати своє призначення, їх потрібно приймати згідно з порадами лікаря, в даному випадку – дотримуватись настанов філософської школи, яку обрали як терапевта, і таким чином перетворити філософію на спосіб життя.

Друге, що б я порадив: вміти вчитися, не ігнорувати власний та чужий досвід, а видобувати з нього уроки. Не наступати на одні й ті самі граблі безліч разів. Прислухатися до порад і настанов моральних авторитетів нашого часу та попередніх епох. Бути здатним почути старших, починаючи зі своїх батьків, які завжди нам бажають кращого, хоча не завжди вміло це роблять. Проте вони мають певний досвід і можуть дати хорошу пораду. 

По-третє, культивувати дружбу, тобто якомога краще старатися будувати тривалі та глибокі відносини з іншими людьми. Дружба – це вміння йти разом однією дорогою, спілкуватися та збагачувати одне одного. Дружба – це не те, що варто тримати у шафі задля краси, це відкритість та взаємозбагачення. Вона подібна до музики, вимагає вміння чути і творити композицію відносин з усім багатством мелодій, ритмів і настроїв.  Очевидно, що люди в соцмережах не є нашими друзями, бо з цим колом рідко можна поділитися найглибшими переживаннями. А друг – це той, перед ким можемо відкритися і чию пораду можемо почути. 

Ще я порадив би подружитися з собою, добрими богами, природою та метафізичним виміром реальності. Вірити в себе, не опускати руки, адже не завжди все виходить так, як ми хочемо, але ми прийшли в цей світ для внутрішнього збагачення. Ми тут для засвоєння певного досвіду, що дозволить нам прожити достойне життя і гідно зустріти смерть.

Раджу вибудовувати в собі моральний та духовний стрижень, що дозволяє нам залишатися вертикальними та людяними, незважаючи на зовнішні обставини. Не нехтувати людським у собі, будучи надто зайнятими скороминущими речами. Давати оцінку власним вчинкам та виправлятися. Бути здатним відчувати вдячність і виявляти її. Вдячність, як і дружба, – це ставлення до іншого; де немає почуття вдячності, там немає дружби, міцних стосунків та єднання сердець. 

Важливо пам'ятати про небо, про те, що ми живемо у присутності таїни і пам'ятати про смерть, щоб піклуватися про життя. Рефлексія і саморефлексія збагачують наш внутрішній світ речами, які не може нам дати жоден штучний інтелект, що думає замість нас і замість нас дає оцінки речам і подіям. Завдяки рефлексії та духовної інтуїції молоді люди згодом матимуть більш зріле ставлення до життя і більш відповідально ставитимуться до себе та інших. 

Можна брати за зразок когось із античних героїв, адже мати приклад, який надихає, – завжди прекрасно. Сьогодні модно гнатися за кількістю підписників у соцмережах, щоб привернути увагу, але така «слава» швидкоплинна і примарна. Ті, хто дійсно заслуговують на увагу, не живуть у ЗМІ та соцмережах. Вони живуть у пам’яті людства. Усі вони залишили свій слід в історії і, певною мірою, уособлюють процес становлення та розвитку людської культури.

Необхідно жити справжнім і по-справжньому, бо в нашому світі занадто багато штучного, що загрожує і нас самих перетворити на щось штучне.

 

 

 ¹ Переклад з італ.: Giovanni Reale. Saggezza antica. Terapia per i mali dell’uomo d’oggi.