ФІЛОСОФІЯ В ДІЇ
Інтерв’ю з Карлосом Аделантадо, Міжнародним президентом «Нового Акрополя»
«Новий Акрополь» – це міжнародна організація, яка пропонує ідеал вічних цінностей. Цей ідеал сприяє еволюції кожної людини та людства в цілому і втілюється через діяльність у сфері філософії, культури і волонтерства. «Новий Акрополь» працює у 60 країнах на п'яти континентах і має понад 400 відділень.
Його діяльність у світі ґрунтується на трьох основних ідеалах:
Ідеал загальнолюдської єдності й братерства, який стверджує повагу до гідності людини без огляду на гендерні, культурні, релігійні та соціальні відмінності.
Ідеал пізнання, що пробуджує любов до мудрості через порівняльне вивчення філософії, релігії, науки та мистецтва.
Ідеал розвитку, що починається з реалізації найкращих людських якостей та цінностей як міцного фундаменту для кращого світу.
Президент «Нового Акрополя» Карлос Аделантадо розповість про шляхи втілення цих ідеалів.
Які головні виклики постають сьогодні перед «Новим Акрополем»? До яких цілей він прагне?
а) На філософському рівні найважливіша мета – стверджувати позачасову цінність поняття «філософія».
Сьогодні слово «філософія» недооцінюють, воно ніби забуте в шухляді, і це дещо турбує. Втім так природно ставити питання про причини того, що з нами вже сталося чи неодмінно станеться. З огляду на це філософія – вкрай потрібний інструмент, завдяки якому людина може побачити взаємозв’язок і сенс усього, що існує, а також усвідомити можливість стати справжнім протагоністом власного життя.
Я також сподіваюсь, що братерство увійде в наше повсякденне життя і ставатиме дедалі реальнішим. Що ми дедалі більше цінуватимемо те, що нас об’єднує, а не те, що нібито нас роз’єднує. Що наш погляд не буде обмежений поверхневими та мінливими відображеннями людей та подій.
Філософія вчить нас: щоглибше ми пізнаємо сутність речей, то більш очевидними для нас стають єдність і братерство.
б) Ми прагнемо того, аби культура посідала більш важливе місце в суспільстві.
Я маю на увазі не лише збільшення кількості культурних заходів, а й те, що культура дійсно допомагає об’єднувати народи та краще розуміти різні ментальності, тому вона може сприяти вивищенню людської свідомості та відкривати серця.
Я переконаний, що, на жаль, деякі вияви нетерпимості та агресії до окремих людей чи соціальних груп спричинені саме нестачею культури та незнанням інших форм прояву людської діяльності.
с) Наша волонтерська робота спрямована на те, щоб кожен доброволець розвивався внутрішньо, коли робить свій безкорисливий внесок у загальне благо.
Кожне зусилля і дія на благо інших допомагає людині краще зрозуміти сенс життя; водночас, зростають її внутрішні сили, як-то відчуття солідарності, почуття власної гідності, надія на краще майбутнє, емпатія та багато інших. Передусім у людині міцнішає відчуття свободи й сила волі.
Тому я дуже хотів би не лише того, щоб заходи в царині волонтерства були хорошими та тією чи іншою мірою корисними, а щоб волонтери, які їх проводять, дедалі більше відчували свій зв’язок із життям.
Який досвід здобуває «Новий Акрополь» і понад чотириста його центрів у ці непрості для всього світу часи?
Особисто я дуже задоволений, адже цілком очевидно, що практика філософії допомагає протистояти страхам, нестабільності та невизначеності.
Ми бачимо, що сьогодні відвідувачі наших заходів дуже зацікавлені та щиро прагнуть зрозуміти життя та власне людину. Так наче дзеркала, які дотепер відображали реальність, розбилися на тисячі уламків, і раптом ми або нічого не бачимо, або прозираємо іншу реальність. У будь-якому випадку, це спонукає людину рухатися до самопізнання.
Ми відчули користь нових технологій, завдяки яким спромоглися продовжувати нашу роботу попри труднощі та обмеження. Проте стало зрозумілим, що особистий контакт замінити неможливо. Недарма в давнину філософії завжди навчалися в школах, у групах, де діалог був провідним педагогічним інструментом і всі приймали виклик досягти гармонійного співіснування.
Деякі люди не довіряють організаціям…
Так, і часом не без підстав.
Втім, на мою думку, організація може бути корисною, адже завдяки їй об’єднуються та координуються зусилля та прагнення різних людей. Хоча, звісно, не варто забувати про небезпеки, що можуть виникати через певні помилки в діяльності організацій.
Я вважаю такою помилкою навʼязування якоїсь приватної, особистої думки без можливості діалогу та порівняння; або відхід від принципів і цілей, заради яких організація створювалась; або використання її можливостей задля досягнення популярності та соціального престижу.
Я вважаю дуже позитивним те, що за довгі роки роботи «Нового Акрополя» до нього приєдналися багато людей. Щороку тисячі чоловіків та жінок отримують користь з наших занять із філософії, культурних та волонтерських заходів. Є ті, хто приєднуються до нашої організації, інші допомагають час від часу, хтось не долучається. Але всі ці люди відчули наші зусилля на благо суспільства.
Водночас є і невдоволені. Що б ви відповіли тим, хто критикує «Новий Акрополь»?
Що вони мають цілковите право це робити, мають право критикувати.
Зважаючи на дивовижне розмаїття та складність людської натури, не можна розраховувати, що всі нас любитимуть та прийматимуть. Це поза всякою логікою.
До того ж, я вважаю, що критика може бути дуже конструктивною, якщо відокремити її від злого наміру та негативного заряду, який вона несе.
Не варто драматизувати критику, адже розумним істотам властиво аналізувати, дискутувати, порівнювати докази, перевіряти їх і, врешті, робити вибір. Якщо лишити права критикувати, це обмежить свободу людини, а також позбавить філософію її важливого складника, адже критичне мислення – тобто аналіз і розгляд життя з різних сторін – властиве філософам.
А як ви поясните той факт, що у «Нового Акрополя» було багато недоброзичливців, особливо в минулому?
Дійсно, якщо звернутися до минулого, можна побачити й такі непорозуміння. Хоча з огляду на мій вік, я безпосередньо не зустрічався з подібними ситуаціями.
Як мені видається, то була проблема нестачі розуміння. Можливо, спричинена тим, що школа філософії класичного зразка – складне явище, вона намагається поєднати теорію та її втілення на практиці. Це філософський ідеал, який прагне покращити світ і людей, і від початку було очевидно, що це рух, який здатен вийти на міжнародний рівень.
Навіть багато учасників «Нового Акрополя», яким ми вдячні за зусилля та відданість, у перші роки його життя не дуже добре усвідомлювали його глибинну суть. Вони не розуміли, що його коріння – в дуже далекому минулому і водночас це дещо цілком нове; його не можна співвіднести ні з чим із того, що було відомим у ХХ сторіччі. Помилки були, але вони поступово виправлялися. Ця самокорекція відбувається й зараз і буде постійно робитися в майбутньому, позаяк із філософського життя неможливо вилучити дух самокритичності.
Хочу додати, що коли з’являється щось нове, завжди потрібен час на його адаптацію до навколишнього середовища, а також на розвиток, аби проявити прихований справжній потенціал цього нового і користь для суспільства.
Та, на жаль, в суспільстві завжди існували люди, які живуть критикою, все осуджують й ласі до сенсацій.
У будь-якому випадку, реакція на нашу філософську пропозицію аж ніяк не нова для школи філософії з глибоким корінням, яке можна навіть назвати езотеричним. Такого штибу реакції траплялися протягом багатьох сторіч.
А яке значення для «Нового Акрополя» має поняття езотеричного?
Слово «езотеричний» означає «внутрішній, більш глибокий». Тобто дещо приховане, що перебуває всередині. А екзотеричне – це зовнішнє.
Під езотеричним ми в «Новому Акрополі» розуміємо внутрішнє, сутність речей, те, що приховане від нашого погляду, проте є найважливішим.
У всіх речей і живих істот є зовнішня, видима частина, і є внутрішня частина, основа. Наприклад, у будівлі є стіни, двері, вікна, і їх видно. Це можна назвати екзотеричним. Але також є каркас з опор, балок і металевих частин – скелет, який підтримує всю будівлю; це езотеричне. І воно не одразу помітне.
У Всесвіті ми бачимо планети, зорі, галактики. Це тіла з більш чи менш щільної матерії, і це «екзотеричне». А причина їхнього існування, призначення, життя, що вдихає душу в ці тіла, – це «езотеричне».
Ми з вами щодня робимо те, що має зовнішню, видиму цінність, та за нашими вчинками стоять справжні мотиви наших дій. Вони лежать у метафізичній площині (тобто це більше, ніж просто фізичні дії), і вони складають езотеричну частину людини.
Тому в «Новому Акрополі» ми говоримо про філософію причин, відому також як природна або езотерична філософія. Адже ми хочемо навчитися розуміти причини всього, приховані сторони, які можна сприйняти за допомогою розуму або інтуїції, якщо розвинути трохи більше чуйності та здатності співвідносити, пов’язувати між собою те, що нас оточує.
Чому в «Новому Акрополі» однаково цінують східну та західну філософію?
А чому б і ні? Ми не можемо нехтувати філософським надбанням того, що ми називаємо Сходом: народів Індії, Японії, Тибету, Китаю та інших країн. І не можемо забувати про значення філософії Заходу. Проблема в тому, що й дотепер існує прихований расизм, і не лише на фізичному рівні. Інтелектуальний расизм і пиха значно гірші за расизм фізичний, а ще гірше – гординя та духовний расизм, коли хтось вважає себе єдиним володарем істини.
Яка роль у «Новому Акрополі» належить так званим «живим силам»?
Це групи, що складаються із членів «Нового Акрополя», які добровільно вирішили присвятити свій час та зусилля безпосередній підтримці функціонування його центрів. Це також етапи набуття досвіду, внутрішня та зовнішня практика знань і вправ, що допомагають просуватися шляхом філософії як способу життя, згідно з настановами філософів-класиків Сходу та Заходу.
Тобто йдеться про те, щоб задіяти наші внутрішні сили, а також пізнавати та використовувати сили життя. Це важливі речі, а відтак цілком природно, що передбачені певні вимоги до учасників, як-то чесність, сумлінність, здоровий глузд. Не всіх приймають до цих груп, що може викликати невдоволення і навіть певне недоброзичливе ставлення у тих, кого не прийняли, але це ризик, на який доводиться йти.
Повернімося до питань світу, в якому живемо. Чи можете сказати, яку помилку сьогодення ви вважаєте найсерйознішою?
На мій погляд, головною помилкою і досі залишається невміння розрізнити цілі та засоби.
Яскравий тому приклад – економіка. Її слід розглядати як корисний і необхідний засіб для створення та підтримки тих чи інших інституцій, але вона в жодному разі не повинна бути самоціллю.
За допомогою економіки треба покращувати освіту, забезпечувати її доступність для якомога більшої кількості населення планети. Економіка має полегшити тягар важкої, механічної, рутинної праці. Давати можливість людям розвиватися, але в усіх сферах.
А жага володіти матеріальними благами, накопичувати їх зашкоджує іншим людям, призводить до зростання надмірної конкуренції та експлуатації заради більшого зиску. Все це згубно впливає на людину і рух до кращого майбутнього.
У «Новому Акрополі», наприклад, ми фінансуємо себе самостійно, здебільшого завдяки щомісячним внескам усіх учасників, продажу наших книжок та невеликим курсам і воркшопам, які працюють за принципом самоокупності. Йдеться про скромні суми, але вони допомагають підтримувати наші центри та здійснювати культурні й волонтерські проєкти.
Хоча економіка панує та керує в суспільстві, ми не вважаємо її єдиною силою прогресу для народів і окремих людей.
Що ви думаєте про матеріалізм?
Протягом тривалого часу ця ідея домінує у світі. Вона панує в політиці, науці, економіці, освіті, а також, на жаль, у царині моралі. Вона проникла в наші оселі та розум людей. Матеріалістичний менталітет керує життям переважної більшості мешканців планети.
Добре це чи погано? Безумовно, це досвід, який має здобути людство в цілому. Можливо, потрібно пройти шлях матеріалізму до кінця, аби знову побачити цінність інших аспектів людського існування.
Сьогодні не без підстав вважають, що вчені-матеріалісти натрапили на чималу перешкоду – потребу пояснити, як у процесі випадкової еволюції матерії виникла свідомість. Ми багато знаємо про те, як поводиться матерія, та не знаємо, чому це так відбувається.
Освіта, політика й економіка, засновані на матеріалізмі, також зазнають невдачі. Загалом люди не стали щасливішими, хоча мають більше матеріальних благ (в деяких регіонах планети значно більше, ніж в інших). Варто визнати, що так і не вдалося викорінити голод, бідність та колосальну нерівність, які панують на землі.
Чи можуть поєднуватися політика та філософія?
Філософія може поєднуватися з будь-якою гранню людського життя: мистецтвом у його осягненні прекрасного, наукою в її прагненні наблизитись до істини, релігією в її скерованості до добра та політикою в її потребі справедливості.
Аби регулювати співіснування в суспільстві, необхідно чітко визначити права та обов’язки громадян, і саме тут набирає сили поняття справедливості. Ще в давнину Конфуцій і Платон (поміж інших) відгукнулися на цей пошук справедливості, а діалог Платона «Держава» став, можливо, одним із найважливіших творів у цій царині.
Про це свідчить той факт, що «Державу» часто досліджували, окрім того, залишилося безліч схвальних відгуків та посилань на цей твір у працях пізніших авторів, від сучасників Платона й дотепер.
Особисто я не вважаю, що афінський філософ хотів побудувати ідеальне суспільство, утворене з досконалих людей. Радше він прагнув дати поживу для роздумів і запропонувати можливі рішення для численних проблем, пов’язаних із різноманітними політичними системами Греції того часу. І дійсно, в пізнішому діалозі «Закони» Платон корегує деякі положення «Держави».
У певних інтелектуальних колах Платона вважають тоталітарним мислителем.
Я думаю, справедливо також згадати про те, що більшість неупереджених дослідників та інтелектуалів вважають Платона мудрецем. Поняття «мудрець» в Давній Греції було всеосяжним: це означало бути філософом, математиком, ученим, цілителем душі, поетом, політичним радником… Так, це «тотальність», всеохопність, цілісність. Про це розмірковує Платон, коли пропонує громадянське виховання, засноване на цілісній освіті, охоплюючи різні аспекти людської природи.
Ті, хто критикують Платона, забувають згадати про зобов’язання, які великий філософ визначає для панівного класу.
Наразі поради Платона залишаються цінними та актуальними. Адже ПРАВИТЕЛІ…
…мають проявляти свою любов до загального блага через добровільне й неегоїстичне служіння, а свою любов до доброчесності – через зразкове приватне життя.
…не повинні мати приватної власності, крім найнеобхіднішого. Отже, вони не можуть збагачуватися на своєму посту.
…не повинні вдаватися до демагогії, аби маніпулювати народом.
…перед призначенням на пост мають пройти випробування і підтвердити свою моральну та інтелектуальну гідність.
…мають ставитися до здійснення влади як до жертвоприношення1.
І це ще не всі вимоги...
А чого вимагаємо ми від наших політиків за кермом влади? Яких критеріїв дотримуються партії, коли висувають своїх кандидатів? Це хороше запитання.
Чи можна покращити демократію?
Безсумнівно. Так само як і все на землі. Я вважаю, що слід докладати реальних зусиль, аби наблизитися до здійснення загального блага, яке не обмежувалось би власними інтересами тієї чи іншої партії.
Протистояння між різними фракціями, часом ірраціональні, спричиняють низку дій та протидій, які уповільнюють загальний розвиток. Бажання дискредитувати опонентів, брак етики у виконанні передвиборчих обіцянок, розкрадання та сумнівне фінансування багатьох партій, погана підготовка деяких кандидатів – усе це, звісно, можна покращувати.
Також слід приділяти велику увагу вдосконаленню освіти та виховання, адже демократія як система дуже потребує цього, оскільки громадянин має можливість брати участь у виборах. А для того, щоб думати і приймати рішення, нам усім потрібне безперервне виховання. І передусім воно необхідне для керування іншими людьми.
Професор Хорхе Анхель Ліврага, засновник «Нового Акрополя», вчив, що будь-яка система буде хорошою, якщо будуть хорошими люди, які її утворюють. І будь-яка система погіршується, якщо люди, які її утворюють, втрачають мораль та ефективність.
Як «Новий Акрополь» ставиться до релігії?Так само як і всі філософські школи в історії: з безумовною повагою до різних релігійних форм. І ми вважаємо, що їх не можна нав'язувати чи догматизувати.
Для більшості людей приналежність до певної релігії визначається місцем народження чи сімейним оточенням. Але з розвитком здатності до самопізнання та рефлексії людина рано чи пізно приходить до усвідомлення свого ставлення до того, що можна назвати священним.
Я вважаю це ставлення справою дуже особистою та непримусовою, бо тут залучені розум, серце та свідомість. І я думаю, що навіть ті, хто вважають себе атеїстами, в душі підтримують зв'язок зі священним.
Одним підходять усталені релігійні форми, іншим якісь інакші, власні; для когось цей зв'язок будуватиметься на об'єктивних елементах, а для інших буде зустріччю з чимось глибоко суб'єктивним. Для всіх це чудова вправа на толерантність.
Річ у тім, що ніхто не може володіти духовністю інших.
Чому символи важливі?Мабуть, тому що вони дають можливість знайти зв'язок із розумоосяжним, вищим світом, про який говорив Платон. Варто пам'ятати, що логіка та її інструменти мають обмеження, властиві лінійному світу. Але в нелінійній реальності властивості часу та простору змінюються, тому свідомість зазнає іншого впливу: вона зростає і розширюється, завдяки чому досягає тоншого та глибшого сприйняття Реальності.
Я маю на увазі не підсвідомість чи несвідоме, а, якщо можна так сказати, надсвідоме. Вищий вимір свідомості, де знання осягається без втручання відчуттів і досвід проживається під повним контролем самого індивіда. Символи допомагають нам проводити аналогії, які пов'язують їх з вищими ідеями.
Як ви вважаєте, чому люди користуються символами? Вони присутні в діловій, соціальній, трансцендентній і навіть повсякденній сферах життя…Насамперед можна сказати, що вочевидь існує потреба належати до чогось, і тому люди користуються анаграмами, символами та емблемами як засобами впізнавання. Їх використовують у брендах одягу та взуття, ними користуються співробітники маленьких і великих підприємств, спортивні та культурні спільноти, фінансові корпорації тощо. Символи присутні завжди та скрізь.
Але також можливо, всі ми від природи знаємо, що нам потрібно досягати дедалі вищих, більш піднесених, інтуїтивних станів свідомості, які дозволять вийти за межі суто поняттєвого плану.
Ймовірно, річ у тім, що символічний світ є важливою еволюційною відмінною рисою, що вирізняє людей з-поміж інших царств Природи: символічна уява працює, коли ми одружуємося або завершуємо навчання. Коли людина народжується, приходить у цей світ, ми даємо їй ім'я, і коли ми прощаємось із людиною наприкінці її життя – все це здійснюємо символічним чином. Люди носять обручки, намиста, одяг, кольори… Навіть модні сьогодні татуювання є наближенням до світу символів. Ба більше, такі людські прояви, як посмішку чи плач, не вдасться зрозуміти, якщо прибрати їхній символічний підтекст.
Зазначимо, що існують символи, які мали однакове значення в усіх цивілізаціях протягом історії: відкрита чи закрита долоня, колесо як символ створення чи циклічності життя, вогонь, що пов'язаний із мудрістю, орел як вісник, сонце як володар неба...
Я помітив цікаву річ, що фільми та серіали, де сценаристи використовують таку мову символів, зазвичай мають успіх у глядачів.
У «Новому Акрополі» ми також використовуємо символи відповідно до нашої діяльності: будь-то спорт, волонтерство, художні майстерні, бойові мистецтва чи власне філософія. В нашій школі філософії ми багато часу присвячуємо вивченню символів, які відносяться до священного у різних цивілізаціях.
На наших філософських святах, пов'язаних з порами року, також присутні символи весни, літа, осені та зими.
Що б ви порадили тому, хто відчуває, що життя не має сенсу?Перша порада – навчитися ставити запитання. Якщо людина здатна ставити собі запитання, але не знаходить відповідей, можливо, вона недостатньо ефективно їх шукає або шукає не там.
Я б запропонував їй пошукати відповіді в собі, а не ззовні, адже деякі з них неможливо знайти у зовнішньому світі. Нехай вона спробує усвідомити цінності, які криються в її душі; розвиваючи їх, вона природно знайде точки дотику до життя.
Тут виникає інше не менш важливе питання: якщо життя має сенс (припустімо, що має), то як його усвідомити? Яким чином? Очевидно, що нам потрібно розвивати якісь приховані внутрішні сили, наприклад, силу сприймати та усвідомлювати сенс життя.
І в чому полягає справжня сила?Безсумнівно, в розвитку свідомості як мети та у вихованні як засобі для її досягнення.
Професор Хорхе Анхель Ліврага завжди навчав, що виховання – це використання культури для прискорення еволюції людини та для її трансформації. Він наполягав на тому, що виховувати не означає викривляти чи поневолювати людську природу. Справжнє виховання звільняє сили людини від ярма інстинктів, від психічної та духовної обмеженості, що ув'язнює та спричиняє страждання.
Можливо, так воно і є, адже всі люди народжуються з певними прихованими потенціалами, які можна розвинути за умови правильного виховання.
Професор Ліврага говорив, що справжня педагогіка полягає в тому, щоб інформувати, не обманюючи, навчати без зловживання владою, виховувати, не деформуючи. Її мета – виховати свідомого, щасливого та корисного громадянина, який вміло користується руками, серцем та розумом.
І тоді можливо задіяти щось вище, ніж просто розум, як-то уяву та інтуїцію, аби пізнавати світ, де існують великі ідеали, архетипічні ідеї, найчистіші мрії.
Напевно, важко стати викладачем у «Новому Акрополі»?
Це залежить від здібностей людини, від того, як вона навчається, та досягнутих успіхів.
Тут варто пояснити, що «Новий Акрополь» має освітній характер і офіційно визнаний як міжнародна некомерційна організація.
Як організація він має право за законом створювати власні програми навчання, завжди дотримуючись підходу, який не відрізняється від підходу в офіційних закладах.
Таким чином, в основі наших рівнів навчання лежить модель, типова для європейських університетів. Це так звана Болонська система, яку широко застосовують скрізь.
За цією системою університети мають два види ступенів навчання: так звані офіційні та власні.
Дотримуючись цієї системи і враховуючи, що у нас дуже широка програма навчання, ми запровадили власні академічні ступені: експерта, спеціаліста та два рівні ступеня магістра.
Наші викладачі мають один із цих ступенів.
Крім того, не менш важливо, що викладачі повинні бути очевидним прикладом дотримання етичного кодексу, який для нас є визначальним. Якщо хтось порушує етичний кодекс, він не може залишатися у складі наших викладачів.
Як ви вважаєте, чого «Новий Акрополь» вже досяг і чого ще має досягти?
Серед успіхів та досягнень протягом 65 років життя цього філософського ідеалу я підкреслю те, що нам вдалося зробити співіснування та братерство реальністю для тисяч молодих людей на п'яти континентах. Адже «Новий Акрополь» об’єднує чоловіків та жінок різних рас, культур та релігійних переконань (або взагалі без них) з усіх соціальних верств. Для нас «бути людиною» означає набагато більше, ніж належати до якоїсь соціальної чи іншої групи.
Наша робота пов'язана з передачею знання через еклектичний і недогматичний підхід, і цей підхід був визнаний у кількох країнах як такий, що відповідає «суспільному запиту».
Чого нам треба досягти?
Ми маємо знайти належні форми, щоб нас правильно розуміли. Ми повинні зробити так, аби наш голос відгукнувся у якомога більшій кількості сердець, щоб усі ті, хто нас шукають, змогли нас знайти.
Що б Ви самі хотіли сказати на завершення розмови?
Я закінчу нашу розмову словами про філософію, бо ми вже знаємо, що у викривленому Всесвіті початок та кінець збігаються. Тому я знову скажу про важливість та користь філософії.
Філософія – це створення справжнього зв'язку між об'єктивними знаннями, які ми маємо про світ, і суб'єктивністю нашого внутрішнього світу (що є не менш реальним, радше – «іншою реальністю»).
СПРАВЖНІЙ ЗВ'ЯЗОК полягає в тому, що вчинки відповідають почуттям і думкам. А почуття та думки мають бути узгоджені з єдністю та синтезом нашого об'єктивного та суб'єктивного досвіду, тобто нашим життєвим досвідом.
Це означає, що завдяки правильним діям особиста філософія кожної людини поступово вдосконалюється, адже наш життєвий досвід теж може ставати дедалі глибшим та витонченішим.
«Новий Акрополь» – це простір для здобуття зовнішнього та внутрішнього досвіду, де є можливість ставати кращими індивідуально й колективно. «Новий Акрополь» – це світ, сповнений можливостей. Як і саме життя. Такою є філософія в дії.
***
1 Священна дія – прим. ред.