Інтерв’ю з Делією Стейнберг Гусман, Почесною президенткою «Нового Акрополя»
Вступ
Делія Стейнберг Гусман очолила «Новий Акрополь» у 1991 році після смерті його засновника Хорхе Анхеля Лівраги Ріцци, з яким вона тісно співпрацювала та в якого навчалася понад 20 років.
Сьогодні вона – Почесна президентка Міжнародної організації «Новий Акрополь».
Під керівництвом Делії Стейнберг «Новий Акрополь» поширився на п’яти континентах і наблизив філософію класичного зразка до різних людей. Він розвивається завдяки філософським, культурним та волонтерським програмам, що впроваджують нові підходи та поглиблюють ідентичність «Нового Акрополя», визначену в його основоположних принципах.
Організація налічує тисячі членів, друзів та прихильників у всьому світі. Вони є живим підтвердженням того, що філософські відповіді, запропоновані «Новим Акрополем» у ці складні часи, потрібні й доцільні. Адже вони засновані на позачасовій мудрості, яка завжди освітлювала шлях людства в найскладніші моменти історії.
Якби потрібно було відзначити лише один напрямок невтомної праці Делії Стейнберг на чолі «Нового Акрополя», ми підкреслили б її виховну й викладацьку діяльність. Вона розробила навчальний план Школи філософії та створила програми прикладної філософії, що ґрунтуються на глибоких ученнях про життя і внутрішній поступ людини.
Вона є авторкою численних праць, присвячених філософському способу життя, які перекладені різними мовами: французькою, англійською, німецькою, російською, чеською, португальською, грецькою, українською… З-понад тридцяти назв відзначимо «Ігри Майї», «Філософія для життя», «Герой повсякденності».
Піаністка, що концертувала, та викладачка гри на фортепіано Делія Стейнберг до того ж очолює міжнародний фортепіанний конкурс, найменований на її честь. Вона відкриває шлях поступу багатьом молодим піаністам, ділиться з ними досвідом та порадами, адже музика, на її погляд, найкраща супутниця душі.
Ми попросили пані Делію розказати нам про її багаторічний досвід роботи на чолі Міжнародної організації «Новий Акрополь».
1. Яким було Ваше життя поруч із Хорхе Анхелем Ліврагою?
Я навчалась і працювала поруч із Хорхе Ліврагою протягом 25 років, і цей час був дуже особливим, сповненим прекрасних моментів, виняткових своєю людською цінністю. На його заняттях з філософії та у бесідах з іншими учнями ми розмовляли про мистецтво, науку, історію тощо… Це збагачувало нас просто, невимушено та ефективно. Кожен день був особливим, і щодо мене, ті теоретичні й практичні заняття і настанови стали моїми орієнтирами на все життя.
Ми розуміли, що він сам отримав глибокі знання від своїх учителів, адже ніхто не здатен створити Школу філософії такого масштабу без ґрунтовної освіти й формування у сфері цих людських цінностей. Нам відомо, що в нього були роки підготовки й навчання, яке нерідко відбувалося через листування. Він розповідав нам, що іноді отримував конверт з виконаними ним завданнями, які були акуратно порізані на шматки, без жодних пояснень. Тож він мусив переписувати свої монографії, доки не виправить усі помилки. Лише після того йому надходили відповідні пояснення.
Можливо, завдяки такому навчанню він мав невичерпне терпіння і завжди охоче відповідав на наші запитання. Він був першою людиною, від якої я іноді могла почути: «Я не знаю», і це породжувало у мене величезну довіру. Лише марнославні люди впевнені, що все знають.
Він поводився з людьми приязно і дружньо, хоча вмів додержуватися і необхідної дистанції, аби не зашкодити стосункам і надати їм гідності та гармонійності.
Я ніколи не чула від нього жодного поганого слова, і він вмів так показати нам наші помилки, ніби ми самі їх відкрили.
Ми любляче називали його ХАЛ, за його ініціалами. Ця форма звернення була водночас проявом дружності та поваги.
Важко знайти людину настільки великого морального, філософського та духовного авторитету, яка вживала б таку просту та природну мову і приклади, що кожен міг її зрозуміти.
На щастя, його праці та зображення багатьох прекрасних спільних моментів зберігають його живий образ у пам’яті моїй та багатьох інших людей.
2. Як Ви можете охарактеризувати майже 30-річний період свого керування «Новим Акрополем»?
Намагаючись оцінити цей час якомога об’єктивніше, можу сказати, що я начебто прожила декілька життів з безперервним та інтенсивним накопиченням досвіду.
Коли я очолила посаду Міжнародної президентки, «Новий Акрополь» був не настільки великим, мав кілька центрів у різних країнах, але не так багато, щоб робота була занадто складною. Ми все робили, так би мовити, у доморобний спосіб. Наші філософські цілі та навчальна програма були чітко визначеними, але все було організовано дуже просто, відповідно до потреб та можливостей того періоду.
Як то кажуть, це були інші часи, коли ідеї, що превалювали, а також питання і способи їх вирішення були іншими.
Але зміни швидко давалися взнаки. Вони відбувалися в суспільстві, способі життя та уявленнях людей про майбутнє. Ідея достатку стала важливішою за ідею поглиблення свідомості. Змінився напрямок освіти, а також індивідуальні прагнення. Ми мусили зважати на цей новий етап.
Я познайомилася з багатьма людьми, багатьма країнами, культурами і мовами, з різноманіттям прояву почуттів, способів розуміти та тлумачити ідеї. Я побачила барвисту мозаїку, але зі схожою основою. У глибині душі кожного з нас є дещо спільне: сенс життя, який охоплює розум, любов та волю жити, прагнення до мудрості й до того, щоби ставати все кращими.
В цілому я можу оцінити цей період як хороший. Ми зробили все, що могли, звісно, не без помилок. Але впевненість у природних здібностях людини дозволила відкрити багато нових граней, які до того часу ми не розглядали. І ми робили це впевнено і радісно.
3. Що було найскладнішим?
Пришвидшення часу. Двадцяте століття – певно, «найкоротше» з усіх, як сказала одна видатна людина, – змусило нас повірити, що все розвиватиметься поступово, без значних потрясінь. Але так не сталося.
Раптом ми зрозуміли, що світ у всіх його царинах рухається з неймовірною швидкістю й в немислимих напрямках. Часом це відбувається на краще, а часом на гірше. І ми мали погоджувати й вирішувати все це одночасно, подеколи не маючи змоги реагувати достатньо швидко.
Через урізноманітнення понять багато з них майже миттєво залишалися «поза модою». І деколи було непросто поєднувати ці швидкі зміни зі стабільністю, властивою філософії. Напевно, найскладнішим було знаходити такі форми дії та прояву, які погоджують мінливість інтересів та сталість позачасової філософії, що по своїй суті спрямована на людину як таку.
4. Ви були в «Новому Акрополі» від початку. Чи дуже він змінився і як саме?
Я була майже від самого початку, тобто досить довго, аби оцінити зміни, які не завжди відчутні одразу, проте помітні на відстані часу.
Так, «Новий Акрополь» змінився, зокрема його форми прояву, подібно до всіх живих істот. П’ятирічна дитина – це не одне й те ж саме, що тридцятирічний дорослий. Зміни форм «Нового Акрополя» є наслідком його зростання та пристосування до потреб часу. Так само змінюються одяг, мова, стосунки, засоби розв'язувати проблеми за допомогою тих чи інших інструментів. Зміни триватимуть і далі.
Найважливіше – зберігати незмінну суть. Тридцятирічний дорослий знає, що, попри зміни, він є тією самою людиною, що й у п’ятирічному віці. Стиль одягу може бути кардинально іншим, але тіло, що його носить, залишається тим самим, хоча й, можливо, більшим, дебелішим чи стрункішим. Зрілість на підставі самопізнання – це основа для існування ідентичності.
Філософські ідеї, на яких заснований «Новий Акрополь» і які ґрунтуються на тисячолітніх ідеях багатьох великих мислителів, залишаються незмінними. А думки та форми прояву змінюються.
В «Маленькому принці» Антуана де Сент-Екзюпері написано: «найголовнішого очима не побачиш». Хоча саме воно є найважливішим і слугує опорою тому, що ми бачимо очима.
5. Очевидно, що ми живемо в часи великого розгублення.
Зараз дуже важко знайти сталі цінності, які ґрунтуються на сенсі життя. Це означає, що ми здебільшого не маємо майбутнього. Над «сьогодні» та «завтра» панує непевність, і це впливає переважно на молодь, якій бракує підтримки та надії.
Загальновідомо, що зростає кількість психічних розладів, тенденція до втечі від реальності та схильність до суїциду. Перспектива не сприяє оптимізму, хіба що в суспільстві відбудуться суттєві, дієві, результативні зміни. Але починати потрібно якомога раніше.
Ми мусимо звернутися до позачасових засобів, які дали свої плоди у найтемніші часи історії. Погляньмо хоча б на європейське Середньовіччя, найвідоміше і найближче до нас історично. Тоді мистецтво в усіх його проявах об’єднало величні душі та створило узи Любові. І це започаткувало епоху Відродження.
6. Всі люди прагнуть пізнати Любов, чи то вони вже знайшли її, чи то досі шукають.
Філософія ґрунтується на любові. Саме тому «любов» є коренем слова «філософія»: це Любов до Мудрості, а той, хто шукає мудрості, вчиться любити все й усіх.
Можна сказати, що більшість її шукає і лише небагато обраних її знайшли. Навіть ті, хто здобули мудрість, продовжують її шукати, аби вдосконалювати.
Сьогодні заведено зводити любов до сексу, залишаючи поза увагою багато інших рівнів людського виявлення, як-то почуття, розум, духовність. Внаслідок такого зубожіння поняття любові будь-які союзи слабшають і стають нетривкими. Проте ми всі потребуємо любові й прагнемо до неї, найпаче до обопільної попри всі труднощі. Через невдалі та хибно скеровані пошуки люди задовольняються нетривкими замінниками, що сприяють навіть ще більшій непевності.
Любов – це сила, що спонукає нас вчиняти добре, і в такому разі вона пов’язана з етикою та мораллю, адже спрямовує нас до правильних вчинків у нашому житті. Так вона веде людину до миру, спокою, повноти ій злагоди з собою та іншими.
«Ми не знаємо, чим насправді є любов. Нам знайома лише любов, заснована на прив’язаності та володінні.
… справжня природа любові – це внутрішнє світло, яке виявляє красу, приховану в речах». (Шрі Рам)
Нас цікавить Любов у її найширшому спектрі, що спрямована на все в природі, й, звичайно, на людей. В «Новому Акрополі» сексуальна орієнтація людини не має значення, адже це питання вільного вибору. Але ми прагнемо, щоб кожен міг відчути любов як «світло, що виявляє нематеріальну красу, приховану в усіх речах».
7. Яка роль краси в житті?
Мистецтво поєднує нас із Красою в її найвищому значенні, воно наближає нас до гармонії та рівноваги – внутрішньої і зовнішньої. У часи непевності, в які ми живемо зараз, справді існує схильність плутати речі, шукати найлегше, найзахопливіше і те, що, можливо, приваблює своєю потворністю. Ця тенденція шанувати в мистецтві потворність заволоділа людьми настільки, що ми вважаємо мистецтвом будь-яке творіння, навіть якщо воно суперечить найпростішим критеріям краси. І необхідно багато сміливості, аби сказати: «Це мені не до вподоби».
Не бракує й захисників потворності у мистецтві, для яких це є засобом засудити або висміяти несправедливе суспільство чи надто закостеніле у своїх поглядах. Але це не конструктивна критика, бо недостатньо просто вказувати на потворне, треба знаходити насправді прекрасне.
«Повчальна» настанова такого типу мистецтва відповідає рисам, які описує Ніцше:
«152. Мистецтво потворної душі. На мистецтво накладають надто вузькі межі, якщо вимагають, аби воно служило виявом лише для впорядкованої та морально врівноваженої душі. Як в пластичних мистецтвах, такі і в музиці та в поезії поруч із мистецтвом прекрасної душі існує мистецтво душі потворної. І наймогутніші дії мистецтва – вміння збурювати душі, спонукати рухатися камені та перетворювати тварин на людей – можливо, найкраще вдавалися саме цьому мистецтву.».
Очевидно, що цей шлях не допоможе нам покращити світ. Брак естетики, що часом супроводжується також браком моралі, хоча й намагається дошкулити надто банальному сприйняттю, не пропонує ні настановчої, ні гідної для наслідування моделі.
Нам необхідно внести позитивні елементи, які очистять свідомість, аби зарадити стільком лихам, з якими ми стикаємося.
Естетика, поєднана з красою й мистецтвом, – гармонійне, довершене ціле – розвиває більш витончену чуттєвість, а відтак і витончені почуття та очищені від упереджень думки.
Ми прагнемо гідності людини завдяки її думкам, почуттям та відповідним діям, породженим красою, рівновагою, гармонією. Ми наголошуємо на цінності внутрішньої краси, яку складно визначити, але яка випромінює милосердя, співчуття, розум, вишуканість та чарівність. Все це не є очевидним для фізичних органів чуття, але дуже приваблює людей.
Маємо зважити, що сприйняття краси – це певний суб’єктивний досвід, який змінюється від однієї культури до іншої, від однієї особистості до іншої. Однак існують твори, які ми справді можемо назвати універсальними та безсмертними, бо вони перевищують ці особисті та культурні відмінності.
8. У «Новому Акрополі» є різні рівні навчання і відповідних практичних занять. Будь ласка, розкажіть про ці рівні.
Як і в будь-якій установі, у нас є рівні, як, наприклад, в університетах, школах, підприємствах.
Філософію неможливо пояснити або збагнути за один день. Ці рівні стосуються потрібного часу та форм, необхідних для того, щоб якнайкраще використати знання. Навчальна програма Школи філософії «Новий Акрополь» має сім рівнів із відповідними предметами, які опановуються поступово.
Деякі предмети передбачають практичні вправи для закріплення теоретичних знань. Загалом це прості вправи з психології, розвитку пам’яті, мислення, уяви, ораторського мистецтва та інші, пов’язані з нашою волонтерською діяльністю.
Школа філософії – чому і задля чого?
Ми вбачаємо у філософії спосіб життя, а не лише накопичення теоретичних знань, які не застосовуються у повсякденних життєвих ситуаціях, чи то складних, чи то простих. Отже, виникає необхідність розуміння практичного аспекту філософії.
Навіщо школа філософії? Бо жодна зі звичайних шкіл, інститутів чи інших навчальних закладів не пропонує дієвих настанов для життя. Іншими словами, ніхто не вчить нас, як жити, насолоджуватися життям та вирішувати проблеми, що постійно виникають. Ми нічого не дізнаємося про справжнє братерство чи про те, як співіснувати в злагоді, нам бракує ввічливості та хороших манер, щоб належним чином користуватися свободою.
Вступний курс
Навчальна програма починається зі вступного курсу, як ми називаємо перший рівень навчання. Це спробний період для тих, хто розпочав вчитися. Протягом кількох місяців, приблизно по дві-три години на тиждень, у цьому курсі в загальних рисах викладаються теми, які будуть поглиблюватися на наступних рівнях. Курс є випробувальним для обох сторін: і для тих, хто навчається, аби вони могли вирішити, чи зацікавлені в продовженні навчання, і для викладачів, аби вони могли оцінити рівень засвоєння навчального матеріалу.
По завершенні вступного курсу людина отримує сертифікат про закінчення і після цього сама вирішує, чи бажає продовжувати навчатися далі.
Також є Школа живих сил
Цей рівень призначений для тих, хто після кількох років навчання та діяльності вирішує поглибити своє внутрішнє формування та активніше долучитися до діяльності «Нового Акрополя». Навчання в цій школі також є вільним вибором людини і починається з попереднього теоретичного та практичного курсу. Ця школа є відкритою для тих, хто проявить відповідні якості, аби навчатися на цьому рівні. Йдеться про те, щоби надати життю більше змістовності, спрямованості, сили і, власне, почуватися більш живими.
Зокрема, групи цього рівня дбають про забезпечення базових потреб Школи філософії, проведення культурних заходів, розповсюдження інформації зацікавленим людям, займаються волонтерською діяльністю за участю тих, хто може ефективно допомагати в тій чи іншій роботі.
Чоловіки та жінки мають рівні можливості, і рішення покинути ці групи також є цілком добровільним.
Навчання в школі Живих Сил містить чинники, що сприяють вдосконаленню й формуванню особистості та не завжди присутні на інших рівнях, які насправді відрізняються хіба що мірою застосування на практиці отриманих знань.
Школа учнівства
Цю систему використовували з найдавніших часів у всіх культурах і цивілізаціях, щоби забезпечити правильну передачу вчень, які допомагають людям іти життєвим шляхом. Нам відомі видатні приклади учнів, які щиро практикували вчення Сократа, Платона, Аристотеля, і це лише декілька відомих філософів. Адже завжди були мудреці, які збирали навколо себе учнів і повністю присвячували себе їм, а учні мали виконувати свій обов’язок: вчитися по-справжньому і серйозно.
Цей рівень не залежить від жодної минулої чи теперішньої релігії, політичних ідей, відмінностей у расі чи статі, національності чи соціальному стані, як встановлено у принципах «Нового Акрополя», зокрема у принципі єдності.
Школа учнівства охоплює ті самі вчення, що містяться в навчальній програмі, але з більшою увагою до розвитку моральних, філософських і духовних цінностей.
Але також вона містить одне з найбільших благ, яке найважче розвивати і проживати: зв’язок між учителем та учнем. Це зв’язок природної та вільної передачі, це любов у найчистішому значенні слова, бо їй не перешкоджають жодні особисті мотивації чи суб’єктивні ситуації.
Доречно зауважити, кого ми вважаємо вчителями.
По-перше, ми опираємося на видатних діячів різних цивілізацій, про яких збереглися достатньо вагомі історичні відомості у традиціях та письмових джерелах. Ми вважаємо їх «великими» завдяки внеску, який вони зробили не лише на інтелектуальному рівні, але й у своїх зусиллях заради внутрішньої еволюції людини.
На основі такого підходу вчителі, або «малі вчителі», які викладають у «Новому Акрополі», – це ті, хто накопичили більше досвіду, перевіреного часом, і досягнень у роботі з учнями.
Є вчителі мистецтва, диригенти оркестрів, професіонали високого рівня і так само є вчителі філософії.
Учень – це той, хто прагне чогось більшого, ніж знання чи визнана кваліфікація. Він щиро прагне стати кращим як особистість у різних аспектах, поглиблюючи свою свідомість та чутливість до потреб людства.
Союз учня з учителем утворює зв’язок, який зміцнюється завдяки тому, що учень засвоює вчення, яке у свою чергу зможе передати іншим у майбутньому.
9. Чи може будь-який член «Нового Акрополя» отримати доступ до цих різних рівнів?
Як і в інших навчальних закладах, кожен рівень і предмет передбачає складання іспитів. Якщо іспит зданий успішно, будь-який член організації може перейти на наступний рівень поступово та добровільно, як зазначено в навчальній програмі. Ці рівні не є «таємними», а досягаються поступово, за заслугами.
Навчальна програма зареєстрована належним чином у повному обсязі.
Члени «Нового Акрополя» підпорядковуються Статуту, зареєстрованому за вимогами законодавства.
До того «Новий Акрополь» додає до свого Статуту Етичний кодекс, який застосовується в окремих випадках серйозних порушень принципів і цілей організації, що може призвести до втрати членства, а отже, доступу до навчання.
Поряд зі Статутом і Етичним кодексом існують адміністративні декрети. Ці положення сприяють найкращому співіснуванню та згоді між усіма членами «Нового Акрополя», які добровільно займають посади, що забезпечують належну роботу організації. Декрети переглядаються та змінюються щорічно відповідно до потреб.
10. Хто такі керівники «Нового Акрополя»?
Це члени, які мають кількарічний досвід роботи та філософського формування, освітньої та адміністративної діяльності та бажають обіймати відповідальні посади в різних сферах. Їхня робота є неоплачуваною і добровільною та періодично переглядається на щорічних асамблеях. Важливим є дух допомоги іншим, а не бюрократична складова. Керівники нікому не нав'язують свою волю. Радше вони допомагають і навчають, підтримують і співпрацюють скрізь, де це потрібно.
11. З вашого багаторічного досвіду, яким ви бачите «Новий Акрополь» у майбутньому?
Складно щось достеменно сказати про довгострокову перспективу, хоча основоположні цілі, спрямовані на розвиток людини, самі по собі є довгостроковими.
Але можна говорити про перспективу на короткий і середній строки.
У короткостроковій перспективі ми маємо адаптуватися до потреб часу, який, безсумнівно, прискорюється. В останні роки у нас призначений новий міжнародний президент. І ця зміна свідчить про переваги передачі повноважень новим поколінням із властивим їм новими підходом та способом діяти. Хочу підкреслити глибокі учнівські стосунки між мною та новим президентом, що зміцнювалися протягом багатьох років. Схожі учнівські стосунки я сама мала з професором Хорхе Анхелем Ліврагою, засновником «Нового Акрополя», а він, як ми вже зазначали, мав власних учителів, що спрямовували його на шляху філософії класичного зразка, тобто практичної філософії.
У перспективі на середній строк – яка залежить від короткострокової – нам потрібно розширити нашу міжнародну діяльність, яка охопить якомога більше людей з філософськими та духовними прагненнями, що ґрунтуються на засадах оновленої моралі.
У світі бракує цінностей, багато людей почуваються ізольованими, незрозумілими, без впевненості у майбутньому. Ми повинні показати їм нові шляхи зовнішнього і внутрішнього розвитку. Це вимагає зміцнити нашу власну підготовку та організацію, аби відповідати потребам часу: покращувати професійні навички наших керівників, розширювати наші курси, присутність у засобах масової інформації, більш чітко висвітлювати наші ідеї і розширювати сфери діяльності.
Ці прагнення для мене дуже важливі як у короткостроковій, так і в середньостроковій перспективі. І я цілком довіряю тим, хто відповідає за втілення наших принципів і цілей у життя.
1. Іспанською ця тенденція має свою окрему назву (feísmo), що походить від слова «потворний».
2. Живі сили (ісп. fuerzas vivas) – групи людей, які є рушійною силою для розвитку та процвітання, в тому числі економічного, у певному місці, спільноті тощо.
Джерело: https://diccionario.leyderecho.org/