Культура та розвиток: визнання сорока років роботи

Автори: Гораціо Лабатт

У січні 1988 року, коли Генеральний Секретар Об`єднаних Націй та Генеральний Директор ЮНЕСКО урочисто проголосили Світову Декаду Розвитку Культури (1988-1997), сумний стан справ у цій сфері не викликав сумнівів: ініціативи, що стосувалися розвитку, часто-густо потерпали невдач — через недооцінювання людського фактора.

Кілька років потому, у 1992 році, дві вищеназвані міжнародні організації створили Управління Міжнародної Комісії з питань культури та розвитку при Секретаріаті ЮНЕСКО в Парижі. Метою створення цього Управління було вивчення взаємозв`язків між культурою та розвитком, а також зосередження уваги та підсилення міжнародних обговорювань із питань зв`язків між культурою та розвитком, для того, щоб перспективи культури посіли важливе місце серед політичних пріоритетів. Наступною метою було привертання уваги до розвитку, націлене на те, щоб допомогти народам у створенні власних шляхів до життя у гармонії з притаманним їм почуттям тотожності та спільноти, з повагою до їх коренів.

На Генеральній Асамблеї ООН, що проходила восени 1996 року, перша доповідь, подана Міжнародною Комісією з питань культури та розвитку, називалася «Наша різноманітність, яка творить» (ЮНЕСКО, 1997). Дозволю собі стисло прокоментувати цю доповідь, яку рекомендую прочитати. Ця праця дуже подібна до тієї освітньої діяльності, яку у всьому світі провадить Міжнародна організація «Новий Акрополь», і особливо споріднена тій роботі, що її виконував засновник і перший міжнародний президент «Нового Акрополя» Хорхе Анхель Ліврага.

У передмові доповіді Президент Міжнародної Комісії з питань культури та розвитку заявляє, що в 1988 році стало очевидним те, що розвиток більше не повинен сприйматися як однорідний та лінійний процес, бо це стирає різноманітність культур та досвіду. Такий підхід дав поштовх всесвітньому процесу культурного урізноманітнення, який ґрунтується на розумінні того, що цивілізація є мозаїкою різних культур.

Таке зрушення у способі мислення поставило під сумнів систему посилань, за якою західна система цінностей є єдиною, здатною запропонувати стандарти, які можливо вважаються універсальними. Право формулювати різні варіанти модернізації затверджується, тоді як універсальні цінності загальнолюдської етики вже затверджено.

У доповіді також вказується на те, що необхідно вийти за межі суто економічних міркувань, при цьому не відкидаючи їх. Розуміння того, що програми на підтримку гідності людини та її добробуту не повинні базуватися лише на економічних критеріях, дозволило загалом розширити концепцію розвитку. Виходячи з цього, Програма Розвитку ООН (UNPD) висловлює ідею «розвитку людини» як процесу, спрямованого на збільшення свободи вибору та оцінювання розвитку відповідно до широкого спектру можливостей людини стати здоровою, освіченою, творчою та продуктивною особистістю, права та гідність якої поважаються. Хоча ідея важливості культури не була висловлена прямо, вона чітко розумілася. Сьогодні, принаймні теоретично: «розвиток людини — ціль, економічне зростання — засіб», проте: «у світі зараз існують 358 людей, оцінені активи кожного з яких складають понад 1 млрд. доларів,— суму, що перевищує сукупний річний дохід країн, населення яких нараховує 45 відсотків населення планети». Ці цифри було записано у Доповіді про Розвиток Людини, опублікованій UNPD у 1996 році. У доповіді за1997 рік вказано, що половина населення планети лишається позбавленою можливостей та переваг, що їх надає належність до світового співтовариства.

Стало необхідним розширити межі розвитку шляхом включення до його стратегії розвитку перспектив культури та складання практичного й більш ефективного плану діяльності. Здійснення цього стало справжнім викликом, що постав перед новою Комісією. (Міжнародна Організація «Новий Акрополь» висловлює та відчуває цей виклик як необхідність не тільки навчити рибалити, але, передовсім, змінити воду).

Серед питань, що їх повинна була сформулювати, поставити на обговорення і знайти на них відповіді Міжнародна Комісія з питань Культури та розвитку, є одне, яке я вважаю найактуальнішим: як поєднати неоціненні елементи традиційної культури з модернізацією?

Комісія розпочала свою роботу навесні 1993 року, коли світ був сповнений непевності та розчарування від нездійснених сподівань, однак разом з цим і нових перспектив та можливостей. На думку Комісії, все більше людей вважає культуру ідеальним засобом опору ентропії світової системи. Усі члени Комісії переконані в тому, що культура є ключовим фактором, або навіть сутністю безперервного розвитку, оскільки саме наші ставлення та способи життя визначають, як ми розпоряджаємося своїми ресурсами, що відновлюються.

Доповідь є зверненням до цього населення планети у його різнорідності, до всіх його верств. Мета її — продемонструвати, як культура формує наші думки, уяву та поведінку. Разом з цим, культура передає способи існування і є динамічним джерелом змін, творчості та свободи, що відкриває можливості для появи нового. У доповіді говориться про те, що багатьом групам та суспільству як такому культура надає енергію, натхнення і повноту можливостей, а також знання та усвідомлення різноманітності (на стор. 62 говориться, що поняття «повнота можливостей» походить від людської здібності здійснювати вибір у межах широкого спектру свобод шляхом прямої участі у процесах прийняття рішень або здійснення впливу на тих, хто наділений владою приймати рішення. Повнота можливостей існує також завдяки створенню нових установ, які гарантують відповідальність перед суспільством, виконання зобов`язань тими, кого наділено владою у демократичний спосіб, та контроль над ними.

Згідно з доповіддю, ми повинні навчатися скеровувати процеси, викликані культурною різноманітністю, у бік плідного співіснування та між культурної гармонії, оскільки така різноманітність здатна спричинити протистояння культур.

Якщо «виклик людству полягає в освоєнні нових способів мислення, дії та організації у суспільстві» і, як говориться далі, «головну загрозу стабільності складають саме внутрішні конфлікти, що виникають у країнах, а не між ними», тоді варто замислитись, чи не є наша нестача знань про самих себе коренем цих проблем? Така нестача породжує внутрішні конфлікти, котрі ми проектуємо на інших. Таким чином, підтверджується важливість формуючого виховання, як пропонує «Новий Акрополь», та необхідність спершу пізнати самих себе.

Передмова завершується підтвердженням того, що емпатія (тобто здатність брати до уваги точку зору, потреби та почуття інших і невикористання їх для своїх власних егоїстичних цілей) та повага до всіх людських відмінностей стане частиною доповіді.

Услід за передмовою, стислий виклад, який починається з визнання того, що «розвиток, відокремлений від свого людського та культурного контексту, подібний до вирощування рослин, за відсутності ґрунту». Він продовжується обговоренням цікавих тем та ідей, далі йде презентація Міжнародного Плану діяльності (порядку денного), мета якого полягає у мобілізації світових зусиль для визначення нових культурних викликів нашого часу. Стислий виклад завершується перерахуванням перешкод, які можуть виникати у процесі, і запевненням у тому, що «Нове Відродження очікує нас, нове та творче бачення для Нового світу». Я рекомендував би прочитати наступні двісті п`ять сторінок цього документу. Доповідь та пропозиції, що були внесені до неї недавно, відразу спали мені на думку, коли я писав цю статтю про розвиток та культуру. Пропозиції є відображенням здорового глузду і завдячують своєю появою теперішньому моменту, можливо, саме тому, що ми приділяємо мало, або зовсім не надаємо уваги сьогоденню. Вивчаючи їх з великою зацікавленістю, я прийшов до висновку, що вони відображують пошук та знахідки повсякденної думки й діяльності у громадській та приватній сферах життя, що «Новий Акрополь» пропонує і провадить у життя з 1957 року в усіх своїх міжнародних відділеннях та філіях у більш ніж сорока країнах світу.