МІФ ПРО ОСІРІСА В РЕЛІГІЇ ТА МАГІЇ ЄГИПТУ

Автори: Хорхе Анхель Ліврага

Стародавня єгипетська релігія – одна з найбільш довершених і добре знаних нині, хоча знання це поверхневе. Втім, позаяк кожному історичному моменту властиві свій символізм та особливості, замість робити поспішливі висновки щодо єгипетського світобачення, варто розглянути його докладніше, аби охопити якнайбільше складових загадкового пантеону Єгипту.

На Заході Єгиптом зацікавилися ще за часів Геродота. Попри те, що він побував там у добу його занепадання та ослаблення, на нього справили надзвичайне враження позосталі свідчення давніх вірувань та символіки. Самоназва цієї країни – Keм або Кемі, тобто «Червона Країна». Слово «Єгипет», що походить із грецької, означає «незнане».

За Римської імперії в Єгипті користувалися вже не ієратичним, а іншим, значно спрощеним, демотичним письмом, тож ніхто, крім останніх жерців Ісіди на острові Філе, не міг відчитати давні написи у храмах. А після падіння Римської імперії це знання зникає повністю, аж допоки солдати Наполеона натрапили на знаменитий Розетський камінь.

Перші розвідки у Великій піраміді здійснив за Середньовіччя Аль Мамун. Саме він повідомляє про знахідку позолочених саркофагів, в яких єгиптяни зберігали останки своїх царів.

Згодом, за доби Відродження, дослідники від Церкви віднайшли під час розкопів єгипетські обеліски, що їх римляни свого часу переправили до своєї столиці.

Але реальне знайомлення не тільки з матеріальною культурою, а й духовістю Єгипту починається тоді, коли Шампольйону вдається витлумачити понад 40% єгипетських ієрогліфів Розетського каменю. При подальших розвідках віднайдено чимало цінних папірусів, зокрема і хибно названу «Книгу мертвих», примірники якої зберігалися в багатьох саркофагах. Її автентична назва – «Книга Таємної Оселі». Стає також відомо, що багато єгипетських пам’яток – це не просто місце поховання тогочасних достойників, а релігійні споруди.

Застановімося над тим, які нині існують погляди на релігію й магію Єгипту та відповідні традиції. Зазначимо, що в езотериці слово «магія» означає «таємна наука» або «таємне знання». Це знання розглядало увесь світ як одноцілий, що нам сьогодні важко збагнути.

Останні дослідження беззаперечно свідчать про те, що єгипетська культура бере початок не в доісторичних культурах кам’яної доби. Тоді де? Напевно ми не знаємо. Існує багато теорій. Дехто стверджує, що її витоки слід шукати у славнозвісній Атлантиді, яка зникла під водою, передавши дещицю свого спадку країні Кем. Ще хтось вважає, що ця культура має індійське походження, адже у санскриті «Ніл» означає «блакитний». А що говорили про себе самі єгиптяни? Вони вважали, що живуть на цих землях від тисяч років і що періоду, який нині, починаючи від Менеса, називають «династичним», передувало царювання Гора, Скорпіона та Oксірінха. Тоді виходить, що історія Єгипту налічує понад сімдесят тисяч років. Єгиптяни, безперечно, мали автентичну релігію. Якщо ми вважаємо, що сучасні релігії зазнали багатьох змін та варіацій лише упродовж кількох сторіч, то й у Єгипті мало відбутися щось подібне, а в рамках спільного вірування існували відмінні релігійні форми у різних містах і в різні часи. Але єгиптянам було притаманне дещо таке, що годі зустріти в інших народів аж так чітко окреслено: вони вміли різноманітити мінливе і підтримувати незмінне. Зі зміною зовнішніх форм змінювалось і спрямовання, що сягало глибин історії, спрямовання, з яким можна пов’язати міф про Осіріса як осереддя всього релігійного процесу.

Щоб збагнути суть цього міфу, треба не забувати, що єгиптяни беззастережно вірили в існування душі і Бога, тож варто не звинувачувати їх у політеїзмі й тотемізмі з погляду сьогодення, а спробувати зрозуміти їх, ознайомившись із їхніми міфами та символізмом. Єгиптяни були більш ніж політеїстами, вони були пантеїстами і вірили, що Божественність потенційно пробуває скрізь і всюди. Щоб осягнути її, людина мусила, доклавши певних зусиль, спершу змінитися сама.

Вірили єгиптяни і в реінкарнацію. Після смерті душі опинялися в Дуаті – проміжній області на кшталт чистилища, де, позбавлені земних засобів, перебували немов у порожнечі. Людина, яка мала достатню духову снагу, переходила після відповідних випроб в Аменті – Землю Амона. Це було місце пробування блаженних душ, тобто рай, а душі, які випромінювали більше енергії, могли підійнятися до вищого рівня – так званого Човна Мільйонів Років. Кому ж бо не вдавалося домогтися всеосяжного звільнення, мусив повертатися в Дуат і в нове тіло на землі.

Далі міф про Осіріса стає релігійно-символічною оповіддю про первісних людей – не примітивних, а прадавніх. Щоб унапрямлювати їх у житті і давати їм раду, існувала така собі божественна тріада, утворена з-посеред інших, вищих божеств; до цієї тріади належали Осіріс, Ісіда та їхній син Гор.

Якось боги зібралися разом, а що Осіріс ставав досить впливовим, запросили і його. В Осіріса був брат Сет – його антагоніст, справжній лиходій, що не є дивиною для міфологічних оповідок. Його зображували таким собі чудовиськом у подобі крокодила. На зібранні Сет пропонує подарувати прегарну скриню тому богові, якому вона буде достоту на його зріст. Для всіх вона виявилась або закороткою, або задовгою. Тільки Осірісу скриня прийшлася в самий раз, так наче на нього була зроблена. Щойно він догідно в ній вмостився, як Сет запечатав скриню оливом і вкинув її в Ніл. Скриня допливла аж до Середземного моря, де, за переказами, її прибило до якогось прибережного дерева.

Осірісова дружина Ісіда, неперевершена чарівниця, знаходить чоловіка за допомогою магічного люстра і кидається на його порятунок. Тим часом Сет, побоюючись, що вона може оживити брата, розтинає тіло Осіріса на 7, 14 чи 49 шматків і розкидує їх по всьому Всесвіту. Анубіс допомагає Iсіді знайти всі фрагменти за винятком геніталій. Вона заново збирає магічне тіло для Осіріса, але тужить, що вже ніколи не зможе мати сина від свого чоловіка. Відтак, теж за допомогою магії, вона вагітніє від сокола. Так на світ з’являється Гор. Він підростає і мститься за свого батька, вбивши підступного дядька.

Власне, це міф про воскресіння, але не всякої пашниці, як іноді вважають, а людей. Мова про воскресіння на кшталт ініціації, про воскресіння внутрішнє, а не тілесне. З погляду містерій, люди народжуються духово «мертвими»; відтак вони мають бути покликані до «життя» почерез спеціальний процес (ініціацію), відроджуючись із власного насіння. Таким чином, маємо пов’язання міфу про Осіріса з ініціацією, що властиво й усім іншим єгипетським поховальним ритуалам.

У Єгипті ініціацію розуміли як можливість пришвидшити природний процес, тобто еволюцію свідомості людини. З плином часу душа людини зазнає процесу очищення та розширення, взаємоузалежнюючи час і свідомість. Адже якщо можна прискорювати час, то тим самим прискорюється і свідомість, домагаючись невдовзі значного поступу. Існує «психологічний», нефіксований час, коли в радості години видаються коротшими, а в стражданні – нескінченно довгими. Якби нам треба було підсумувати прожите життя, ми витратили б на це небагато часу, адже ми пам’ятаємо його не в усій повноті, в пам’яті лишаються тільки деякі ключові моменти. Єгиптяни, бувши знавцями психології, завжди намагалися втримувати людину у цьому обмежованому стані важливих моментів життя, щоб акумулювати більш інтенсивну свідомість, переживаючи час у кожен з його моментів.

Єгипетська відчуженість являла собою жадання щораз більшого усвідомлення свого безсмертя, так само кожен історичний період свідомий своєї відчуженості. Тому єгиптяни муміфікували своїх небіжчиків. Це робилося не задля їх вшанування чи збереження матеріальної оболонки, а для затримання фізичного тіла небіжчика, міцно прив’язаного до землі, полегшуючи таким чином вознесіння звільненої душі. Саме цього вони прагнули, тож найбільше переймалися безсмертям, вічними речами. Сьогодні ми теж маємо хай і не такі самі вірування, але, принаймні, потребу віри в абсолютні речі, у щось, що перетриває нас самих. Сягаючи углиб історії, ми намагаємося віднайти цю нитку єдності і тяглості, що пов’язує минувшину з нашою теперішністю та з прийдешністю.