Мить, щоб зупинитися та поміркувати

Автори: Іланіт Адар

Сьогодні, коли знання дуже доступні, а потік інформації величезний, розпізнати слова мудрості стало викликом. Очі легко прослизають повз малозначущі слова і, так само, повз знання, дуже важливі й цінні. Моя мета – відродити слова мудрості, що належать філософам, науковцям, митцям і провідним діячам, і підкреслити практичний характер універсальних ідей, які не залежать від простору й часу.

Ця стаття призначена для тих, хто ще не втратив цікавості до життя і прагне жити повним життям. Мета – створити простір для споглядання і сприяти постійному внутрішньому пошуку, який веде до простоти й ентузіазму в повсякденні.

«Насправді, життя просте, але ми наполегливо ускладнюємо його.» Конфуцій

Ми всі хочемо більше простоти в різних аспектах життя: у нашому загальному ставленні, в тому, як ми долаємо труднощі, ухвалюємо рішення, міркуємо, відчуваємо тощо. Простота пов'язана зі щастям, адже умови для того, щоб стати щасливою людиною, здебільшого нечисленні й прості.

Чому ж великий мудрець і філософ Конфуцій вважав, що ми наполегливо ускладнюємо своє життя?

Загалом можна сказати, що дещо стає складним, коли ми використовуємо його не за призначенням, неправильно. Спробуйте, наприклад, їсти суп паличками. Це займе багато часу, а результат, ймовірно, вас не задовольнить.

Іноді ми так само поводимося на емоційному та розумовому рівні. Ми з хибним ставленням підходимо до ситуації, або намагаємося придумати обхідні шляхи й складні рішення, замість того, щоб шукати прості й прямі. Ми робимо так з багатьох причин. Наприклад, тому, що боїмося реакції інших чи соромимося бути не такими, як усі. Або тому, що нам не вистачає сміливості діяти згідно з тим, у що ми віримо. А можливо, ми не хочемо брати на себе відповідальність і помилитися, або просто не можемо розпізнати просте рішення.

Кожен має свої перепони, що заважають йому бути простішим, але рішення може бути спільним для всіх. Я знайшла його у словах ще однієї мудрої людини, професора Хорхе Анхеля Лівраги: «Будьте справжніми». «Бути справжнім» означає бути тим, ким ти є насправді, дотримуватися своєї автентичної ролі людини як істоти, що перебуває в процесі еволюції. Це означає, що ми можемо вдосконалюватися з дня у день. Ми здатні докладати більше зусиль, щоб бачити речі такими, якими вони є, менше піддаватися впливу реакцій інших людей, долати егоїзм, бути достатньо хоробрими, щоб захищати справедливість навколо себе, позбутися заздрості, ненависті, конкуренції тощо.

Інакше кажучи, простота є однією з людських чеснот, і тому, якщо ми спрямуємо своє життя до чеснот, наша свідомість стане яснішою і чистішою, що вплине на весь наш спосіб життя.

Після того, як ми віднайдемо простоту в собі, ми зможемо визнати, що життя також є простим.

«Людина, яка ніколи не помилялася, ніколи не пробувала зробити нічого нового.» Альберт Ейнштейн

Ви коли-небудь зустрічали людину, якій не хотілося б навчитися чогось нового? Напевно, ні. Навчання є невіддільною частиною нашої еволюції, і так само, як ми навчилися ходити й говорити, ми опановуємо і складніші дії.

Звісно, ми не можемо навчитися всього за один день; ми потребуємо «навчального процесу». Процес вимагає часу і багатьох спроб. Коли ми робимо щось вперше, нам бракує знань і досвіду, щоб зробити це добре. Які шанси, що ми прекрасно зіграємо симфонію одразу після того, як вивчимо партитуру? Це нездійсненне бажання...

Не так важко прийняти той факт, що ми помиляємось, роблячи щось вперше. Складніше визнати, що ми повторюємо помилки через одні й ті ж самі слабкості. Наприклад, помилки можуть повторюватися через недостатню увагу, чутливість чи концентрацію. У цих випадках потрібно не приймати помилку, а навпаки, вчитися на ній, виправляти її і йти далі.

Тоді кожна невдача, кожна помилка може стати запорукою успіху. Успіху, адже ми наважилися визнати помилку, подолати слабкість і навчитись чогось важливого, що допоможе нам зростати.

Якщо так, якщо ми розуміємо, що помилки потрібні, якщо ми згодні вчитися на них, то чому ми так боїмося їх припуститися? Через бажання захистити свій авторитет або оманливий досконалий образ? Чи, можливо, тому, що нам не подобається відчувати розчарування?

Так чи інакше, добрим рішенням може бути зміна нашого ставлення до помилок. Замість того, щоб сприймати їх як загрозу, ми можемо бачити в них подарунки життя, аби ми могли продовжувати рухатися вперед. Основним законом життя є закон еволюції, який полягає в тому, що все в природі, зокрема і людина, постійно розвивається, змінюється і рухається вперед.

Важливо й те, що завдяки помилкам ми набуваємо більше досвіду, який можемо передати іншим. Таким чином ми можемо розвиватися разом як єдине людство. Звісно, якщо хочемо розвиватися. Нам не потрібно навмисно шукати помилки. Але коли вони трапляються, не лякаймося їх, не втрачаймо можливості дізнатися чогось нового і рухатися вперед.

«Той, хто живе в гармонії з собою, живе в гармонії зі світом.» Марк Аврелій

В індійській філософії є термін «прана-джива», що означає «життя єдине». Згідно з цією концепцією, всі речі в природі, і люди також, гармонійно пов'язані між собою, навіть якщо це важко уявити. Цей термін еквівалентний китайському поняттю Дао, яке також позначає стан гармонії між двома основними силами життя: Інь та Ян.

Коли ми спокійно спостерігаємо за природою, ми можемо відчути частинку цієї гармонії: взаємозв'язок між місяцем і зірками, горами й струмками, що течуть крізь них, деревами й тваринами, що бавляться поруч… Здається, що природа прославляє життя у прекрасному гармонійному танці.

А як щодо нас, людей? Чи відчуваємо ми себе частиною цього барвистого танцю? Чи відчуваємо ми гармонію, занурені у проблеми наступного дня?

Що означає жити «гармонійно»?

Хтось скаже, що це значить намагатись поводитися ввічливо та уникати конфліктів з іншими. Хтось скаже, що це життя в комфортних обставинах, без особливих труднощів. У такі моменти, коли все спокійно і комфортно, ми, безумовно, можемо відчувати гармонію. А як щодо менш комфортних, менш приємних ситуацій? Чи будемо ми також почуватися гармонійно?

Ми всі хочемо відчувати постійну гармонію, яка не залежатиме від зовнішніх чинників; гармонію, яка йде зсередини і впливає на наші стосунки з іншими; гармонію, яка йде від спокою, прийняття і розуміння людської природи.

Згідно з вченням класичних філософів, людина має з три основні частини: фізична (тіло, енергія), психологічна (думки, емоції, страхи тощо) та духовна (душа). Згідно з філософом Платоном, якщо людина хоче знайти гармонію і рівновагу, вона повинна «правильно живити» або «правильно виховувати» кожну частину свого єства.

В іншому разі кожна частина буде робити все, що їй заманеться, і спричинятиме дисгармонію. Наприклад, коли у нас є план, але ми його не виконуємо через психологічний бар'єр, або коли хочемо діяти певним чином, але не робимо цього через тиск з боку однолітків та суспільства, ці прогалини в нашому житті створюють дисгармонію.

Платон пояснив, чого потребує кожна складова людини для збереження гармонії та рівноваги. Тіло потребує фізичних вправ і здорової їжі, щоб мати достатньо енергії для щоденних дій. Психіка потребує мистецтва, музики, поезії тощо, щоб ми могли відчувати красу та натхнення. А душа потребує філософії! Філософії, не просто як інтелектуального дослідження, а як дороговказу, що надає нашому життю правильного ціннісного напряму.

У метушні повсякденного життя легко зосередитися лише на матеріальних речах, яких ми прагнемо, і нехтувати іншим важливим аспектом життя. Але якщо ми шукаємо справжньої, стабільної гармонії, ми не можемо ігнорувати потреби своєї душі.

Ця гармонія не залежить від жодних зовнішніх чинників, лише від нашого чистого бажання її досягти. Коли людина відчуває її, вона стає диригентом власного оркестру, який грає прекрасну симфонію.

«Благородно прагнути до благородної мети, яким би не був результат.» Платон.

У наш час конкуренції, коли цінність справи визначають за її успішністю, результат став набагато важливішим за процес. Ми звикли оцінювати дії за їх результатами. Якщо результат успішний, то, ймовірно, хорошими були й всі дії, що до нього призвели. І так само, якщо результат неуспішний, то, ймовірно, і всі дії були хибними. Хоча це не завжди так, але це загальна тенденція.

А як щодо самого процесу як низки дій, які призводять до результату? Наприклад, якщо хтось доклав максимум зусиль, щоб досягти своєї мети, але результати виявилися не дуже хорошими, чи означає це, що людина зазнала невдачі? І навпаки, якщо хтось використав неправильні засоби, але все ж таки досягнув своєї мети, чи означає це, що він домігся успіху?

Платон у наведеній вище цитаті нагадує нам, що процес важливіший навіть за результат. Чому? Бо процес відображає те, ким ми є, і що для нас є важливим у житті.

Якщо нашим життям керують благородні цілі, як то справедливість, щирість, чесність, дружба, етика, добро тощо, а не конкуренція, особиста вигода, матеріальний добробут, то будь-яка наша дія може бути успішною, тому що вона залежить тільки від нас і від того, як ми діємо. У цьому разі велика ймовірність того, що і результати будуть такими, як ми очікували.

Отже, навіть у часи, коли перевага віддається результат, ми все одно можемо обрати благородні орієнтири, якими керуватимемося у своїх діях, ціннісні орієнтири, які враховують  колективний успіх, а не лише нашу особисту вигоду. Насправді тут немає суперечності. Як казав відомий римський філософ Марк Аврелій: «Що добре для бджолиного рою, є добрим і для бджоли».

«Все життя – це довга подорож, а швидкість – лише ілюзія. Важливий не транспортний засіб, а шлях, яким ми прямуємо.» Делія Стейнберг Гусман.

Усім нам знайоме чудове відчуття, коли ми проводимо час з тими, кого любимо, коли час плине надто швидко, і хочеться, щоб день ніколи не закінчувався. Нам також знайоме відчуття, коли ми робимо щось нецікаве, а час, схоже, взагалі не рухається, кожна секунда здається нескінченною, і ми просто молимося, щоб ця мить добігла кінця.

Що таке час?

Це щось фіксоване, що показує годинник? Або це наш психологічний стан у певний момент? Чи є швидкість ілюзією? А якщо так, то чому ми надаємо їй такого великого значення?

«Час» – це одна з таємниць, яку людство намагалося розгадати впродовж усієї історії. Навіть сьогодні, з усіма нашими передовими знаннями і технологіями, ми не знаємо про час набагато більше, ніж знаємо.

Але іноді, навіть якщо ми маємо можливість та засоби, щоб краще зрозуміти цю глибоку концепцію, нашого власного досвіду буває достатньо, щоб навчитися, як з нею поводитися.

Наприклад, коли ми проводимо час з людьми, з якими маємо спільні інтереси, коли щось робимо з ентузіазмом, коли в нас вийшло подивитися під новим кутом на ту ж саму ситуацію, коли ми вчимося відпочивати під час роботи, коли маємо гармонійні, довірливі стосунки з оточуючими, коли діємо виважено, краще контролюччи зовнішні впливи, – в усі ці особливі моменти, як не дивно, ми маємо набагато більше часу та енергії!

У такі моменти час не загрожує нам і не тисне на нас змушує, а навпаки, стає добрим другом, який дає багато можливостей пережити значущі та радісні моменти.

У такий час, як випливає з цитати, не має значення, в якому «транспортному засобі ми подорожуємо». «Транспортний засіб» – це здатність робити речі з різною швидкістю. Наприклад, поки одна людина несеться зі швидкістю експреса, інша рухається повільно, як старий автомобіль. Але якщо потяг просто їде швидко, не знаючи, куди, швидкість втрачає сенс. Тим часом, якщо старий автомобіль дуже добре знає шлях і напрямок, він дістанеться до місця призначення набагато раніше за ніж потяг.

У такому разі що б ви обрали – «швидкий потяг» чи «повільний автомобіль»?

Найкращий вибір – знайти власну швидкість і ритм, які дозволять нам їхати не надто швидко і не надто повільно, і в той же час насолоджуватися подорожжю.