Необхідність мати бачення майбутнього
Автори: Сабіна Лейтнер
Нещодавно я прочитала рецензію книги «Едем 2.0: Кліматичні зміни та пошук міфу ХХІ століття». Головна ідея цієї книги полягає в тому, що людство має віднайти – і бажано якнайшвидше – певний міф, який дозволив би нам подолати наші розбіжності та надихнув би слідувати принципово новим шляхом. Простих фактів та політичних заходів для цього недостатньо. Щоби здійснити зміни, потреба у яких відчувається так гостро, нас має надихати спільне бачення.
Це стосується не лише поточної ситуації з кліматом, у якій люди, здається, віддають перевагу гарним вигадкам, а не фактам. Йдеться також про повну відсутність бачення майбутнього в обох сторін – і громадськості, і політиків – в усьому світі.
Яскравим прикладом цієї відсутності бачення є так званий «рух захоплення» (англ. Occupy Movement), який розпочався у вересні 2011 року. Його учасники протестували проти соціальної нерівності і відсутності реальної демократії. Непримиренні розбіжності між різними його підгрупами і нескінченні зустрічі, які ні до чого не призвели, загальмували цей рух, хоча спочатку він поширився у 951 місті 82 країн. Цей досвід засвідчив, що нові суспільства не виникають автоматично, як тільки люди зберуться разом, щоби спільно висловити своє невдоволення.
Ще одним прикладом того, що самої лише революції недостатньо для створення кращого суспільства, є революція 2011 року у Єгипті. Facebook і Twitter зібрали на площі Тахрір сотні тисяч людей, які бажали висловити своє невдоволення політикою президента Мубарака та вимагали його відставки. Проте ці люди не мали жодного бачення «а що далі», у той час як «Брати-мусульмани» чітко розуміли, чого прагнуть, і швидко оволоділи ситуацією та заповнили політичний вакуум. Протягом року Єгипет опинився під владою тих, хто діяв усе авторитарнішими методами та намагався проштовхувати плани ісламістів. Як наслідок, на вулиці вийшли мільйони громадян, і ті самі ліберали, які розпочали рух за зміни, тепер просили військових «врятувати революцію». У липні 2013 року військові здійснили державний переворот і врешті-решт Єгипет знову опинився з іншим екс-військовим на посаді президента.
У наш час суспільні медіа мають достатньо впливу, щоби розпочинати революції та призводити до усунення диктаторів. Але суспільні медіа не в змозі розказати нам про те, як побудувати нові суспільства та інституції.
Буде неймовірно складно створити те спільне бачення, яке змогло б надихнути більшість. Ми настільки «індивідуалізувалися», що вже не здатні брати участь у чомусь колективному. Ми повністю звикли до свого персонального, «припасованого» під себе способу життя. Ми навіть не змогли б домовитися щодо спільного бачення визначних свят, не кажучи вже про спільне бачення майбутнього. Утопія для однієї людини видасться антиутопією для іншої. Можливо, нас здатний об’єднати лише гіркий примус нагальної необхідності виживання, як сталося за часів Лондонського бліцу* у Другій Світовій Війні. Але на відміну від того періоду, який настав після «бліцу», коли людей єднало їхнє прагнення відбудувати країну, наше майбутнє не може бути лише відбудовою того, що існувало раніше. Сучасні системи та парадигми опинилися у глухому куті. Наше майбутнє має бути докорінно іншим, заснованим на зовсім новому способі розуміння суспільства та себе самих.
Готичні собори споруджували кілька поколінь будівничих. Суспільства та інституції значно складніші за собори, тож їх відновлення також потребуватиме кількох поколінь відданих справі людей, які працюватимуть заради реалізації певного виразного бачення. Так, нам справді необхідно мати бачення того, яким буде ХХІ століття. Але воно має враховувати найвищий потенціал людства та його реальні потреби, а не ґрунтуватися на черговому давно застарілому економічному світогляді.
Переклад з англійської Марії Омецінської
* Лондонський бліц – бомбардування Великої Британії нацистською Німеччиною у період з вересня 1940 по травень 1941, частина Битви за Британію.