НОТАТКИ ДО БГАҐАВАДҐІТИ

Автори: Хорхе Анхель Ліврага

Бгаґавадґіта є частиною славнозвісної індійської епопеї Магабгарата. У ній розповідається про битву двох протиборчих сторін за легендарне місто Гастінапура. Виглядає, що визначити точний час написання Бгаґавадґіти неможливо. Для когось її вік налічує 5000 або й більше років, а ще для когось відлік починається з четвертого–десятого сторіччя після Р.Х. Власне, це не так і важливо, адже послання цього твору таке ж давнє, як і сама людина. На її сторінках описана історія не тільки людини як такої, а й усього Всесвіту. Все суще має своє тлумачення у Бгаґавадґіті.

Це стає зрозумілішим, якщо звернутися до етимології. Бгаґавадґіта означає «Пісня Господа» або «Пісня Вчителя». Пісню ми розуміємо як магічні слова Божественності, що своєю невичерпною скарбницею знання розкривають нам сенс життя. Це пісня не для звичайного слухання; її можна слухати лише душею, надихаючись її мелодією. Це довершена мелодія, яка промовляє нам про закон світу, тож дослухатися до неї означає зробити перший крок до життя у гармонії з цим законом. 

Вчитуючись у цей твір, наша увага щобільш зосереджується на п’ятьох особливо важливих символічних елементах.

Місто Гастінапура

Інша його назва – «Місто слонів», або «Місто мудрості». То що це за місто і до чого тут слони і мудрість? Щоб відповісти на це запитання, маємо пригадати, що східні писання позначені багатющим символізмом, тож слона вибрано символом мудрості не випадково, а під оглядом його поводження, зовнішнього вигляду та звичок.

Попри свої розміри і важкотілість, його хода статечна, він переступає навіть найменші мурашники. Очі у слона невеликі, малопомітні через його величінь. Так і мудреця мало обходить зовнішній світ; але хто здатен охопити поглядом те, що бачать його внутрішні очі! Вуха в нього великі, призвичаєні багато слухати, але й розуміти багато. 

Однак, коли цей незворушний слон чує у тропічному лісі згук свого гурту, ніщо у світі його не втримає: він зривається з місця і кидається на поклик. Так само чинить і мудрець: коли Вищий Голос кличе його злетіти вгору, ніщо у цьому матеріальному світі його не втримає.

Тож, понад усякий сумнів, Гастінапура – це місто мудрості, це царство, якого жадає і яке має звоювати кожна пробуджена людина. Це єдиний набуток людини, адже йдеться не про якусь минущу мудрість, витвір певної культури. Це безвічне знання, непідвладне часові. Це те, що є сутністю всіх речей, те, що ніколи не народжувалося і ніколи не помре.

Каурави

Уособлюють людину з численними вадами. Це образ суєтної істоти, цілковито розщепленої у своєму жаданні незліченних чуттєвих насолод. Це людина, котра так переймається тим, що бачить поза собою, що не завдає собі труду зазирнути у власну душу. Це людина, котра поблажливо ставиться до своїх вад, бо так легше жити. Це людина, що притлумлює голос сумління, бо їй таки прикро почуватися недосконалою, бо їй болить те, що вона чує; разом із тим вона карається, уявляючи, яких зусиль треба докласти, щоб змінитися.

Така безжурність, така інертність віщують смерть, бо, не взявши приступом місто Гастінапура, місто високих ідеалів, де ми опинимося після смерті нашої особистості?

Пандави

Це добротворчі й позитивні сили, що спонукують людину до розвитку. Це ті, хто почув свій внутрішній голос і готовий виконувати його настанови. Дослухатися до цього голосу означає потоптати власні руїни і заходитися будувати по-новому, цього разу вгору. Людина усвідомлює божественне і, збагнувши недосконалість своєї людської природи, руйнує її та знову вибудовує, роблячи її взірцевою.

Арджуна

Це уособлення всього людства. Кожен із нас розпочинає, або одного дня розпочне, свою битву Арджуни. Хто з нас ніколи не хотів стати досконалішим? Хто з нас не впевнювався, що таке вдосконалення вимагає жертовності? Чи кожен може зважитися на таке? Ми були б нещирі, якби сказали, що нас ніколи не лякали труднощі. Але нещирі ми були б і намагаючись переконати себе, що краще не боротися. Втім, дещо надає нам більшої впевненості, і ми почуваємося не такими самотніми у цій боротьбі. Досить роззирнутися, щоб переконатися, що наш ближній теж бореться, як і ми. Усвідомлювати і знати, що все людство прагне вдосконалення, спонукує нас єднатися і не втрачати жодної миті, позаяк наша слабкість може затримати поступ світу. Наша мова не тільки про людей. Чи ж не бачили ми, як розвивається рослина? Чи ж не спостерігали, якого терпіння вартує квітці розквітання? Якщо вся природа діє за одним планом, то невже людина – наділена розумом і волею істота – відступить? Ні. Ми не зневіряємося. Одна невелика поразка не означає програної битви. Битва виграється день-у-день у наполегливій реалізації життя. Людина, щоб мати право так називатися, повинна працею заслужити це благословення. Людина – це не кожен, хто приходить у цей світ, а той, хто творить себе самого. І це не порожні слова. Неможливо чогось досягти простим повторенням цих слів. Ними необхідно жити. Щоденно відчувати «спонуки» від того, що вгорі, і від того, що внизу, означає торувати дорогу вперед.

Крішна

У Бгаґавадґіті він є уособленням вищої Божест венності, але водночас і вчителем, порадником, який торує шлях Арджуни. Хтозна, чи зустрінемо ми в житті якогось Крішну, що підтримає нас у цій боротьбі. Розмисливши, ми не будемо шукати Крішну зокола, адже, пізнавши наше вище Я, ми знайдемо там і Великого Вчителя. Як розпізнати наше вище Я? Коли наше серце навідують слова любові, каяття за помилки, правдивого неегоїзму; коли нам стає соромно за те, що ми не керуємося цими словами у своєму житті; коли ми намагаємося притлумити цей голос, бо розуміємо, що підкоритися йому означає жертовність, – ось тоді до нас мовить Вище Я. Звісно, нелегко діяти у згоді з голосом неегоїзму. Можливо, наприпочатку боротьби буде більше болю, ніж радощів. Але наприкінці цього шляху нас очікує вище щастя: бути самими собою, обернути нашу особистість до нашого вищого Я, що веде нас цим шляхом.