Плисти проти течії
Автори: Хорхе Анхель Ліврага
«Різниця між стовбуром дерева, що пливе за течією, і човном, зробленим з того самого дерева,полягає в тому, що човен має весла і може рухатися проти течії».
Доктор Шрі Рам
Я чув ці слова від нього в моїй далекій юності. Ця фраза не була частиною жодної з його лекцій, і я також не знаю, чи є вона в якій-небудь з його книг. Ця фраза виникла спонтанно у бесіді.
Я багато розмірковував над цим повчанням, і коли прийшов час надати форму найвищим Ідеалам Філософської Школи класичного зразка, метафора про стовбур дерева і човен пронизувала кожну мою думку, почуття та дію.
Взагалі, чоловіки та жінки подібні до стовбурів дерев, які кинуті в ріку життя. Спочатку сухі та цілі, пізніше — розбиті і мокрі, вони пливуть вниз за течією, яку спрямовують впливові люди цього світу. Так вони і пливуть за течією! Вдаряючи один одного у безглуздому насиллі, брудні та покриті мулом, без будь-якого напрямку чи мети, доки не розпадуться на друзки і не зникнуть з поверхні цієї вічної ріки, так і не зрозумівши того, звідки вони прийшли, і куди ідуть.
Всього лише стовбури дерев, побиті та розтрощені на частини, які перекочуються з боку на бік, лише зрідка опираючись течії силою своєї власної ваги! Подібно отарі овець вони бредуть із сторони в сторону у своїй нескінченній подорожі. Вони такі знесилені! Вдень сонце освітлює їх темну гнилу кору, a вночі натовп тіней пливе горизонтально і лише зрідка край якогось із стовбурів підніметься на мить у напрямку до зірок.
Ріка, заповнена стовбурами дерев!
Їх стає все більше і більше, вони зіштовхуються, ранять і розбивають одне одного... Ріка, заповнена стовбурами дерев! Як я розмірковував над цим!
Однак, рік за роком я вивчив майже забуту техніку вирубування з твердої деревини, деревини, з якої зроблені всі ми — метод перетворення цієї деревини на легку. Швидкі удари теслом по її поверхні, потім — дотики розпеченого вугілля, і постійне повторення цих дій. Одержання досвіду, завжди приносить біль, хоча у цьому допомагає і надихає досвід Великих Учителів Людства. І нескінченно довго необхідно проникати дуже глибоко туди, там де егоїзм і страх переплелися своїми перекрученими волокнами і ілюзія переконує, що ви є лише стовбуром дерева і що ви знищуєте себе. Але той, хто працює постійно, кого надихає воля, хто вищий за стогін гниючого матеріалу, продовжує свою роботу.
Крок за кроком грубий стовбур трансформується у корабель. З'являється різко окреслений ніс і заокруглена корма. Те, що колись було гниючою деревиною, тепер вичищено і перетворилось на зручну домівку для Мандрівної Душі.
Гнучкі весла, зроблені із залишків деревини, можна використовувати для того, щоб веслувати та спрямовувати рух корабля. З великим терпінням грубі боки обтесувалися, доки не перетворилися на легкий та міцний корпус.
І ось... нарешті готовий човен!
Безліч стовбурів дерев споглядає його із змішаним почуттям остраху та відрази, він здається їм порожнім, відмінним від них, комічним, небезпечним, непотрібним. Але це вже більше не стовбур дерева... Це човен! І більше того, він може плисти проти течії. Це неподобство! Це не відповідає моді. Він не змінює свій колір на колір бруду. Він має свій власний колір і може плисти, ледве торкаючись брудної поверхні.
А дивний екіпаж цього судна?
Він каже про те, що ми всі різні, що якби ми всі були однаковими, ми не могли б допомагати один одному. Однаковості не існує в Природі, і що це як неможливо, так і небажано. І що відмінності, які існують між нами, роблять нас прекрасними, унеможливлюють нудьгу і звільняють нас від «стадного» менталітету. Також вони кажуть про те, що різні релігії є лише пристосуванням у часі та просторі одного і того ж Послання і тому жодне з них не може бути кращим, чи гіршим за інші, тому що все інше, окрім цього короткого справжнього Послання, було додане людьми, з їх невіглаством та бажаннями. А потім все це передавалося з покоління в покоління.
Вони стверджують, що вони не вірять у Бога, а, скоріше, знають про Його Існування і можуть спостерігати за багатьма його проявами. Достатньо знати і йти дорогою для того, щоб виявити це. Те, що Душа безсмертна і незнищувана, і що не потрібно плутати її з одягом та костюмами, які вона періодично вдягає. І що є така річ, як прощення, яке можливе через спокутування, притаманне закону дії та протидії. І це є невід'ємними законами природи: той, хто сіє пшеницю, раніше чи пізніше пожне пшеницю, той, хто сіє терня, збере лише терня.
Чудес як таких не буває, а є лише різні площини знання. Феномени вторинні. Вавілонського жерця, який вражав людей маленькими іскрами, що перестрибували в нього з однієї руки в іншу, сьогодні б назвали електриком. А Святий Патрік — хімік, котрий знав, що відбувається, якщо воду влити у білий фосфор або у негашене вапно.
Екіпажу корабля не потрібно обманювати інших. Вони шукають і знаходять повільно, але впевнено, істину. Вони прикладають свої зусилля, щоб гребти веслами, і вирізняють речі, яких не помічають інші, тому, що вони рухаються вгору проти течії. Вони подорожують рікою до її чистих, незабруднених джерел. У їх душах живе ентузіазм та любов до сміху та прекрасного.
Їх дратують звуки какофонії, вони віддають перевагу красі мелодій Штрауса, соборам світла та тіней Вагнера, ліричним сонатам Моцарта. Вони не бажають бачити картин у безладді з очей, носів та хвостів модерністів, а воліють йти по снігу разом з Гойєю, споглядати сірі небеса Веласкеса, вдивлятися в образи Ель Греко чи загубитися на фантастичних вулицях Помпейських фресок.
Вони не вживають наркотиків, оскільки ті, хто спробував це, з часом перетворюються на вироджених звірів, які грабують та вбивають, щоб одержати більше. Також вони не знаходять розвагу в алкоголі.
Вони вірять у гармонійний та сповнений життя порядок, який перемагає сліпі механізми, запрограмовані іншими. Вони вірять у свободу, в те, що люди повинні цінувати і поважати свободу інших. Вони вірять у волю, добро та справедливість і в те, що світ без цих чеснот — це куля, покрита брудом, котра має бути перетворена на щось прекрасне, долаючи опір грубого матеріалу. Вони вірять у світ новий та кращий. Але для того, щоб він з'явився на горизонті, необхідно багато нових вправних гребців. Ті, хто поступаються своїй слабкодухості, жаліють себе, ті віддають себе на поталу річці життя, і неухильно прямують до своєї фізичної та розумової руйнації.
Вони вірять в науку, яка слугує Людству, тваринному та рослинному світу, науку, яка слугує Планеті у глобальному розумінні, тому що це — наш космічний дім, а ми поступово ослаблюємо та руйнуємо його. Вони вірять, що старі неефективні структури, з їх смородом гниття, як зсохлі трупи, які пересувають свої кінцівки за допомогою гальванічної сили грошей та влади у жахливому процесі імітації життя, мають дати дорогу природнім процесам оновлення, більш молодим та сильним структурам.
А більш за все екіпаж вірить в самих себе і в корабель, який зроблено.
Коли вони мандрують рікою проти течії, багато чоловіків та жінок молодих серцем і з відкритим розумом приєднуються до них та беруться за роботу трансформації стовбурів дерев у човни і відкривають для себе дивовижну духовну пригоду — плисти проти течії.
Хорхе Анхель Ліврага