Одна битва – два епоси. Від «Магабгарати» до «Зоряних війн»

Автори: Олена Косолобова, Анна Кривошеїна

Аби краще зрозуміти історію, передану у «Зоряних війнах», відкриємо… давній індійський епос, що налічує понад 3000 років й оповідає про велику війну між двома родами. Тож, колись давно у далекому-далекому індійському королівстві…

Свій великий епос – «Магабгарату» – індійці досі слухають, завмираючи серцем. «Велика битва нащадків Бгарати» (так перекладається його назва) оповідає про війну між родами Пандавів та Кауравів за владу над містом Хастінапурою. Сучасні історики схильні вважати, що ця битва насправді відбулася, але не це зараз важливо – звернімося до сюжету.

ПЕРСОНАЖІ

Історія, передана в «Магабгараті», з одного боку, майже детективна, а з іншого – досить життєва. Егоїстичні й жадібні Каурави вигнали своїх двоюрідних братів, співправителів Хастінапури, Пандавів (які мали ті ж права на престол), змусили їх роками блукати і врешті викликали на велику битву. Жили б вони мирно, поділили б царство (як, до речі, на початку й передбачалося), але жадібність і ненависть взяли гору: Кауравам виявилося мало половини царства – вони захотіли мати все. Пандави ж готові були вдовольнитися й клаптиком землі, але, спостерігаючи, які біди множаться на рідній землі, зрозуміли, що війни не оминути. Зло необхідно було знищити. Почалася велика війна за справедливість, за мир, за те, щоби державою правили істинні володарі.

Сюжет «Зоряних війн», чи не так?

Ще одне уточнення – сили супротивників очевидно нерівні. Пандавів п’ятеро, Кауравів сто. Обидва клани збирають величезні армії, жодне з сусідніх царств не залишається осторонь. У день вирішальної битви на поле Курукшетра два незчисленних війська стають один супроти одного.

Полководець Пандавів – Арджуна. Це видатний і безстрашний воїн, один із останніх легендарних героїв давніх часів, наділений божественною силою. Серед Кауравів двоє його найзлісніші вороги: найстарший брат Дурйодгана, що має смертельну ненависть до Пандавів, – це він розв’язав війну, це він прагне заволодіти містом («Імператор»); і великий воїн Карна, наділений, як і Арджуна, божественними здібностями, рівний йому силою. Він єдиний, хто здатний подолати Арджуну (як і Арджуна єдиний, хто може перемогти Карну). Згідно сюжету «Магабгарати», Карна рідний брат Пандавів, але він виховувався разом із Кауравами і, піддавшись намовлянням, лестощам й обіцянкам, на які не скупився Дурйодгана, поступово, сам того не помітивши, перейшов на «темну сторону Сили».

Є в «Магабгараті» й наставник («учитель Йода») – великий мудрець Крішна, чиє завдання не просто виховати лицарів-Пандавів і загартувати їхній дух, але налаштувати на битву, дати їм кодекс, пробудити в їхніх душах благородство істинних воїнів світла, дати глибокі знання про світ, про сенс існування, про обов’язок, про ілюзорність всього матеріального.

Якщо відкинути сімейні зв’язки, паралелі між «Магабгаратою» й «Зоряними війнами» стануть досить очевидними:

«Магабгарата» – «Зоряні війни»

Хастінапура – Імперія / Республіка

Каурави – війська Імперії

Дурйодгана – Імператор

Карна – Дарт Вейдер (Енакін Скайвокер)

цар Дгрітараштра – Сенат

Пандави – війська повстанців

Арджуна – Люк Скайвокер

Крішна – Йода + Обіван Кенобі

Подібні й цілі учасників двох війн. А те, чи йдеться про маленьке давньоіндійське царство, чи про велику галактичну Імперію, насправді не так вже й важливо. Адже це лише алегорії того поля битви, де відбуваються найважливіші сутички, – людської душі.

ВІЙНА – ЗОВНІШНЯ ЧИ ВНУТРІШНЯ?

Зрозуміти, що таке внутрішня битва, ми можемо звернувшись до зороастризму. Згідно цього вчення, душа людини є полем битви двох сил – світла й темрями. Наше життя – постійний вибір між добром і злом. І ніхто не може ухилитися від нього, адже, якщо ти не став на сторону світла, не вибрав добро, тебе захопить і буде використовувати задля своїх цілей зло.

Зло прокрадається у людське серце непомітно, поступово стаючи керівною силою всіх вчинків людини. Люк розуміє це, коли дізнається про долю свого батька: «Жахає, що темрява могла нанести удар з-за кута, зробити біле – чорним, а праведне – неправедним».

Давньоіндійський епос оповідає про битву, яка триває в наших власних душах. Пандави – алегоричний образ добрих, сильних, позитивних якостей, творчих здібностей, потенціалів. Каурави – це тіньові, негативні сторони: присутні в кожному комплекси, страхи, нав’язливі ідеї, врешті–решт, елементарний егоїзм. Людина складна істота, не біла й не чорна, не добра й не зла – всього потроху.

Хоча правильніше було би сказати, що в своїй істинній природі людина добра. Про це писав Платон, порівнюючи людину з морським богом Протеєм: ми великодушні, божественні, талановиті, володіємо великими й глибокими знаннями, але – так вже влаштувала доля – не пам’ятаємо про це. Ніби морський бог, що спить на дні океану, наша душа, поки ми живемо, покривається «мушлями», заростає «водоростями», приховується під «піском» наших проблем, помилок, страхів, комплексів, рутини, егоїзму, і тоді вже складно зрозуміти, хто ми.

Так і відбувається, що світла й темна сторони досить мирно співіснують в нас, перебуваючи в стані хиткої рівноваги. Це може тривати довго, але рано чи пізно виникає внутрішній конфлікт. Це відбувається, коли щось починає загрожувати нашій власній Хастінапурі (Республіці) – ідеалам, мріям, тому священному й дорогоцінному, що є у кожного; або коли ми можемо згаяти великі можливості, які дає доля.

Але й до цієї вирішальної битви в нас відбувається щохвилинний, щоденний бій.

ЩОДЕННА БИТВА

Як говорив Люку вчитель Йода, темна сторона Сили привабливіша, їй слідувати легше. Гнів, страх і ненависть відкривають до неї шлях: «Страх породжує гнів. Гнів породжує ненависть. Ненависть – запорука страждання». Пристрасть, страх і гнів порушують душевну рівновагу людини і змушують її чинити несправедливо, говорить Крішна своєму учневі Арджуні. Він пояснює головну причину помилок і падінь: буремні почуття захоплюють людину, із них виникають бажання й прив’язаніть (одним із проявів прив’язаності стає страх втратити те, що цінне). Прив’язаність і бажання далі породжують гнів (ще б пак – спробуйте наступити на улюблений мозоль чи забрати у собаки смачну кістку!), гнів вводить в оману й змушує людину здійнювати несправедливі вчинки. А за цим поступово втрачається здатність відрізняти добро від зла…

Батько Люка Енакін Скайвокер зовсім не прагнув стати Чорним лордом. Якби хтось передбачив йому таку долю, він напевно заціпенів би від жаху. Але непомітно хлопець з прекрасними й благородними мріями бути захисником слабких, звільнити людей і зробити їх щасливими перетворився в чудовисько. Надійшла пора свідомо контролювати свої бажання й інстинкти – й Енакін не впорався з внутрішньою темрявою.

Одним із найстрашніших поворотів в його житті стала розправа з тусканськими рейдерами, коли, бажаючи помститися за матір, він цілком знищив їхнє поселення. Мотиви зрозумілі, але цей вчинок привів його до темряви: ним керували помста і страх, невміння гідно прийняти неминуче. І як наслідок – він порушив кодекс лицарів–джедаїв. «Це справді дуже важлива сцена для Енакіна... — говорить Лукас. — Саме тут він остаточно стає на шлях, що веде на темну сторону».

Але цьому вирішальному повороту, як виявилося, передувало багато маленьких, знову ж таки по–людськи зрозумілих, не принципових ніби порушень, які, як виявилося, теж були кроками у темряву: проявлення самовпевненості Енакіна, бажання завжди мати рацію, глибока переконаність у несхибності своїх критеріїв. Навіть погоджуючись з кимось, він залишається при своїх поглядах, зовсім не намагаючись зрозуміти іншого, навіть учителя. Він постійно – і свідомо – нехтує проханнями й порадами Обівана, і багато про що свідчать його неодноразово повторювані слова: «Я пробую, але не можу», особливо якщо пам’ятати уроки Йоди: не пробувати – робити треба.

Випробуванням для нього стало й те почуття до Падме, яке могло стати любов’ю-благословенням, а перетворилося в обман і смерть – також через його амбіції, зокрема і в коханні. «Він… хотів мати владу достатню для того, аби контролювати й утримувати поруч все те й усіх тих, кого забажає», — сказав Лукас в одному з інтерв’ю.

Всі свої великі помилки, невдачі, провали людина готує собі сама – власними щоденними виборами, щоденною битвою. «Несправедливість не знає відстаней. Якщо зло відразу не зупинити, воно поступово поглине всіх людей, не важливо, опиралися вони йому чи ні», — говорить Обіван Люку.

БОРИСЯ, АРДЖУНО!

Але тих, хто веде свою внутрішню боротьбу, чекають не лише падіння. Ця щоденна битва була б марна, якби не допомагала нам мінятися і краще пізнавати самих себе. Вона лише частина великої метафізичної битви добра і зла в нас. Саме тому Йода, Крішна, Мерлін, Ґендальф навчають передусім протистояти внутрішньому злу, показують своїм учням, що це можливо, незалежно від того, що темрява сильна. Пам’ятаєте слова Йоди: «Ми істоти зі світла, а все інше ролі не грає»? Головне – зрозуміти, що в кожного з нас є своя Хастінапура, за яку варто боротися. І що в кожному з нас спить Арджуна – воїн світла, готовий вступити за неї в бій із цілою зграєю проблем–кауравів.

А коли раптом стане страшно й захочеться відмовитися від битви, дивлячись на величезну армію супротивника, коли Арджуна опустить лук, коли Люк відчує страх і немічність, – пролунає голос Учителя, який пояснить, що нове означає смерть старого, що будь-який крок вперед пов’язаний із ризиком і втратою звичного й зручного. І що забагато з того, що здається учневі справжнім, насправді не більш ніж ілюзія розуму. І що найбільша армія супротивника й найнездоланніші перешкоди нічого не варті супроти Ідеї, час якої настав.

І чи має значення для Люка – піднімати за допомогою Сили камінь чи космічний корабель, боротися з маленьким недоліком чи великою проблемою?

Адже різниця існує лише в уяві, а з погляду Сили – немає ні ваги, ні розміру, ні перешкод. Головне – наважитися… І коли Люк, сумніваючись у собі, особливо не вірячи в успіх, скаже, що спробує, Йода йому відповість: «Ні, не пробувати. Робити. Робити. Або не робити. Не пробувати, — а потім додасть: — Якщо ти станеш слугою зла, галактика ще глибше зануриться в безодню ненависті й відчаю. Але Імператора й Вейдера треба зупинити! Ти чуєш? Все від тебе залежить...». Так само понад три тисячі років тому Крішна говорив своєму учневі: «Борися, Арджуно... до діла свого приступай задля єдності світу».