Страх та етапи життя
Автори: Карлос Аделантадо
Ми живемо у світі лазерів, прискорювачів частинок, супутникових зображень, мейнфреймів і мікрочипів та багатьох інших унікальних для цієї епохи речей.
Але водночас ми живемо зі своїми бажаннями, пристрастями, вадами та чеснотами, зі своїми універсальними й позачасовими страхами, типовими для кожної людини та кожної епохи.
І насправді кожен період має свій особливий страх. Так скандинави колись боялися, що небо – яке було ще Небесами – впаде їм на голову, люди Середньовіччя страшились мандрувати лісами вночі та виходити у відкритий океан, лякаючись відьом, драконів і безодень, а сьогодні занепокоєних пацифістів охоплює страх, що якийсь навіжений натисне червону кнопку.
Однак є страхи, які, здається, завжди були властиві людині як її психогенетична спадщина; вони супроводжують нас від колиски до могили, протягом усього життя, на всіх його етапах. Тож, схоже, що фізичний вік більше, ніж здається, впливає на психоментальні процеси, пов’язані зі страхом.
Дитинство, юність. Страх перед реальністю
Очевидно, що дитина живе в іншій реальності, де довга палиця може бути верховим конем, а ледь накрита гілками халупа – дивовижним таємним палацом. Також зрозуміло, що підлітку все здається можливим. У його віці для всього існує рішення, тому що йому все відомо або він так вважає.
З цього погляду, ми теж зараз живемо в інфантильному суспільстві, яке думає, що знає все, і боїться визнати, що чогось не знає, адже прагне самоствердитися. Ми не хочемо бачити реальності. Ми боїмося визнати, що достеменно не знаємо, що таке ефір, що таке матерія та енергія, тобто те, з чого складається матеріальний світ і формується тріада науки. Ми боїмося визнати, що неандерталець із його мозком міг би вступити до коледжу. Ми боїмося визнати, що теорія Великого вибуху не може задовільно пояснити походження Всесвіту.
Втім людина перестає бути дитиною, коли починає приймати реальність, яка її оточує, і одного прекрасного дня вона розуміє, що для того, аби жити, потрібно працювати, що вона безповоротно лисіє або що кохана людина покинула її заради когось іншого.
Зрілість. Страх втратити те, що маємо
Це соціальний страх, який переслідує нас, коли ми думаємо, що речі, які ми вважаємо своїми, можуть бути в небезпеці. Цей страх типовий для зрілості, бо у дитинстві та підлітковому віці мало чим можна володіти (або людина не усвідомлює, чим володіє і наскільки воно цінне).
Наше суспільство швидко прищеплює почуття власності, аби громадяни зрозуміли: «Ти вартуєш стільки, скільки маєш!». Поступово з’являється страх втратити досягнутий престиж і набуту репутацію та, зрештою, страх «що скажуть люди». Завдяки саме цьому страху, так поширеному у світі, сьогодні добре живиться і має відмінне здоров’я один із найжахливіших і найжорстокіших монстрів – поголос.
Римський поет Вергілій описав цього монстра такими словами:
«Зараз пішла по лівійських просторих містах Поголоска,
В світі від неї швидкішої гиді ніде не буває.
В русі жива, вона сил набуває й росте по дорозі;
Спершу від страху мала, вона згодом сягає до неба,
Ходить сама по землі, а голову в хмарах ховає.
Кажуть, що мати Земля породила її, бо сердита
В гніві була на богів; тож її, вже останню дитину,
Кея сестру й Енкелада, у бігу швидку й бистрокрилу,
їм породила, потвору велику й страшну, – скільки в неї
Пер є на тілі, то стільки є й бистрих очей попід ними –
Дивно сказать – стільки ж уст і у них язиків стільки ж само,
Стільки ж і вух насторожених. В темряві ночі літає
Поміж землею і небом; і скиглить, очей не заплющить
Навіть в солодкому сні. Вдень сидить, вигляда на вершечках
Башт, на високих покрівлях, міста з них лякає великі,
Бо й на брехливі вістки завзято чатує, й на правду».1
Чи можна подолати цей страх?
Стоїки вважали, що так. Рішення полягає в тому, щоб навчитися відрізняти наші справжні надбання від тих, що нам не належать. Справді нашим є те, що залежить від нас: наші судження та думки, вчинки, рухи, бажання… І ми не можемо додати до списку наших благ те, що не залежить від нас: матеріальні статки, репутацію, статус та почесті.
Похилий вік. Страх перед невідомим, інакшим, новим
І страх смерті… який теж певним чином є проявом страху втратити те, що маємо, і страху перед реальністю.
Ми старішаємо, коли починаємо зразу відкидати нове, інакше.
Так породжуються расизм і нетерпимість.
Було б справді цікаво популяризувати педагогіку, засновану на мужності людини, а не просто на її страхах і слабкостях. Хоча, як навчав Платон, страх і мужність ідуть пліч-о-пліч, і це відображено в платонівському визначенні мужності: знати, чого слід боятися, і знати, чого боятися не слід.
1Вергілій. Енеїда. IV. 173-188 / Пер. з лат. М.Білика.
Редактор: Гайдар Ігор Богданович
Оригінал https://library.acropolis.org/fear-and-the-stages-of-life/