Суть не у виробленні антитіл
Автори: Делія Стейнберг Гусман
Ми живемо в забрудненому світі й вже звикли до цього. Рівень забруднення навколишнього середовища, найпаче у великих містах, зростає з кожним днем. Але ми не можемо їх покинути, оскільки нас утримують наші зобов'язання, тож ми просто адаптувалися до цієї ситуації. Наші організми виробили антитіла, і ми майже природним чином звикли до неприродного.
Однак ситуація складніша ніж здається: вона не обмежується фізичним середовищем, а впливає на психіку та розум, отруюючи людський досвід в непередбачуваній мірі.
Психологічне забруднення проявляється в грубих емоціях, які проникають у всі щілини життя. Насильство, агресія та надмірний егоїзм, здається, стали нормальним явищем у більшості суспільств.
Спочатку вони спричиняють великі страждання – і це не минає, – але якщо раніше ми питали себе, скільки ще можна витримувати, доки не вибухнеш, то тепер ми створили антитіла, щоб захищатися, і продовжуємо жити, як можемо.
Звичайно, нас переслідує невпевненість, страх і беззахисність, але завдяки антитілам ми вдягнули маску удаваної байдужості, яка не є справжньою. Та нечутливість, з якою ми сприймаємо найгіршу жорсткість – яку ЗМІ щоранку подає нам на сніданок, – це спосіб чинити опір, кажучи собі: «Мене це ще не торкнулося або торкнеться колись потім, а може, й ніколи…».
А що ж робити з корупцією, яка несподівано виникає навіть у тому куточку, який ми вважали знайомим і безпечним? Ми знову вдаємо байдужість, намагаємося не втручатися, продовжуємо діяти так, ніби нічого й не бачили. Адже ми інтуїтивно відчуваємо, що наш протест, окрім того, що буде марним, може й зашкодити нашій безпеці. Дехто вступає в гру, виправдовуючи її; інші відходять убік, намагаючись не заразитися. Так чи інакше, антитіла змушують нас сприймати як майже звичайні, ті речі, які, при всьому здоровому глузді, мали б лякати нас соромом.
Ідеї, які нині панують, також зазнають атак з боку різних вірусів. Перш за все, сьогодні не заведено мати власні думки, тобто мислити. Є досить невеликий набір поглядів, які визнає вміло маніпульована громадська думка, і за відсутності чогось іншого всі вважають, що думають саме так.
Зіткнувшись з цією хворобою, ми знову виробили антитіла. Вони засвоюють ці визнані ідеї – якщо вони заслуговують так називатися – і відкидають будь-які інші, які їм суперечать. Зрештою, наша пасивність нездорова: це просто підсвідоме визнання того, що ми не навчилися міркувати самостійно, і навіть якби ми спробували це зробити, нас би затаврували як божевільних.
Ми зазнали мутацій. Хоча антитіла допомагають нам існувати певним чином, цей спосіб життя неприродний. Якби ми раптом покинули наші забруднені суспільства й потрапили в якесь райське місце, де все інакше, краще, то, повернувшись, ми б помітили, наскільки звикли дихати цим брудом.
У такій ситуації в нас залишається два варіанти: змиритися з мутаціями, які полонили людські покоління, що стають дедалі більш штучними та пристосованими до спотворювального забруднення; або протистояти забрудненню, шукаючи засобів для очищення повітря, почуттів та ідей. Остання задача є дуже складною; якби ми почали очищення раніше, було б менше роботи, але зараз ми мусимо зіштовхнутися з чумою, яка нас душить і часто забирає сили, необхідні, щоб її подолати.
Але воно того варте. Йдеться не про вироблення антитіл, а про життя зі здоровими тілами. Йдеться не про те, щоб існувати, захищаючись від численних нападів, а про те, щоб жити, створюючи більше кращих можливостей для людини. У світлі Філософії царини екології нескінченні.
Переклад з англ. Руслани Редькович
Редактор: Дмитро Горецький