Убунту: я існую, тому що ми існуємо
Автори: Вадим Карелін
Антрополог запропонував дітям з африканського племені пограти в одну гру. Він поставив біля дерева кошик із фруктами та промовив: «Той із вас, хто першим добіжить до дерева, отримає все». Коли він зробив знак, діти міцно взялися за руки і… побігли всі разом, а потім усі разом сиділи й насолоджувалися солодкими фруктами. Здивований учений запитав дітей, чому вони так зробили, адже кожен із них міг отримати приз одноосібно. На що діти відповіли: «Обонато!» Чи можливо, щоб один був щасливим, якщо всі інші сумні? «Обонато» (або убунту) їхньою мовою означає «я існую, тому що ми існуємо».
Убунту – це африканське етичне вчення, свого роду гуманістична філософія, що спирається на довіру людей та їхні взаємозв'язки. Дехто вважає убунту корінною африканською філософією і світоглядом, інші ж вважають, що основні засади убунту було сформульовано лише останнім часом. Різниця в думках пов'язана з тим, що філософські вчення та релігійні погляди африканських племен досі недостатньо вивчені. Як говорять дослідники[1], «більшість учень швидше усні ніж писемні, їх проживають, а не розповідають про них у пресі».
Відсутність будь-яких письмових джерел істотно ускладнює вивчення убунту, але ніяк не применшує сам феномен. Спробуємо по крихтах зібрати те, що відомо про убунту сьогодні.
Походження поняття
Слово «убунту» прийшло з африканських мов зулу і коса і може бути приблизно перекладене як «людяність по відношенню до інших» та «віра у всесвітню силу опікування, що об'єднує все людство». Аналогічні терміни є в багатьох африканських діалектах; вони також означають великодушність, ввічливість і людяність по відношенню до інших. Вважається, що поняттю «убунту» дуже складно знайти еквівалент у західних мовах. Коли в Африці потрібно дати високу оцінку комусь, можна просто сказати: «Yu u nobuntu» – «Така-то людина має убунту». Це буде означати, що вона щедра, гостинна, доброзичлива, сповнена турботи й співчуття. І ділиться тим, що має.
Визначення
Далай Лама XIV і Десмонд Туту
Лейма Роберта Гбові, ліберійська активістка-миротворець, лауреат Нобелівської премії миру за 2011 рік, дала найвідоміше визначення принципу убунту: «Я є, тому що ми є». Це коротке й афористичне визначення сповнене глибокого змісту. Я не існую відірвано, ізольовано, відокремлено. І моє існування визначається не мною (або не тільки мною). Ми настільки взаємопов'язані й взаємозалежні, що відокремленого існування просто не може бути: ми жива частина величезного живого Цілого. І кожен із нас такий, яким він є, кожен із нас існує тому, що існуємо ми – Ціле. Моє особисте існування зумовлене існуванням Цілого, мініатюрною, але невід’ємною частиною якого я є. Погодьтеся, нелегко відразу прийняти таку ідею!
Англіканський архієпископ Десмонд Туту (перший чорношкірий єпископ у ПАР, лауреат Нобелівської премії миру 1984 року) написав у 2003 році у своїй книзі «Немає майбутнього без прощення»: «Людина з убунту відкрита й доступна для інших, приймає інших, не страждає від того, що інші кращі й більш здібні, і все це – на основі глибокого переконання, що йде від розуміння того, що він або вона належать до великого цілого, і применшується, коли інші страждають або пригнічені». Отримавши богословську освіту і пропрацювавши деякий час у Великобританії, Десмонд Туту зберіг світогляд корінного африканця. Борючись з апартеїдом, він робив ставку не на насильство, а на зміну свідомості співгромадян, вбачаючи в ідеології убунту прекрасну для того платформу.
У 1980 р. Дж. Т. Самкандж, історик, журналіст і письменник із Зімбабве, спробував систематизувати принципи убунту. Він виділив три основні моменти:
• Бути людиною означає підтвердити свою людяність, визнаючи людяність в інших і на цій основі встановлюючи поважні людські відносини з іншими.
• Якщо колись хтось зустрінеться з остаточним вибором між багатством і збереженням життя іншої людини, то він повинен зробити вибір на користь збереження життя.
• Король зобов'язаний своїм статусом, включаючи всі пов'язані з ним повноваження, волі свого народу. За словами Самканджа, цей принцип «глибоко укорінився в традиційній африканській політичній філософії».
Пізніше у 2008 р. в одному з виступів Туту казав: «Одним із понять у нашій країні є убунту – суть людського буття. Убунту, зокрема, говорить про те, що ви не можете існувати як людина ізольовано. Це свідчить про наш взаємозв'язок. Поодинці ви не можете повноцінно бути людиною, і коли у вас є ця властивість – убунту – вас упізнають за вашою щедрістю. Ми занадто часто вважаємо себе індивідуальностями, відокремленими одна від одної, в той час як ми з'єднані, й те, що ми робимо, впливає на весь світ. Коли ми робимо щось хороше, це поширюється назовні, це для всього людства».
Якби Декарт знав убунту...
Заждіть, запитає вдумливий читач, але яке відношення особисто я маю до всіх цих африканських казок? Тим більше ми прекрасно знаємо, що в реальному житті все зовсім інакше: ти можеш розраховувати тільки на себе і на найближчих друзів у кращому випадку. Про яку глобальну взаємозалежність може йти мова, якщо ми з дитинства навчені і звикли мислити категоріями окремих особистостей, кожна з яких унікальна і від інших незалежна?
Нельсон Мандела
Нельсон Мандела, перший чорношкірий президент ПАР, лауреат Нобелівської премії миру 1993 року, наводить такий приклад: «Коли мандруючи країною, хтось зупиниться у селі, йому не потрібно буде просити їжі або пиття. Як тільки він зупиняється, люди дають йому їжу, піклуються про нього. Це один з аспектів убунту, але є й інші. Убунту не означає, що люди не повинні ставати багатшими. Питання в тому, чи збираєтеся ви чинити так, щоб співтовариство навколо вас могло стати краще».
Так у тому-то і справа, що ми саме «звикли» мислити кожну особистість незалежною. Але це не означає, що ми робимо це свідомо. Скажемо більше, це не означає, що кожна особистість насправді настільки незалежна, як нам здається. Погляд на світ, який ми сповідуємо (саме «сповідуємо», як релігію, не замислюючись часом про його походження й основи) не такий вже давній. Початок йому було покладено у XVII столітті Рене Декартом, який представляв Усесвіт у вигляді великого «механізму», що складається з окремих незалежних частин і працює за встановленими законами. Кожна індивідуальність, людина в цьому випадку – теж частина цього механізму. Самостійна частина, спочатку відокремлена від суспільства. Ключовий момент індивідуальності в картезіанській [2] філософії – її самодостатність. «Cogito ergo sum», «Думаю, отже, існую», – це положення Декарта не тільки дало потужний імпульс науковому мисленню, але і посіяло перше насіння індивідуалізму, пишно розквітлого вже у наш час. Багато з його плодів нам надто добре відомі: загальна роз'єднаність, расові та соціальні протиріччя, політика, поставлена на службу окремим особистостям, а не народові в цілому.
Для більшості людей на Заході Ubuntu – це насамперед операційна система, заснована на ідеології OpenSource. На логотипі Ubuntu зображені три людини, що тримаються за руки. Це означає спільноту людей, готових безоплатно ділитися своїми розробками на благо ближніх, це символ взаємодопомоги і сталості. Виявляється, ідеологія убунту дуже практична і ми цілком готові слідувати їй – як мінімум, в IT-сфері.
В убунту індивідуальність розуміється дещо по-іншому, а саме – в контексті її взаємин з іншими індивідуальностями. Люди існують тільки у взаємозв'язках із іншими людьми, і в міру того, як змінюються ці взаємозв'язки, змінюються і характери самих людей. Простіше кажучи, індивідуальність людини є наслідком, похідною її взаємозв'язків з іншими людьми та з навколишнім світом в цілому. Вона не сама, вона частина цілого. Вона як ланка у ланцюжку: ланка тільки тоді стає ланкою, коли пов'язана з сусідніми; без цього вона просто кільце. Таким чином, поняття «індивідуум» стосовно якоїсь людини в убунту розширюється на безліч людей, з якими пов'язана людина. Щоб це зрозуміти, людині із західним індивідуалістичним мисленням потрібно перейти від ізольованості до солідарності, від незалежності до взаємозалежності, від індивідуальності як частини спільноти до індивідуальності як спільноти. А це непросто.
На допомогу приходить буддизм
На перший погляд усе це здається неможливим для усвідомлення і прийняття, але це не так складно, як здається. Адже багато хто на Заході вже сьогодні практикують буддизм, а класичний буддизм щодо поняття індивідуальності базується на тому ж фундаменті, що й убунту. Згадаймо одне з ключових понять у буддизмі: Порожнечу. Одне з класичних формулювань принципу Порожнечі – «Світ порожній від незалежного існування». Практикуючий буддист шляхом довгих роздумів повинен самостійно переконатися в справедливості цієї істини: в цьому світі немає нічого повністю незалежного, відірваного, самодостатнього. Все взаємопов'язане.
Далай-лама XIV у своїх книгах пропонує всім охочим переконатися в цьому самостійно. Чи може сучасна людина вважати себе повністю ізольованою і незалежною від інших? Ні. Адже у неї є мати, завдяки якій вона з'явилася на цей світ, є батьки, які виховали її. У неї є вчителі, завдяки яким вона отримала знання. Є лікарі, які допомогли зберегти здоров'я. Що більше людина розмірковує в цьому напрямку, то більше вона переконується в тому, наскільки її власне життя залежить від любові і співчуття її рідних і близьких. Вона не самотня, вона виросла у полі любові і співчуття, вона частина цього поля і повинна підтримувати і розвивати його.
Американський фізик Вік Менсфілд проводить схожі паралелі у своїй книзі «Тибетський буддизм і сучасна фізика»: «Принцип порожнечі... глибоко перегукується з давнім південноафриканським принципом убунту: «Я є тому, що ти є». Саме моє існування потребує твого існування. Ніщо не існує ізольовано, незалежно, говоримо ми про частки або людей. Ми не існуємо самі по собі, а є виявом нашої залежності одне від одного, від спільноти, від оточення. З цього випливає, що якщо ти страждаєш, то і я страждаю. Якщо ти щасливий, то і я щасливий».
Замість висновку
У відомій казці Сергія Козлова «Їжачок в тумані» головні герої набагато краще ніж філософи пояснюють, що таке убунту. Їжачок пропонує своєму найкращому другові Ведмедикові уявити, що його, Їжачка, немає. Ведмедик пихкає, намагається щосили, ставить різні питання, але у нього це ніяк не виходить. Та й як можна уявити, що кращого друга – аж раптом немає? У розпачі він кидає:
– Якщо тебе немає, то і мене немає.
Почувши це, в Африці сказали б, що Ведмедик точно має убунту.
[1] Barbara Nussbaum (2003): “Ubuntu: Reflections of a South African on Our Common Humanity”, in Reflections, the Society for Organizational Learning and the Massachusetts Institute of Technology, Vol. 4, nº 4, pp. 21-26.
[2] Тобто основаної Декартом (лат. Cartesius).
Переклад: Войцехівська Олена. Вінниця (ред. О. Саранчов)