Улісс. Місія: повернутись додому
Автори: Сиван Барзілай
Чи знайомі вам ті миті, коли здається, наче життя промовляє до вас, надсилаючи якесь повідомлення, спрямування? Попервах воно могло видатись вам не дуже зрозумілим, але, пильніше розглянувши та глибше дослідивши, ви зуміли побачити зв’язок.
Отже, кілька тижнів тому, в моє життя ввійшло ім’я Улісс. Воно звалилося на мене без жодного попереднього сповіщення, наче хотіло щось мені сказати, передати якесь послання. Я не була знайома з цим ім’ям до того, але могла здогадатися, що воно з римської або грецької міфології.
Дійсно, провівши коротке дослідження, я дізналася, що це – римське ім’я грецького героя Одіссея, головної фігури видатної Одіссеї.
Оповідь про Улісса передусім описує зворотну подорож додому. В його історії мандри додому супроводжувалися багатьма перешкодами та небезпеками. Це непростий шлях.
Чому ця історія прийшла так несподівано до мене? Чи й я також у подібному процесі повернення додому? І як би мені зрозуміти це краще? Мої питання щодо дому поставали в останні кілька років дуже часто. Я народилася в Ізраїлі й завжди мала тісний зв’язок із ним та моєю родиною. Та у певний момент свого життя я мала залишити Ізраїль для виконання більшої мрії – загальнолюдської. Кожен, хто мав залишити свою вітчизну, свою країну, знає, що це непросто. Сьогодні, 10 років потому, я почуваюся набагато легше на новому місці, але знаю, що пошук дому ще не завершено. Це значно більше та глибше, ніж тільки географічне розташування. Дім – це місце всередині нас, поза простором і часом, і Улісс тут, аби допомогти мені поміркувати над цим і запам’ятати.
Початок Подорожі
Улісс, або його відоміший грецький двійник Одіссей, був царем дуже особливого острова, названого Ітакою. За правління Одіссея та його дружини Пенелопи, яка народила йому сина, Ітака славилася своїм достатком; здавалося, що його життя було мирним і гарним.
Тож коли царі грецьких міст-держав прибули на Ітаку, аби запропонувати Уліссу приєднатися до них у війні проти Трої, він не одразу погодився і спробував обдурити їх, прикидаючись божевільним… він розгулював узбережжям тільки у спідньому, тягнучи плуга та сіючи зернятка солі в пісок. Обдурювання тривало недовго. Позбавлений вибору, він приєднався до них. За кілька днів він залишив Ітаку, щоби почати свою подорож до Трої.
Це не єдина оповідь, що починається зі згадки про героя, який намагається уникнути свого приречення… цілком зрозуміло, що будь-яка зміна, якої ми прагнемо в житті, вимагає від нас зробити крок із зони комфорту відомого. Попервах ми не хочемо робити цього. Ми шукаємо причин уникнути руху, уникнути зусиль. Ми знаємо, що це потрібно для нашого зростання, та наш розум жартує з нами. Ми намагаємось обдурити життя, притлумити голос всередині себе, який вимагає бути хоробрим та заповзятливим, вибачаючись та виправдовуючись у будь-який спосіб, часом такий же безглуздий, як і сівба солі у пісок. Але ми віримо в це. І, можливо, це працюватиме певний час, та зрештою, у той чи інший спосіб, життя примусить нас рухатись.
Платон у своїй алегорії печери описує нас: заковані в кайдани від народження, нездатні поворухнути ногами, руками чи шиєю, змушені завжди дивитись на одне й те саме в один і той же спосіб. Є чудова цитата Айнштайна, який сказав: «Якщо ви завжди робитимете те, що завжди робили, ви отримаєте те, що завжди отримували». Отже, коли життя вас кличе, ви маєте рухатись. Будь-який спротив лише спричинить страждання, і, як в алегорії Платона, почавши рухатись, ви побачите, що всі ці «ланцюги» легко рвуться.
Повернімося до оповіді. Війна проти Трої тривала десять років. Улісс відіграв у ній значну роль – він був тим, кому прийшла ідея знаменитого троянського коня. Переконані, що це дарунок богів, троянці погодились дозволити величезному майстерно зробленому коню ввійти крізь укріплені ворота міста, не знаючи, що всередині було сховано силу-силенну воїнів. У такий кмітливий спосіб царі врешті-решт змогли підкорити Трою.
Через 10 років Улісс нарешті міг повернутися на свою любу вітчизну і до свого народу. Здавалося, історія добігла щасливого кінця. Однак, як у трагедії, історія тільки почалася. Його мандри додому забрали ще 10 років і відомі з прославленої «Іліади» як νόστος («ностос»), що має значення «довгий шлях додому».
На Ітаку. Мандри
У своїх мандрах Улісс подорожував морем, відвідавши багато островів і здолавши багато викликів. Він боровся з чудовиськами, вистояв проти спокус, приймав важкі рішення… та, найважливіше, у мандрах він ніколи не забував домівку – Ітаку, мету міфічної пригоди.
Оповіді та поеми були написані про Ітаку, легендарне місце, яке символізує мету людського життя; місце, якого ми жадаємо досягти, вершина наших мрій, сенс нашого життя. Це місце, яке близьке нашому серцю. Деякі традиції можуть називати його небесами, описуючи нас, як упалих янголів. Інші традиції називають його місцем світла, де можливо бачити без будь-яких ілюзій. Ми можемо звати його домом, певним компасом, який завжди вказує правильний напрямок у житті.
Можливо, хтось бажає прочитати більше про це місце. Цікаво, що мету ніколи довго не описують, наголос – на самих мандрах.
В одному відомому вірші Константиноса Кавафіса (1911) звучить:
«Коли зберешся на Ітаку,
Проси, щоб шлях твій довгим був,
Багатим на пригоди та підказки.
Циклопи, лестригони, Посейдон сердитий –
Ти не лякайся їх:
Вони перед тобою не постануть,
Допоки матимеш думки високі,
Допоки почуття чудові
Торкатимуться тіла і душі.
Циклопи, лестригони, Посейдон сердитий –
Ти не зустрінеш їх, якщо
Ти не триматимеш усіх їх у душі,
Якщо душа твоя їх не поставить
Перед собою на твоїм шляху».
Якщо ви завважили, вірш починається зі слова «коли». Можливо, це тільки питання часу, коли ми всі зберемося у цю подорож. Та коли ви вирішите сісти на корабель, просіть, щоби вона була довгою та повною пригод. Не шукайте коротких і легких шляхів. Натомість цілком віддайтеся подорожі й знайте, що всі виклики, які зустрінуться вам на шляху – лише відображення того, що маєте в собі. Вітайте їх, бо вони відкриють вам найбільшу загадку всього, загадку вас.
Помічайте свої заздрощі, щоби піти від них, свою злість, щоби керувати нею, брак дисципліни, щоби розвинути її, своє прагнення відокремитись від інших, щоби розвинути братерство, і свою потребу бути любим, щоби навчитися любити безумовно… подорож додому – це лише свічадо вогню, запрошення «пізнати себе», як було написано на фасаді храму в Дельфах.
Усі секрети всередині нас, тож не буває подорожі додому десь ззовні. Несуттєво – на батьківщині ми чи ні, у великому будинку ми чи у наметі. Справжній дім розташований всередині нас, і він стосується нашої здатності відтворювати та розвивати наше внутрішнє життя. Бути Людиною – це бути багатим не майном, а властивими Людині Чеснотами та здібностями. Коли наш внутрішній дім повен світла, коли наші вікна та двері завжди відкриті і свіже повітря й любов мешкають у ньому, ми стаємо багатими.
Вірш закінчується так:
«Хай краще все це тягнеться роками,
Щоби, нарешті, острова діставшись,
Ти був старий, багатий тим,
Що ти досяг в дорозі,
І без очікувань від милої Ітаки
Достатку.
Ітака вже подарувала тобі чудові мандри.
Без неї ти б ніколи не зібрався рушить.
Вона нічого більш не може дати».
Як ми маємо готуватися до мандрів?
Допитливість, як у дитини, непідкупний дух, який відмовляється відступати, коли зустрічає виклик, непересічний розум, який завжди може знайти шляхи для просування вперед, сповнене туги серце, яке палко прагне втраченого батьківського дому, почуття гумору й мужність.
Історія Улісса – це чудова алегорія подорожі людського життя. Бути героєм свого життя, шукати та прагнути мудрості й правди навіть тоді, коли потужні вітри відносять нас від берега. Завжди триматися дороги, наскільки ми можемо, віддано й серйозно. І далі йти додому…
Дякую тобі, Уліссе, за натхнення.
Пер. з англійської: Юрій Білик, ред. Катерина Любонько
Оригінал статті: https://theacropolitan.in/magazine/ulysses-the-mission-to-return-home/